Постанова
Іменем України
Справа № 641/3816/18
Провадження № 22-ц/818/1070/19
13 лютого 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Котелевець А.В., Овсяннікової А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Головне управління Національної поліції в Харківській області, Державне казначейство України,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2018 року ( суддя Фанда О.А.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування,-
встановив:
В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 12 березня 2016 року він за місцем свого з родиною проживання викликав працівників поліції та повідомив їм про крадіжку речей з їх домоволодіння, а саме: ліжка та тумби.
Працівники поліції прийняли заяву про вчинення кримінального правопорушення, однак жодних дій щодо повернення вкраденого майна не вчинили.
Цього ж дня він ще два рази викликав поліцію та повідомляв їм про осіб, які вчинили вказане правопорушення та у яких знаходяться вкрадені речі, надавши поліцейським докази відеофіксації. Однак працівниками поліції знову жодних дій щодо відшукання майна вчинено не було.
Ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року зобов'язано начальника слідчого відділу Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області виконати вимоги ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2016 року.
Внаслідок неправомірної бездіяльності працівників поліції досудове розслідування за його зверненням було розпочате лише через сім місяців. За цей час працівниками поліції викрадене майно повернуто не було, а докази знищені.
При цьому, у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань слідчим викладена інформація про вчинення кримінального правопорушення невстановленими особами, в той час як в ухвалі слідчого судді були вказані прізвища конкретних осіб.
Ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова його скаргу задоволено та встановлено для слідчого СВ Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області строк два місяці для закінчення досудового розслідування кримінального провадження № 12016220540002416.
Позивач зазначав, що неодноразовим закриттям кримінального провадження, умисним невиконанням ухвали слідчого судді, необґрунтованою відмовою в наданні належної правової оцінки очевидним доказам у кримінальному провадженні, умисним затягуванням досудового розслідування йому, позивачу, який визнаний потерпілим у даному кримінальному провадженні, спричинена моральна шкода.
Посилаючись на вказані обставини, а також на вимоги ч. 6 ст. 1176 ЦК України позивач просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник Державної казначейської служби до суду не з'явився.
Представник Головного управління Національної поліції в Харківській області проти задоволення позову заперечував.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати за постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що ухвали слідчих суддів є безумовним доказом неправомірності дій посадових осіб. Вважає, що судом безпідставно відхилено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Харківській області погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим. Доказів завдання позивачу моральної шкоди працівниками поліції ОСОБА_1 не надано.
Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із його недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Встановлено, що на досудовому розслідуванні в слідчому відділі Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 12013220540002416 від 14 жовтня 2016 року за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України.
З заявою про вчинення кримінального правопорушення позивач звернувся 12 березня 2016 року.
Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені на підставі ухвали слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року.
Позивач є потерпілим у даному кримінальному провадженні.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 посилається на заподіяння йому моральної шкоди внаслідок затягування розгляду кримінальної справи за його заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною першої статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Вимогами частини шостої статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Аналіз указаних положень чинного законодавства, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, дає підстави для висновку про те, що указані положення можливо застосувати лише у випадку встановлення протиправної поведінки та/або неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або посадовими особами цих органів при здійсненні ними своїх повноважень.
Тобто при вирішенні справи в даній категорії спорів із застосуванням положень указаних позивачами норм матеріального права щодо відшкодування моральної шкоди необхідним є встановлення на підставі належних та допустимих доказів, наданих сторонами, указаних вище обставин.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, працівників поліції, не доведено наявність шкоди, про яку зазначено у позові, існування причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку із їх недоведеністю.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що незаконність дій працівників поліції встановлена в ухвалах слідчих суддів судом апеляційної інстанції не приймається.
Сам факт того, що ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2016 року зобов'язано начальника слідчого відділу Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області виконати вимоги ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2016 року; а ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова скаргу позивача задоволено та встановлено для слідчого СВ Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області строк два місяці для закінчення досудового розслідування кримінального провадження № 12016220540002416 не свідчить про незаконні та протиправні дії з боку працівників поліції, та не може бути прийнято судом як належний та допустимий доказ на підтвердження того, що їх дії визнано незаконними у встановленому законом порядку. Вину посадових осіб ГУ НП у Харківській області не доведено.
Судові рішення, на які посилається відповідач як на підтвердження бездіяльності слідчих, є предметом оскарження відповідно до ст.303 КПК України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Ухвали слідчих суддів про задоволення скарг ОСОБА_1 не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає позивач, акцентуючи свої доводи на власному розумінні змісту ч.6 ст.1176 Цк України.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1. ч.1 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.С.Сащенко
Судді А.І. Овсяннікова
А.В.Котелевець