справа № 357/1470/18 Головуючий у 1 інстанції: Кошель Л.М.
провадження № 22-ц/824/1543/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
14 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: - Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.,
при секретарі Задорожній О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року у складі судді Кошель Л.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, який обґрунтовував тим, що у 2007 році між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, від якого у них є неповнолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначав, що їх сім'я розпалася і він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.
В шлюбі вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку був посвідчений 20 вересня 2017 року державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори.
Зазначав, що право власності на будинок зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ОСОБА_2 за реєстраційним номером 1357216332204, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Правовстановлюючі документи на будинок, а саме: сам договір купівлі-продажу будинку та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходяться у відповідачки і вона відмовляється надати їх позивачу.
Вказував на те, що відповідно до вимог закону, має право на Ѕ частину майна, яке було придбане сторонами у шлюбі, а тому просив поділити між ним та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1, визнавши на ним (ОСОБА_3.) право власності на Ѕ частину зазначеного житлового будинку.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 704 грн. 80 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у поділі майна.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт придбання спірного будинку у період шлюбу з ОСОБА_2, в той час як остання не подала жодного доказу на спростування доводів позивача, як і не навела обставин, за яких суд мав би можливість відступити від засад рівності часток
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21.09.2007 року зареєстрували шлюб, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 30 березня 2018 року у справі №357/768/18 було розірвано.
20 вересня 2017 року ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_6, продав, а ОСОБА_2 купила будинок АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченим державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області. ОСОБА_3 написав нотаріально посвідчену заяву від 20 вересня 2017 року, в якій висловив свою згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 зазначеного будинку.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
За ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Судом встановлено, що відповідачкою та її представником не оспорюється та обставина, що спірний будинок придбано у шлюбі, та те, що він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч 3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 довів факт придбання спірного будинку у період шлюбу з ОСОБА_2, в той час як остання не подала жодного доказу на спростування доводів позивача, та не навела обставин, за яких суд мав би можливість відступити від засад рівності часток.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 15 лютого 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: