Справа №760/8122/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/966/2019
07 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва» про визнання права користування квартирою,
В травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати її членом сім'ї ОСОБА_2 як наймача житлового приміщення та визнати за нею право користування приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, який обґрунтовувала наступним:
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її батько - ОСОБА_2, який постійно проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_2. Зазначена квартира перебуває в комунальній власності. На початку 2015 року після перенесеного інсульту батько почав хворіти та потребував сторонньої допомоги. Оскільки інших родичів крім позивача у нього не було, батько звернувся до неї з проханням щодо спільного проживання в квартирі, де був зареєстрований. До цього в цій квартирі позивач проживала разом із батьками з моменту народження і до свого одруження вона проживала в цій квартирі. В січні 2015 року ОСОБА_1 зі своєю родиною - чоловіком та донькою, переїхала до батька в якості членів сім'ї наймача. В подальшому вона власними коштами зробила у квартирі ремонт, купувала всі необхідні предмети побутової техніки, постійно купувала продукти харчування, ліки, необхідні для батька, одяг, засоби особистої гігієни, тобто проживала зі своїм батьком однією сім'єю та вела з ним спільне господарство. Як зазначає позивач, її батько при житті бажав зареєструвати дочку у спірній квартирі, однак здійснити цього не встиг, так як раптово помер. Усі витрати, пов'язані з його похованням, позивач взяла на себе. В подальшому позивач звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію в цій квартирі, однак той відмовив їй в цьому, оскільки вона на час смерті наймача не проживала разом з ним та втратила право користування квартирою.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати як помилкове та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтувала скаргу тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, крім того дослідженим по справі доказам дана неналежна оцінка.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа вказали, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та надуманими, а рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом в повному обсязі було встановлено всі обставини справи та досліджені всі наявні докази, вважають рішення суду - законним і обґрунтованим, таким, що в повному обсязі відповідає завданню цивільного судочинства. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року без змін.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
В ході розгляду справи було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва». На однокімнатну квартиру НОМЕР_1 відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2. Згідно наявних у справі документів ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2, який ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер та 02.09.2016 року знятий з реєстрації. На час розгляду квартира не приватизована, зареєстрованих в ній осіб немає, нарахування за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій до 01.09.2016 року проводилось на одну особу, після вказаної дати - не проводяться. Оплата за надані комунальні послуги в період з 2015-2016 роки не проводилась, заборгованість станом на травень 2016 року становить 4520,38 грн.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що постановою державного нотаріуса від 18.01.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру після смерті її батька, оскільки квартира не приватизована і у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. Крім того Солом'янською районною в місті Києві адміністрацією відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації в квартирі її померлого батька через відсутність права користування цим житлом, оскільки вона не є членом сім'ї наймача, який постійно проживає з ним, та втратила право користування квартирою коли добровільно виїхала з неї. З копії паспорта вбачається, що позивач була зареєстрована до 06.02.2017 року за адресою: АДРЕСА_1
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було належним чином доведено своїх посилань на те, що ще до смерті батька за його згодою вона разом із своєю сім'єю переселилася до спірної квартири на постійне проживання, відтак у відповідності до положень ст. 64-65 ЖК України набула права користування таким житловим приміщенням. З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Згідно положень ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Положеннями ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Судом першої інстанції слушно зазначено, що колишній наймач спірної квартири - ОСОБА_2 є батьком позивача по справі і те, що вона тривалий час проживала у цій квартирі разом з батьками. Але, як зазначає сам позивач, з 2011 року вона не проживала у вказаній квартирі.
У відповідності до ст. 107 ЖК України, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
З урахуванням наведених норм житлового законодавства та заважаючи на положення ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем для доведення свого права на проживання в спірній квартирі мали б бути представлені докази на підтвердження своїх посилань щодо вселення в 2015 році в квартиру зі згоди наймача та проживання в ній разом з ним однією сім'єю. В той же час вказані обставини належним чином доведені не були.
Допитані за клопотанням позивача свідки підтвердили той факт, що позивач є їх сусідкою та з народження разом з батьком та матір'ю проживала в спірній квартирі, навчалася в середній школі №43. В той же час останні роки вона мешкала за іншою адресою, хоча часто з'являлася за колишнім місцем проживання, відвідувала батька, приносила йому продукти харчування. Таким чином з вказаних показів вбачається, що позивач періодично відвідувала батька у спірній квартирі, однак не доводить факт її постійного проживання з ним. За таких умов покази вказаних свідків не можуть слугувати доказом набуття позивачем статусу постійного мешканця квартири. Інші представлені позивачем докази доводять факт постійного проживання позивача в квартирі до закінчення нею школи та одруження, однак аж ніяк не в період з 2015 року. За таких умов суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність таких посилань пощивача.
Окрім наведеного, в ході розгляду справи встановлено, що наймач квартири за час життя не звертався до відповідних органів з питання реєстрації ОСОБА_1 у спірну квартиру. Порядок вселення у квартиру також не був дотриманий, не доведений факт згоди наймача на реєстрацію позивача у квартирі, звернення до наймодавця чи власника житла з питання реєстрації позивача не було, витрат з оплати комунальних послуг за спірною адресою на двох осіб не нараховувалися, на день смерті наймача квартири позивач зберегла реєстрацію за іншим місцем проживання. Усі ці обставини в своїй сукупності, а не лише сам факт іншої реєстрації позивача (як вона зазначає в апеляційній скарзі) дали суду першої інстанції привід прийти до висновку про те, що позивач не набула права користування спірним жилим приміщенням, що й було належним чином зазначено в оскаржуваному рішенні.
Оскільки позивачем не доведено набуття нею права користування спірним житловим приміщенням у встановленому законом порядку, у суду першої інстанції були відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог, з чим в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 набула право користування цим житлом, позивач не надала, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П.Приходько