Справа № 755/18339/14-к Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1087/2019 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.125 КК України
13 лютого 2019 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
із участю
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченої ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_11 та захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку Чернігівської області, Носівського району, с. Червоні Партизани, українку, громадянку України, одружену, із вищою освітою, маючу на утриманні малолітню дитину, не працюючу, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму, -
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп.
На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов потерпілої задоволено та ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 30000 грн. 00 коп.
Згідно вироку суду ОСОБА_9 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, вчиненого за наступних обставин.
01.12.2013 року приблизно о 13 год. 30 хв. під час перебування біля квартири АДРЕСА_2 , у ОСОБА_9 виник умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 на ґрунті неприязних стосунків.
Реалізуючи свої злочинні наміри та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій і свідомо допускаючи їх настання, ОСОБА_9 , під час словесного конфлікту умисно вдарила та подряпала нігтями правою рукою обличчя та руку ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_9 нанесла декілька ударів лівою ногою в пах ОСОБА_11 , чим спричинила легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Згідно висновку експерта №3745 від 24.12.2013 року, у ОСОБА_11 , виявлені наступні тілесні ушкодження: а) садна: в лівій підочній та виличній ділянках, на тильній поверхні лівого передпліччя у середній та нижній третинах, на тильній поверхні лівої кисті: в проекції 4-ї п'ясної кістки, в проекції 4-го п'ясно-фалангового суглобу-1, в проекції основних фаланг 3-го та 4-пальців, на променевій поверхні основної фланги 4-го пальця лівої кисті; б) синець в ділянці передньої поверхні черевної стінки у нижній третині на 2,5 см. вправо від передньої серединної лінії тіла-1; в) синець розташований на фоні набряку м'яких тканин в ділянці лобка з переходом в ділянку великих статевих губ.
Вказані ушкодження спричинені тупим (тупими) предметом (предметами), за давністю утворення, враховуючи їх морфологічні особливості, можуть відповідати даті 01.12.2013 року та відносяться: ушкодження, зазначені у підпунктах а) та б) до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я); ушкодження, зазначене у підпункті в) до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (за критерієм тривалості розладу здоров'я), тому що для розсмоктування значного за площею та об'ємом синця необхідний термін більше 6, але менше 21 дня. Вищезазначені тілесні ушкодження не є небезпечним для життя. Враховуючи характер, локалізацію та взаєморозташування виявлених тілесних ушкоджень, утворення їх при падінні із вертикального чи близького до нього положення - виключається.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисником обвинуваченої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_8 , прокурором та потерпілою ОСОБА_11 подано апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , у своїй апеляційній скарзі у зв'язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження просить скасувати вирок Дніпровського райсуду м. Києва від 20.12.2018 року відносно ОСОБА_9 у повному обсязі та ухвалити новий вирок, яким виправдати останню, у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, а цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Свої вимоги мотивує тим, що у оскаржуваному вироку не відображений зміст показань обвинуваченої ОСОБА_9 , її чоловіка ОСОБА_12 та сина ОСОБА_13 , наданих під час судового слідства, не вказано їхніх категоричних заперечень щодо факту побиття ОСОБА_9 . ОСОБА_14 та спричинення їй тілесних ушкоджень. У судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 підтвердили, що вони насправді не були очевидцями події кримінального правопорушення, а лише на відстані чули словесний конфлікт між родиною ОСОБА_17 та родиною потерпілої ОСОБА_14 .
На думку апелянта, висновок СМЕ № 3745 від 24.12.2013 року є не категоричним у частині встановлення дати та часу утворення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 . Медична документація вказує на те, що потерпіла вперше звернулася до медичного закладу лише 03.12.2013 року, через 2 дні після конфлікту. При цьому, слідчим у постанові про призначення СМЕ не ставилися запитання чи могли тілесні ушкодження ОСОБА_14 утворитися 02.12.2013 року або 03.12.2013 року. Відтак, тілесні ушкодження потерпілої могли утворитися у інший день та без участі ОСОБА_9 . Окрім того, лікарі, до яких зверталася ОСОБА_18 , фіксували у неї 03.12.2013 року різні тілесні ушкодження за різними скаргами. Також, висновок СМЕ № 3745 від 24.12.2013 року не узгоджується з показаннями ОСОБА_14 в місцевому суді, адже садна на руці потерпілої, як і всі інші тілесні ушкодження, утворилися у наслідок дії тупого предмету, яким об'єктивно не можуть бути нігті рук ОСОБА_9 .
Судом першої інстанції не встановлено, яким чином медичні довідки ОСОБА_11 опинилися у слідчого, який направив їх експерту для дослідження. Прокурором до районного суду не надано жодного доказу, який би підтверджував отримання повноважними особами довідок, рентгенівського знімку про стан здоров'я ОСОБА_14 , які досліджував експерт під час проведення СМЕ № 3745 від 24.12.2013 року.
На думку сторони захисту, висновок СМЕ №1179/е від 06.07.2015 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки, при висуненні ОСОБА_9 обвинувачення, в змісті обвинувального акту від 10.07.2015 року відсутні посилання нього. Також цей доказ був здобутий за межами строку досудового розслідування. Оскільки вказаний обвинувальний акт теж складений після незаконного продовження строку досудового розслідування, він є незаконним.
Критичної оцінки потребують показання потерпілої ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , адже згідно довідки інформаційно-пошукової системи МВС України, 01.12.2013 року по телефонній лінії «102» до ч/ч ГУ МВС України у АДРЕСА_3 звернулися мешканці кв. АДРЕСА_2 (місце мешкання ОСОБА_14 ) з повідомленням про те, що їх сусіди лише висловлюються нецензурною лайкою.
ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_21 показали, що навпаки, ОСОБА_18 , під час словесного конфлікту, подряпала нігтями руки лице ОСОБА_9 , у зв'язку з чим ОСОБА_12 , 01.12.2013 року звернувся на лінію «102», що підтверджується листом ГУ МВС України у м. Києві від 23.12.2015 року №2/3-10аз. Окрім того, у змісті вказаного листа зазначено, що саме за заявою ОСОБА_12 було внесено відомості до ЄРДР під №1201310040019006.
Також, не можна вважати належним та допустимим доказом винуватості ОСОБА_9 протокол слідчого експерименту від 07.06.2014 року, адже він не узгоджується із показаннями учасників процесу.
Окрім того, місцевим судом належним чином не умотивовано рішення про задоволення цивільного позову ОСОБА_14 щодо відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 30000 грн. 00 коп.
Під час проведення судового слідства, було встановлено, що зі справи ОСОБА_9 зник ряд важливих документів. Із цього приводу у суді першої інстанції проводилась службова перевірка, за результатами якої встановити місце знаходження зниклих документів не виявилось можливим. У зв'язку з цим за заявою ОСОБА_9 до Дарницького УП ГУ НП у м. Києві були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням прокурором подано апеляційну скаргу, у якій він не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої, просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20.12.2018 року щодо ОСОБА_9 скасувати; ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначити покарання у виді 6 місяців арешту; на підставі ст.ст.49, 74 КК України, звільнити її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності; цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 на суму 50 000 грн. 00 коп. задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_9 не надано належної оцінки ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, характеру суспільної небезпечності і обставинам вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, районним судом без відповідної мотивації лише частково задоволено позов потерпілої ОСОБА_14 .
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , просить задовольнити вимоги прокурора лише в частині скасування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 20.12.2018 року відносно ОСОБА_9 .
На думку захисника, у змісті вказаної апеляційної скарги допущено ряд помилок, які не дозволяють об'єктивно оцінити та зрозуміти яке рішення оскаржується, процесуальний статус ОСОБА_9 , назву суду апеляційної інстанції. Також, прокурор не навів достатніх аргументів для прийняття апеляційним судом нового вироку в частині призначення ОСОБА_9 покарання у виді арешту. До того ж, строк притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності закінчився ще в 2016 році.
Всупереч доводам прокурора потерпіла не довела в суді першої інстанції факту заподіяння їй моральної шкоди навіть на суму 30 000 грн. 00 коп. оскільки не досліджувались обставини, які б об'єктивно встановили грошовий еквівалент, можливої, шкоди нематеріального характеру.
У поданій апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_11 не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20.12.2018 року скасувати; ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначити їй покарання у виді 6 місяців арешту; на підставі ст.ст.49, 74 КК України, звільнити останню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності; цивільний позов ОСОБА_14 задовольнити в повному обсязі.
Мотивуючи свої вимоги зазначає, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 розглядалось більше 3 років, у результаті чого обвинувачена уникла фактичного покарання. При цьому, ОСОБА_9 не з'являлася у судові засідання без поважних причин, затягувала судовий процес, щоб уникнути кримінальної відповідальності. Також неналежну процесуальну поведінку допускали захисники останньої.
Як зазначає апелянт, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_9 в повному обсязі не враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, характер суспільної небезпечності і його обставини, дані про особу обвинуваченої, яка, на думку потерпілої, мала намір вчинити тяжчий злочин, протягом тривалого часу здійснювала на неї психологічний тиск.
Разом із цим, місцевим судом при вирішенні питання цивільного позову не враховано її моральних переживань та фізичних страждань, спричинених протиправними діями обвинуваченої.
Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , у запереченнях на апеляційну скаргу потерпілої просить задовольнити лише вимоги ОСОБА_14 щодо скасування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 20.12.2018 року щодо ОСОБА_9 .
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що в апеляційній скарзі потерпілої суттєво різняться її анкетні дані, не вірно вказані анкетні дані ОСОБА_9 та назва суду апеляційної інстанції.
Доводи про неналежну процесуальну поведінку обвинуваченої та її захисників є безпідставними, адже судом першої інстанції фактів неявки без поважних причин встановлено не було.
Також, потерпіла не навела достатніх аргументів для прийняття апеляційним судом нового вироку в частині призначення ОСОБА_9 покарання у виді арешту. До того ж, строк притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності закінчився ще в 2016 році.
Всупереч доводам апеляційної скарги потерпіла не довела в суді першої інстанції факту заподіяння їй моральної шкоди навіть на суму 30 000 грн. 00 коп. оскільки не досліджувались обставини, які б об'єктивно встановили грошовий еквівалент, можливої, шкоди нематеріального характеру.
У ході апеляційного розгляду обвинуваченою ОСОБА_9 подано заяву про закриття кримінального провадження та звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, у якій вона просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20.12.2018 року у повному обсязі; цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 залишити без задоволення; звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що інкриміноване ОСОБА_9 правопорушення згідно з ч.2 ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості. Із часу вчинення інкримінованого діяння, пройшло більше трьох років. Попри невизнання вини, враховуючи суттєве погіршення стану її здоров'я, вважає за необхідне звільнити її від покарання та закрити кримінальне провадження у зв'язку з закінченням строків давності.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченої ОСОБА_9 та її захисника ОСОБА_8 , які просили звільнити обвинувачену від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закрити кримінальне провадження щодо неї, думку прокурора та представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності та закриття кримінального провадження щодо останньої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах та заяві обвинуваченої ОСОБА_9 , колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Так, ЄСПЛ наголошує, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України», рішення від 20.09.2011 року у справі «ТОВ «Нафтова компанія ЮКОС» проти Росії», рішення від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч.1 ст.49 та ст.106 КК України строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч.ч.2-4 ст.49 КК України).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст.284-288 КПК України).
Відповідно до вимог ч.4 ст.286 КК України, у разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України. Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа), але до набрання вироком суду законної сили (ст.532 КПК України).
Суд за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України, та за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності.
У тому разі, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний заперечує проти застосування строків давності щодо нього, суд постановляє вирок, призначає винній особі покарання та на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільняє її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
При цьому, доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої про необхідність виконання апеляційним судом вимог, встановлених ст.368 КК України, є безпідставними, оскільки положення вказаної норми стосуються питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Згідно з абз.1, 2 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України у порядку, встановленому КПК України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК України, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження інкримінований ОСОБА_9 злочин відбувся 01.12.2013 року. Органом досудового розслідування та судом першої інстанції її дії кваліфіковано за ч.2 ст.125 КК України.
Санкція ч.2 ст.125 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.
У відповідності до положень ст.12 КК України вказане кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.
Згідно з п.1 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Як видно з абз.2 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Оскільки із дня вчинення інкримінованого ОСОБА_9 правопорушення - 01.12.2013 року минуло понад два роки, обвинувачена протягом цього періоду не ухилялася від слідства або суду, вперше притягається до кримінальної відповідальності за вчинення злочину невеликої тяжкості та не вчинила нового кримінального правопорушення, вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49 КК України.
Оскільки закон не пов'язує можливість застосування правил ч.1 ст.49 КК України із визнанням особою вини, обов'язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
У судовому засіданні колегією суддів було роз'яснено ОСОБА_9 наслідки звільненні від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою. Обвинувачена зазначила, що їй усе зрозуміло, та просила звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, а кримінальне провадження щодо неї закрити.
Положеннями п.1 ч.2 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На підставі вище викладеного, колегія суддів приходить до переконання про необхідність задоволення заяви ОСОБА_9 , звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49 КК України та закриття кримінального провадження щодо неї.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до обвинуваченої ОСОБА_9 слід залишити без розгляду та роз'яснити потерпілій її право звернення із цивільним позовом у порядку цивільного судочинства.
Оскільки звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України не вимагає виконання судом вимог ст.368 КПК України, та з урахуванням положень ст.417 КПК України про скасування обвинувального вироку, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційних скарг прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_11 та захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 .
Керуючись ст.49 КК України, п.1 ч.2 ст.284, ст.ст. 404, 405, 407, 409, 417, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_11 та захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року відносно ОСОБА_9 скасувати.
Заяву ОСОБА_9 про закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності задовольнити.
На підставі ст.49 КК України звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
На підставі п.1 ч.2 ст.284, ст.417 КПК України кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 , обвинуваченої за ч.2 ст.125 КК України, закрити.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_9 залишити без розгляду.
Головуючий:
Судді: