Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 716/1075/16-ц
провадження № 61-6014св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Лисака І. Н.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 27 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № CVZWAN02000053, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 68 036,34 грн для придбання автомобіляпід 16,08 % річних з кінцевим терміном повернення до 26 липня 2012 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 06 липня 2016 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 101 299,55 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 43 789,67 грн, заборгованість за процентами - 54 900,04 грн, заборгованість за комісією - 2 609,84 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 27 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CVZWAN02000053, за яким поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року у складі судді Пухарєвої О. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконав узяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідач здійснив останній платіж в рахунок погашення боргу 19 жовтня 2009 року, тому з наступного дня почався перебіг позовної давності до щомісячних платежів, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - з 27 липня 2012 року (після закінчення дії кредитного договору). Банк звернувся до суду з позовом 21 серпня 2016 року, тобто за межами трирічної позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Судом відхилені доводи представника банку про необхідність обчислення перебігу позовної давності з 09 лютого 2016 року (наступного дня після дати зарахування коштів, які надійшли від продажу предмета застави), оскільки стягнення коштів за рішенням суду не є вчиненням боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2, суд виходив з того, що зобов'язання, забезпечене порукою, було змінено банком, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, тому порука є припиненою.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов в означеній частині задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 43 789,67 грн та за процентами - в розмірі 22 498,67 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що лише у лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» продало належний відповідачу автомобіль та дізналося, що грошових коштів від реалізації предмета застави не вистачило на погашення кредитної заборгованості. Банк звернувся до суду з цим позовом у серпні 2016 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Оскільки сума, одержана від реалізації предмета застави, була спрямована на погашення боргу за процентами, то вимога про стягнення тіла кредиту є обґрунтованою. Враховуючи той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, то їх розмір за період з вересня 2013 року по серпень 2016 року підлягає визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про пропущення банком трирічної позовної давності. Оскільки строк дії кредитного договору закінчився 26 липня 2012 року, то апеляційний суд безпідставно стягнув з нього проценти за період з вересня 2013 року по серпень 2016 року, та ще й на рівні облікової ставки НБУ, чим вийшов за межі позовних вимог. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2011 року було звернено стягнення на предмет застави. На виконання вказаного рішення в лютому 2012 року він передав банку належний йому автомобіль, який був реалізований лише в лютому 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
19 квітня 2018 року справа № 716/1075/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку лише в частині вирішення позову до позичальника, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 27 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № CVZWAN02000053, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 68 036,34 грн для придбання автомобіля під 16,08 % річних з кінцевим терміном повернення до 26 липня 2012 року.
Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступає застава рухомого майна, а саме: автомобіля «DAEWOO Nexia», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
У жовтні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2011 року вказаний позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості в розмірі 94 873,17 грн, яка виникла станом на 10 жовтня 2011 року, звернено стягнення на належний ОСОБА_1 автомобіль «DAEWOO Nexia», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям цього автомобіля з обліку в органах Державної автомобільної інспекції України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
09 лютого 2012 року ОСОБА_1 добровільно передав ПАТ КБ «ПриватБанк» належний йому автомобіль для реалізації за ринковою ціною і направлення виручених коштів на погашення заборгованості.
У лютому 2016 року вказаний транспортний засіб був проданий банком за 33 304,04 грн, кошти від його реалізації були спрямовані на погашення заборгованості за процентами.
Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 06 липня 2016 року склала 101 299,55 грн, з яких: 43 789,67 грн - заборгованість за кредитом, 54 900,04 грн - заборгованість за процентами, 2 609,84 грн - заборгованість за комісією.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_3 просив застосувати позовну давність до заявлених банком позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій справі, оскільки договором встановлений строк кредитування до 26 липня 2012 року, тому після його закінчення банк мав право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла в межах строку кредитування.
Суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм права та погодилися з правомірністю продовження нарахування процентів після спливу визначеного договором строку кредитування.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, нарахованої після закінчення строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред'явити вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.
Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що банк не мав права нараховувати проценти за кредитом, які стали предметом позову, а отже, відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права, тобто суд першої інстанції помилково застосував позовну давність до вимог про стягнення нарахованих процентів після закінчення строку кредитування, а апеляційний суд - помилково стягнув ці проценти за період з вересня 2013 року по серпень 2016 року на рівні облікової ставки НБУ.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимогв частині стягнення нарахованих процентів за період з 27 липня 2012 року (наступний день після закінчення строку кредитування) до 06 липня 2016 року (день, станом на який банк просив стягнути заборгованість) у зв'язку з їх безпідставністю.
Застосовуючи позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах строку кредитування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк виконання зобов'язання позичальником щодо повернення кредиту в повному обсязі настав 26 липня 2012 року (день закінчення строку кредитування), а банк звернувся до суду з позовом 21 серпня 2016 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
При цьому суд правильно виходив з того, що продаж ПАТ КБ «ПриватБанк» належного відповідачу автомобіля у зв'язку з виконанням рішення суду не перериває перебіг позовної давності, оскільки не є вчиненням боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу.
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував вищенаведених положень закону та не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції в означеній частині скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованих процентів після закінчення строку кредитування скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 27 липня 2007 року № CVZWAN02000053, нарахованої з 27 липня 2012 року, відмовити у зв'язку з безпідставністю таких вимог.
Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором від 27 липня 2007 року № CVZWAN02000053, нарахованої в межах строку кредитування до 26 липня 2012 року, скасувати, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року в цій частині залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик