Справа №367/8414/15-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/963/2019
07 лютого 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М. ,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
В листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його наступним:
10 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за яким він передав останньому 62000 доларів США, що згідно встановленого НБУ курсу долара до гривні на час подачі позову складає 1 482 420,00 гривень, а також 525 000 грн. Доказом отримання грошових коштів є власноруч написані ОСОБА_4 розписки, в яких він зобов'язувався повернути борг на першу вимогу кредитора. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. Спадщину після його смерті в рівних частках прийняли відповідачі, яким було відомо про борги спадкодавця. 10 грудня 2012 року позивач направив відповідачам вимогу про повернення боргу, однак борг так повернено й не було, у зв'язку з чим позивач й був змушений звернутися з позовом до суду.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2018 року позов задоволений, з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стягнуто в рівних частках на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 2 007 420,00 грн. та судові витрати.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтувала скаргу тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм цивільного законодавства. Зазначає, що суд зробив помилковий висновок про отримання в борг ОСОБА_4 грошових коштів по розписці від 10.02.2008 року, оскільки вона не може вважатись письмовим документом на підтвердження укладання договору позики та його умов в розумінні ст. 207 та ч.2 ст. 1047 ЦК України. Досліджуючи боргові розписки, суд першої інстанції не виявив справжню природу правовідносин і помилково прийшов до висновку, що спадкоємці боржника повинні задовольнити позовні вимоги позивача. Крім того суд не надав належної оцінки доказам, наданими представником відповідача, і зробив помилковий висновок про те, що спадкоємці не повідомили позивача у справі про відкриття і прийняття спадщини, а позивачем не пропущений строк пред'явлення вимог, що дає підстави стверджувати про невідповідність висновків суду встановленим обставинам. За таких умов правові підстави для задоволення позову відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та надуманими, а рішення суду - законним і обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2018 року без змін.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши обставини справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку:
В ході розгляду справи суд першої інстанції вірно встановив, що між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли правовідносини позики, на підтвердження чого позивачем були представлені розписки боржника від 10.02.2008 р. та 31.08.2008 р. Вищезазначені розписки доводять укладення договорів позики і посвідчують факт передання позивачем ОСОБА_4 грошових коштів в загальній сумі 2 007 420,00 грн. Вказані докази відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, підстави для критичного відношення до них, як про те зазначав апелянт, матеріали справи не містять, іншою стороною належним чином спростовані не були. За таких умов вказані докази були належним чином прийняті та відповідно оцінені судом першої інстанції при вирішенні справи. Вказаним обставинам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, за результатами якої прийшов до висновку про недоведеність посилань відповідачів на те, що зміст даних розписок стосувався інших договірних правовідносин, які склалися між сторонами. За таких умов суд першої інстанції прийшов до висновку про їх обґрунтованість тверджень позивача про передачу ним вищевказаної суми у борг ОСОБА_4 та відсутність доказів повернення такого боргу, з чим погоджується і колегія апеляційного суду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що не заперечувалося жодною із сторін та підтверджується відповідними документами, представленими до справи.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що 10.12.2012 року ОСОБА_2 підготовив та направив ОСОБА_3 та ОСОБА_1 письмову вимогу повернути борг ОСОБА_4, оскільки вони прийняли спадщину після смерті останнього. В матеріалах справи наявна копія письмового звернення позивача з пропозицією до відповідачів повернути борг спадкодавця (а.с.7 т. 1). В судовому засіданні позивач та його представник надали квитанцію про направлення звернення відповідачем (а.с. 65-66 т.2). При цьому сам позивач пояснив, що до цього часу вимоги спадкоємцям він не направляв, оскільки був з ними в дружніх відносинах та сподівався на те, що вони самі добровільно повернуть борги батька.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, в судовому засіданні позивач вказав, що про смерть боржника ОСОБА_4 йому стало відомо на початку травня 2012 року. Вказану обставину він та його представник також підтвердили й в судовому засіданні в ході розгляду апеляційної скарги, детально пояснивши, що в травні 2012 року позивач давав свідчення стосовно смерті ОСОБА_4 в судовому засіданні в ході розгляду Ірпінським міським судом Київської області за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7 про стягнення коштів за зобов'язаннями спадкодавця. Не заперечували обізнаності позивача з фактом смерті ОСОБА_4 з травня 2012 року й відповідачі по справі. За таких умов дана обставина як визнавалася обома сторонами, так і підтверджена відповідними матеріальними доказами по справі.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 1281 ЦК України в редакції, що діяла на час вищезгаданих подій, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Аналізуючи вказану норму слід дійти висновку, що строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), тобто їх пропущення позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців, відтак ці строки не призупиняються, не перериваються та не поновлюються. Аналогічна позиція міститься й у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц. Верховний Суд вказує, що кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є втрата кредитором права вимоги.
Оскільки, як вже було зазначено вище, в ході розгляду справи достеменно було встановлено (і це визнав сам позивач), що про смерть ОСОБА_4 та про відкриття спадщини після нього позивач дізнався в травні 2012 року, а вимогу про повернення коштів направив спадкоємцям лише з 10.12.2012 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що ним було пропущено встановлений ст. 1281 ЦК України строк пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника, відтак втрачено право вимоги до них. За таких умов позов не підлягає до задоволення, на що, однак, суд першої інстанції увагу не звернув, ухваливши по справі невірне рішення.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2018 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Н.В. Ігнатченко
Ю.М.Кулішенко