Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 758/5658/18
Номер провадження: 22-ц/824/1766/2019
Головуючий у суді першої інстанції В.В. Гребенюк
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
30 січня 2019 року місто Київ
Номер справи 758/5658/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_3
відповідач Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно - страхова
компанія»
відповідач ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», подану представником Овчаренком Русланом Вячеславовичем
на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В., в приміщенні Подільського районного суду міста Києва, відомості про дату складення повного рішення відсутні,
на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В., в приміщенні Подільського районного суду міста Києва,-
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_5, про стягнення суми страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивованим тим, що 03.05.2015 року під час дорожньо - транспортної пригоди з вини ОСОБА_5, який порушив ПДР, було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль. Відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «УПСК». Позивач просив стягнути з страхової компанії страхове відшкодування у сумі 50 000,00 грн., з ОСОБА_5 матеріальну шкоду, яка складається з вартості відновлювального ремонту в сумі 63 347,10 грн., вартості експертних послуг по визначенню розміру матеріальної шкоди в сумі 2 100,00 грн. та просив стягнути з останнього моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року позов ОСОБА_3 до ПрАТ « Українська пожежно - страхова компанія», ОСОБА_5 про стягнення суми страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму спричиненого матеріального збитку у розмірі 63 347, 10 грн., понесені витрати з оцінки матеріального збитку у розмірі 2 100,00 грн., 3 000,00 грн. моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 509,23 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 856,68 грн.
Додатковим рішенням Подільського районного суду від 20 липня 2018 року стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 580,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 420,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду року в частині стягнення зі страхової компанії на користь позивача страхового відшкодування та судового збору, а також не погоджуючись із додатковим рішенням в частині стягнення зі страхової компанії витрат на професійну правничу допомогу, ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» через свого представника Овчаренка Р.В. подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду та додаткове рішення суду в частині стягнень зі страхової компанії скасувати та ухвалити нові судові рішення в цих частинах про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача до страхової компанії фактично змінив положення п.п. 37.1.4 п.37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки помилково вважав, що перебіг строку на звернення з заявою про виплату страхового відшкодування обчислюється не з моменту скоєння ДТП, а з дати ухвалення судового рішення, яким встановлено винну у ДТП особу. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення із страхової компанії витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність належного документального підтвердження надання такої допомоги позивачу, що є підставою для відмови у їх задоволенні.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» Овчаренко Р.В. доводи апеляційної скарги підтримав та просив скаргу задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 у судове засідання апеляційної інстанції 30.01.2019 року не з'явилися, про розгляд справи представник позивача ОСОБА_7 повідомлений належним чином, про що свідчить його розписка. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від зазначених осіб не надходило. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначила, що заперечує проти її задоволення, судові рішення першої інстанції в частині їх оскарження страховою компанією вважає законними та обґрунтованими та н такими, що не можуть бути скасовані з підстав наведених у апеляційній скарзі. Строк на звернення до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування не був пропущений, оскільки ОСОБА_3 не був учасником ДТП, яка сталася 03.10.2015 року та не міг звернутися до страховика із відповідною заявою щодо страхового відшкодування, так як не було встановлено винну у скоєнні ДТП особу, а тому позивач вважав, що цивільно - правової відповідальності жодного з водіїв не настало до прийняття постанови апеляційним судом. Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів пропорційно задоволеним вимогам, а отже відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду про стягнення зі страхової компанії частини понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, судова повістка - повідомлення направлялася йому у відповідності до вимог закону, своїм правом на подачу відзиву не скористався. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від нього не надходило.
З урахування зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та його представника, а також відповідача ОСОБА_5 з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» оскаржує рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. та судового збору у розмірі 509,23 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 580,00 грн. А тому апеляційний суд не перевіряє законність та обґрунтованість рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 в частині задоволення інших позовних вимог та відмови у задоволенні інших позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача Овчаренка Р.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.10.2015 року о 10 год. 30 хв. на Столичному шосе в м. Києві за участю автомобіля НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_8, під керуванням водія ОСОБА_9, та автомобіля «Mercedes - benz», д.н.з НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, сталась дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_8
Протокол про адміністративне правопорушення працівниками поліції було складено на обох учасників дорожнього руху.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києві від 21.12.2015 року у справі №752/17771/15 ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні дорожньо - транспортної пригоди, провадження у справі закрито.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 01.02.2017 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києві від 21.12.2015 року, визнано винним у вчинені ДТП ОСОБА_5, провадження у справі відносно ОСОБА_9 закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/1215081 цивільна відповідальність водія ОСОБА_5 була застрахована на момент ДТП у ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія», страхова сума (ліміт відповідальності) за цим полісом становив 50 000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, із заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» лише 12 лютого 2018 року.
Листом від 19.02.2018 року № 662/18 ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» повідомила позивача про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування з посиланням на те, що ним пропущено річний строк на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.
Так, задовольняючи позов в частині стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Суд вважав, що річний строк, обумовлений в п. 37.1.4 статті 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слід розраховувати від дати, коли позивач фактично дізнався про рішення суду у справі №752/17771/15, тобто з 18.01.2018 року (дата отримання судових рішень у справі №752/17771/15 за заявою).
Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим, оскільки він не відповідає нормам закону та встановленим у справі обставинам, зібраним по справі доказам з огляду на таке.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (абзац 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №753/5293/16-ц.
Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування в межах строку, встановленого ст. ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вважаючи, що фактично позивач набув відповідного статусу потерпілого тільки 01.02.2017 року, після прийняття Апеляційним судом міста Києва постанови у справі № 752/17771/15, про яку стало відомо 18.01.2018 року.
Колегія суддів вважає, що позивач звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування з пропуском річного строку (дата настання ДТП - 03.10.2015 року; дата звернення із заявою про виплату страхового відшкодування 12.02.2018 року), а тому ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» правомірно відмовила йому у виплаті страхового відшкодування. У цьому випадку вимога заявлена про відшкодування шкоди заподіяної майну потерпілого і річний строк обчислюється з моменту настання події (ДТП).
Та обставина, що винну особу у скоєній ДТП було встановлено за судовим рішенням лише 01.02.2017 року, про яке позивачу стало відомо 18.01.2018 року не дає підстав вважати, що він отримав статус потерпілої особи з моменту визнання судом винною особою водія іншого автомобіля. Адже в момент ДТП автомобіль позивача зазнав пошкоджень, та на обох водіїв було складено протокол про адміністративне правопорушення. Позивач, як власник автомобіля, мав право на звернення до страхової компанії у визначений законом строк із відповідною заявою. Проте таких дій не вчинив.
Так, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення зі страхової компанії на користь позивача страхового відшкодування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» страхового відшкодування дійсним обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування (в частині) з ухваленням нового судового рішення (в цій частині) про відмову у задоволенні позовних вимог пред'явлених до ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія».
Разом з тим, враховуючи те, що апеляційним судом у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» страхового відшкодування відмовлено, скасуванню підлягає рішення суду і в частині стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 509,23 грн. та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року в частині стягнення з ПрАТ «Українська пожежно - страхова компанія» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 580,00 грн. відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України.
В іншій частині рішення суду та додаткове рішення не оскаржуються, а тому їх законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», подану представником Овчаренком Русланом Вячеславовичем, задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. та судового збору у розмірі 509,23 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
ОСОБА_3 відмовити у задоволенні позову до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія».
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 420, 00 грн. скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 18 лютого 2019 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна