11 лютого 2019 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.,
за участю:
захисника КостінаК.М.
особи, яка притягнута до
адміністративної відповідальності ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Іванківського районного суду Київської області від 9 жовтня 2018 року, якою
ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір в сумі 352,40 грн.
Постановою суду ОСОБА_2 визнаний винуватим в тому, що 5 серпня 2018 року о 22 год. 30 хв. на автодорозі спец.під'їзд до ЧАЕС 27 км біля КПП «Дитятки», керував транспортним засобом марки «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: нечітка хода, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, відмовився у присутності двох свідків, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України,за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, показам свідка, допитаного в судовому засіданні, формально підійшов до вивчення справи, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, у зв'язку з чим, на думку апелянта постанова є незаконною та необґрунтованою.
Апелянт наголошує на тому, що правопорушення він не вчиняв, про що неодноразово стверджував на місці складання адміністративного матеріалу, а також в судовому засіданні.
Як вказується в апеляційній скарзі, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були очевидцями того, що апелянт керував транспортним засобом о 22 год. 30 хв. 5 серпня 2018 року, як і сам інспектор Іванківського ВП ОСОБА_6., а будь яких інших свідків не було, та суду не надано.
Крім того, як вказує ОСОБА_2 в протоколі не зазначено яким саме транспортним засобом він керував, а також до матеріалів справи не додано відеозапису з нагрудної камери (відеореєстратора) поліцейського.
Апелянт звертає особливу увагу на тому, що відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідальність настає тільки в разі керування особи транспортним засобом в стані сп'яніння, а також у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп'яніння, а тому, як стверджує апелянт, вимоги щодо проходження медичного освідування на стан сп'яніння щодо особи, яка не керує транспортним засобом, не передбачені діючим законодавством та не утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апелянт, окрім того, вказує, що суд безпідставно визнав його показання та показання ОСОБА_5 неправдивими, плутаними та суперечливими, а також, при винесенні оскаржуваної постанови суд не дотримався вимог ст. 280 КУпАП, не з'ясував, чи мало місце правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, які дії були вчинені, при цьому обмежився лише переписуванням ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 та його захисника, опитавши працівника патрульної поліції в якості свідка, дослідивши матеріали справи, а також додатково надані докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, постанову суду скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КупАП, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ст.ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції ці вимоги закону дотримані не в повному обсязі.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 пояснив, що він транспортним засобом взагалі не керував. Дружина завезла його до друга на день народження, де він випив трішки, але потім за ним приїхала дружина і забрала його. В подальшому на КП виник конфлікт з невідомими особами, які викликами працівників поліції. Після прибуття працівників поліції останні, в присутності свідків склали на нього (ОСОБА_2.) протокол. Свідки погодились підписатись за те, що він (ОСОБА_2.) відмовлявся від проходження огляду для визначення стану сп'яніння, але свідки не засвідчували того, що він (ОСОБА_2.) керував транспортним засобом, оскільки свідки не бачили факту керування транспортним засобом. Він (ОСОБА_2.) транспортним засобом не керував, до КП йшов пішком.
В апеляційному суді захисник Костін К.М. підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 та зазначив, що протокол працівниками поліції було складено зі слів певних осіб. Самі працівник поліції не зупиняли ОСОБА_2, працівниками поліції не надано відеозапис на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З метою перевірки доводів апеляційної скарги ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції допитано в якості свідка інспектора патрульної поліції ОСОБА_6, який повідомив, що 5 серпня 2018 року патрулювали разом з напарником. На службовий планшет надійшло повідомлення, що водій керував транспортним засобом в стані сп'яніння. Безпосередньо водія він (свідок) не зупиняв. Коли екіпаж патрульної поліції прибув на місце події, там перебував громадянин ОСОБА_2, а також його дружина. ОСОБА_2 повідомляв, що він не керував транспортним засобом. Працівниками відділення поліції зони Чорнобильської АЕС було складено рапорти, відповідно до яких ОСОБА_2 керував транспортним засобом. Не маючи підстав не довіряти вказаним працівникам, він склав протокол відносно ОСОБА_2 за порушення п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Для подальшого керування автомобіль було передано дружині ОСОБА_2 Чи зберігся відеозапис з нагрудного відеореєстратора, він не знає, оскільки відеозаписи відправляються на робочий стіл комп'ютера чергового, і вже пройшов тривалий час.
Під час апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції, на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення від свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3
З письмових пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що останній дійсно працює дозимитристом на КПП «Дитятки» Чорнобильської зони відчуження та дійсно був свідком того, що ОСОБА_2 відмовився проходити медогляд на стан сп'яніння. Факту керуванням ОСОБА_2 автотранспортного засобу підтвердити чи спростувати не може, оскільки його (ОСОБА_4.) робоче місце знаходиться близько 80-100 метрів від місця події і його (ОСОБА_4.) взяли у якості свідка саме під час складання адмінпротоколу. Отже, він (Цезарев) може підтвердити лише факт відмови від проходження медогляду ОСОБА_2 на місці події (ас. 65, 71).
З письмових пояснень свідка ОСОБА_3 вбачається, що 5 серпня 2018 року близько 23 год. 15 хв. проїжджав повз КПП «Дитятки» на своєму автомобілі марки «ВАЗ-2109», був зупинений працівниками поліції. Останні запросили його (ОСОБА_7.) засвідчити факт відмови ОСОБА_2 від проходження медичного обстеження на стан алкогольного сп'яніння. Коли він (ОСОБА_3.) вийшов з автомобіля, побачив ОСОБА_2 та працівників КПП, які сварились між собою. Потім ОСОБА_2 пропонували продути прилад алкотест або пройти огляд в медичному закладі на встановлення факту алкогольного сп'яніння. ОСОБА_2 повідомив, що не збирається нічого проходити, оскільки керувала транспортним засобом його дружина, а не він.
Як вказав в поясненнях свідок ОСОБА_3 він не бачив хто керував транспортним засобом, оскільки його зупинили вже коли автомобіль знаходився без руху, проте він (ОСОБА_3.) бачив, що в автомобілі сиділа жінка. Потім він (ОСОБА_3.) розписався в поясненні і поїхав додому (ас. 73).
Оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, апеляційний суд доходить наступного висновку.
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, судом першої інстанції, всупереч положень, передбачених ст. 280 КУпАП, не було достеменно з'ясовано, чи керував ОСОБА_2 транспортним засобом перед зупинкою автомобіля.
Згідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини
проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року (із змінами), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Проте, матеріали справи не містять, а під час апеляційного розгляду не було беззаперечно встановлено та підтверджено факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом, у зв'язку з чим відсутні докази на спростування доводів, які викладені апелянтом в апеляційній скарзі, про те, що він не керував транспортним засобом.
За таких обставин доводи апеляційної скарги є слушними та не спростовуються матеріалами справи, оскільки не містять об'єктивних даних, які б свідчили про порушення ОСОБА_2 п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З огляду на викладене, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, апеляційний суд доходить висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду - скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Іванківського районного суду Київської області від 9 жовтня 2018 року, якою ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір в сумі 352,40 грн. - скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А. Васильєва