Постанова від 13.12.2018 по справі

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року

м. Київ

Провадження № 11-314сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,

представника Вищої ради правосуддя - Русакової І. Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17, та

ВСТАНОВИЛА:

20 березня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою до ВРП про скасування рішення цього органу від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_4 зазначив, що рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. 11 вересня 2017 року скаржник звернувся до ВРП зі скаргою на зазначене вище рішення її Другої Дисциплінарної палати та просив його скасувати, а дисциплінарне провадження закрити. Проте рішенням ВРП від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 скаргу ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП без змін. Розгляд скарги відбувався за участю членів ВРП у складі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17

На думку скаржника, вказаний склад ВРП не мав повноважень ухвалювати рішення від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18, оскільки на порушення частини восьмої статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) у розгляді скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 брала участь ОСОБА_8, яка з 02 лютого 2017 року входить до складу цього дисциплінарного органу.

24 травня 2018 року ВРП до Великої Палати Верховного Суду подала відзив на скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення ВРП прийнято її повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. При цьому оскільки член ВРП ОСОБА_8 не брала участі у прийнятті Другою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 про притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, то вона мала право 20 лютого 2018 року брати участь у розгляді ВРП скарги судді на рішення вказаної Дисциплінарної палати. На підставі викладеного ВРП просить відмовити ОСОБА_4 в задоволенні скарги до ВРП.

Скаржник у судове засідання не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

За правилами частини четвертої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник ВРП заперечив проти задоволення скарги ОСОБА_4 з мотивів, наведених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника ВРП, перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

Матеріалами справи установлено, що Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 ОСОБА_4 призначений строком на п'ять років на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

26 травня 2014 року ОСОБА_18 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_19, ОСОБА_20, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу, про захист прав споживача та визнання договору недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_18 вказувала на те, що 22 квітня 2008 року між банком та її чоловіком ОСОБА_19 укладено договір поруки № SR-305/109/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_19 зобов'язувався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_20 боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № ML-305/109/2008.

Того самого дня між банком та ОСОБА_20 укладено договір іпотеки та накладено заборону на відчуження предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1), що належала на праві власності ОСОБА_20

Посилаючись на те, що вказані договори порушують її права, ОСОБА_18 просила визнати їх недійсними, припинити іпотеку в Державному реєстрі іпотек, зняти заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасувати заборону на відчуження нерухомого майна, внести відповідні відомості до зазначених реєстрів.

При зверненні до суду ОСОБА_18 не сплатила судовий збір за подання вказаного позову та зазначила, що відповідно до пункту 7 статті 5 Закону України «Про судовий збір» державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, звільняються від сплати судового збору.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_4 ухвалою від 26 травня 2014 року відкрив провадження у цивільній справі № 175/2215/14-ц за вказаним позовом та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року позов ОСОБА_18 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача та визнання договору недійсним задоволено в повному обсязі: визнано недійсними договір поруки від 22 квітня 2008 року № SR-305/109/2008, укладений між банком та ОСОБА_19, та договір іпотеки від 22 квітня 2008 року № РML-305/109/2008, укладений між банком та ОСОБА_20; припинено іпотеку в Державному реєстрі іпотек, накладену на підставі договору іпотеки від 22 квітня 2008 року № РML-305/109/2008 на квартиру АДРЕСА_1; знято заборону відчуження вказаної квартири в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; вирішено внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису щодо обтяжень вказаної квартири, а до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відомості про виключення з реєстру запису щодо накладення заборон відчуження вказаної квартири.

Не погодившись із зазначеним заочним рішенням, 25 березня 2015 року ОСОБА_20 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про його перегляд.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_4 ухвалою від 01 квітня 2015 року скасував заочне рішення цього ж суду від 16 червня 2014 року у справі № 175/2215/14-ц та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

27 квітня 2015 року суддя ОСОБА_4. на підставі пункту 3 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) постановив ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_18 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача та визнання договору недійсним.

27 жовтня 2016 року за заявою представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суддя ОСОБА_4. постановив ухвалу про поворот виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року в указаній справі.

22 березня 2017 року ОСОБА_21 звернувся до ВРП зі скаргою щодо неправомірних, на його думку, дій судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 під час розгляду цивільної справи № 175/2215/14-ц.

У поданій скарзі ОСОБА_21 вказав, що 30 квітня 2015 року він згідно з договором купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. У січні 2017 року, отримавши направлену Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська копію позову із додатками, дізнався, що ця квартира перебуває в іпотеці у ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Це товариство звернулося до суду з позовом до ОСОБА_21 та третьої особи ОСОБА_20 (попереднього власника придбаної ним квартири), в якому у рахунок погашення заборгованості за кредитом, отриманим ОСОБА_20, просить звернути стягнення на квартиру (предмет іпотеки), яка на момент звернення з указаним позовом належить ОСОБА_21 на підставі договору купівлі-продажу.

На думку ОСОБА_21, суддя ОСОБА_4., розглядаючи цивільну справу № 175/2215/14-ц, допустив грубі порушення норм процесуального та матеріального права. Зокрема, справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності, оскільки вимоги позивача в позові та рішення суду стосуються забезпеченого іпотекою нерухомого майна, розташованого в Соборному (Жовтневому) районі м. Дніпропетровська, а юрисдикція Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області не охоплює спори з приводу нерухомого майна, що знаходиться на території цього міста.

Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 12 червня 2017 року № 1469/2дп/15-17 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4

Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Під час розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою ОСОБА_21, ДругаДисциплінарна палата ВРП установила низку грубих порушень норм процесуального права, допущених суддею ОСОБА_4 під час розгляду цивільної справи № 175/2215/14-ц, а саме:

- порушено правила виключної підсудності, передбачені частиною першою статті 114 ЦПК України;

- позивач у справі не є споживачем послуг, наданих банком, у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому ця справа не підлягала розгляду в порядку вказаного Закону;

- суддя ОСОБА_4., здійснюючи розгляд указаної справи, умисно або внаслідок грубої недбалості проігнорував приписи статті 3 ЦПК України та всупереч наявним у справі документам свідомо не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя;

- приймаючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_20, суддя не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити таке рішення;

- суддя ОСОБА_4. систематично порушує норми процесуального права під час здійснення правосуддя, що призводить до порушення правил підсудності.

ДругаДисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що порушення закону, допущені суддею ОСОБА_4, є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

При обранні виду дисциплінарного стягнення ДругаДисциплінарна палата ВРП врахувала особу судді ОСОБА_4, який позитивно характеризується, дисциплінарних стягнень не має, проте з огляду на істотність дисциплінарного проступку та його наслідки дисциплінарний орган дійшов висновку про те, що застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

11 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_4 ВРП прийняла рішення від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

ВРП дійшла висновку, що порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_4, правильно кваліфіковані дисциплінарним органом як істотний дисциплінарний проступок, а застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є обґрунтованим.

Оцінюючи оскаржуване ОСОБА_4 рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «ОлександрВолков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов'язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть якщо судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

Як зазначено у скарзі ОСОБА_4, склад ВРП, який 20 лютого 2018 року прийняв оскаржуване рішення № 565/0/15-18, не мав повноважень його ухвалювати, оскільки на порушення частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 брала участь член ВРП ОСОБА_8, яка з 02 лютого 2017 року входить до складу цього дисциплінарного органу.

За змістом частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.

Проаналізувавши наведені вище положення Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказаною нормоювстановлено неможливість участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У такий спосіб законодавець установив неможливість участі члена ВРП в перевірці законності рішення, прийнятого за його ж участю. Натомість, якщо член ВРП з тих чи інших причин не брав участі у прийнятті Дисциплінарною палатою, до складу якої він входить, рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, він має право брати участь у розгляді ВРП скарги на таке рішення цієї Дисциплінарної палати.

Матеріалами справи установлено, що 14 серпня 2017 року в розгляді дисциплінарної справи судді ОСОБА_4 брали участь члени Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_24 (головуючий), ОСОБА_25, ОСОБА_26, а також доповідач ОСОБА_35. (т. 1, а. с. 258 - 273).

Таким чином, оскільки член ВРП ОСОБА_8 не брала участі у прийнятті Другою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 14 серпня 2017 року№ 2398/2дп/15-17 про притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, вона мала право брати участь у розгляді 20 лютого 2018 року ВРП скарги судді на рішення вказаної Дисциплінарної палати.

Наявна в матеріалах справи ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні (т. 3, а. с. 56-65). При цьому у скарзі ОСОБА_4 цей факт під сумнів не ставиться.

На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

Як убачається з матеріалів справи, листом від 09 лютого 2018 року за № 4593/0/9-18 відповідач повідомив ОСОБА_4 про те, що розгляд його скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 призначено на 20 лютого 2018 року о 10 годині (т. 3, а. с. 44).

Вказану інформацію було також розміщено 09 лютого 2018 року на офіційному веб-сайті ВРП (т. 3, а. с. 42).

20 лютого 2018 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 взяли участь ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_27 При цьому судді та його представнику на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, навівши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 щодо наявності в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду керується тим, що визначальним критерієм правомірності оскарженого рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначалася статтями 108-114 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент розгляду суддею ОСОБА_4 справи № 175/2215/14-ц).

За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 цього Кодексу).

Статтею 110 ЦПК України передбачено категорії справ, для яких установлено альтернативну підсудність. Зокрема, відповідно до частини п'ятої цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Частиною чотирнадцятою вказаної статті передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно із цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 41, 42 постанови від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» надав судам роз'яснення, де зазначив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один із яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність установлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 цього Кодексу); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 цього Кодексу); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло з договору найму жилого приміщення, оренди тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також зазначено, що правила статті 114 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вказано, що правила виключної підсудності діють також у разі пред'явлення кількох позовних вимог, пов'язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.

Як зазначено вище, 26 травня 2014 року ОСОБА_18 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача та визнання договору недійсним.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_4 заочним рішенням від 16 червня 2014 року позов ОСОБА_18 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживача та визнання договору недійсним задовольнив у повному обсязі: визнав недійсними договір поруки від 22 квітня 2008 року № SR-305/109/2008, укладений між банком та ОСОБА_19, та договір іпотеки від 22 квітня 2008 року № РML-305/109/2008, укладений між банком та ОСОБА_20; припинив іпотеку в Державному реєстрі іпотек, накладену на підставі договору іпотеки від 22 квітня 2008 року № РML-305/109/2008 на квартиру АДРЕСА_1; зняв заборону відчуження вказаної квартири в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; вирішив внести відповідні записи до згаданих реєстрів.

ВРП та її Друга Дисциплінарна палата встановили, що вказана квартира знаходиться у Соборному (Жовтневому) районі м. Дніпра, тобто за межами Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

За висновками ВРП та її дисциплінарного органу, суддя ОСОБА_4. розглянув цивільну справу № 175/2215/14-ц з порушенням правил виключної підсудності, встановленої частиною першою статті 114 ЦПК України.

Крім того, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата також установили, що розгляд справ суддею ОСОБА_4 всупереч установленим правилам підсудності носить систематичний характер. Зокрема, Апеляційний суд Дніпропетровської області 04 лютого та 15 квітня 2015 року відповідно до вимог статті 211 ЦПК України постановив окремі ухвали, в яких констатував порушення суддею Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 правил виключної підсудності під час розгляду інших цивільних справ, що, на думку колегії суддів, за встановлених ними обставин є недопустимим і вказує на свідоме та грубе порушення цим суддею норм цивільного процесуального законодавства України та присяги судді.

За висновками ВРП та її дисциплінарного органу, викладене свідчить про систематичне порушення суддею ОСОБА_4 норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призводить до порушення правил підсудності.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Водночас пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» надав судам роз'яснення, в якому зазначив, що позовна заява про вирішення спору, що виникає з кредитних правовідносин, за формою і змістом повинна відповідати загальним правилам, установленим статтею 119 ЦПК України, а залежно від предмета та підстави позову - і вимогам, які містяться у спеціальному законодавстві. Зокрема, у разі пред'явлення позову про захист прав споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких суд може вжити, тощо.

Як зазначено вище, при зверненні до суду з відповідним позовом на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_18 вказувала, що 22 квітня 2008 року між банком та її чоловіком ОСОБА_19 укладено договір поруки № SR-305/109/2008, відповідно до умов якого останній зобов'язувався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_20 боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № РML-305/109/2008. Того ж самого дня між банком та ОСОБА_20 укладено договір іпотеки та накладено заборону на відчуження предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1), що належала на праві власності ОСОБА_20

Посилаючись на те, що вказані договори порушують її права як споживача, ОСОБА_18 просила визнати зазначені договори недійсними, припинити іпотеку в Державному реєстрі іпотек, зняти заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасувати заборону на відчуження нерухомого майна, внести відповідні відомості до вказаних реєстрів.

Разом з тим у пункті 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено поняття споживача. За цим визначенням споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» позивач у зазначеній справі не є споживачем послуг, наданих банком, а відтак ця справа не підлягала розгляду в порядку вказаного Закону.

Крім того, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата встановили, що з доданих до дисциплінарної скарги документів, а саме копії договору іпотеки, а також зі змісту заочного рішення вбачається, що майно, яке є предметом договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_20, належить ОСОБА_20 При цьому ні ОСОБА_18, ні її чоловік не були власниками переданого в іпотеку майна та не були сторонами вказаного договору.

ВРП в оскаржуваному рішенні дійшла висновку, що, здійснюючи розгляд вказаної справи, суддя ОСОБА_4. умисно або внаслідок грубої недбалості проігнорував зазначені вимоги законодавства та всупереч наявним у справі документам свідомо не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) КРЄС щодо якості судових рішень (пункти 34, 35) судові рішення повинні бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов'язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність.

Відповідно до частин першої та третьої статті 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ВРП та її Друга Дисциплінарна палата зазначили, що, приймаючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_20, суддя не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити таке рішення.

Отже, на підставі аналізу наведених норм процесуального закону, враховуючи положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРП та її дисциплінарного органу про те, що при постановленні заочного рішення від 16 червня 2014 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_18 суддя ОСОБА_4.: порушив правила виключної підсудності, які були встановлені статтею 114 ЦПК України та роз'яснені у постановах пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 та 30 березня 2012 року № 5; не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя; на порушення статті 213 ЦПК України не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити рішення в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_20

Велика Палата Верховного Суду також враховує, що внаслідок прийняття суддею ОСОБА_4 заочного рішення в цивільній справі № 175/2215/14-ц з недотриманням зазначених вище норм ЦПК України порушено права ОСОБА_21, який за договором купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, з якої після прийняття заочного рішення було знято заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису щодо обтяжень вказаної квартири та до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відомості про виключення з реєстру запису щодо накладення заборон відчуження вказаної квартири. При цьому, як зазначено вище, 27 жовтня 2016 року за заявою представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суддя ОСОБА_4. постановив ухвалу про поворот виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року в указаній справі, після чого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_21 та третьої особи ОСОБА_20 (попереднього власника придбаної ОСОБА_21 квартири), в якому в рахунок погашення заборгованості за кредитом, отриманим ОСОБА_20, просить звернути стягнення на квартиру (предмет іпотеки), що на момент звернення з указаним позовом належить ОСОБА_21 на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, як зазначено в скарзі ОСОБА_21, практика ухвалення суддею ОСОБА_4 заочних рішень про визнання недійсними іпотечних договорів щодо майна, розташованого за межами територіальної юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, а згодом їх скасування та залишення позову без розгляду у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання спостерігається також у розглянутих під головуванням цього судді справах № 2-175/5829/13-ц, 2-175/6058/13-ц, 2-175/1555/14-ц, 2-175/2063/14-ц, 2-175/2567/14-ц, 2-175/4050/14-ц, 2-175/3591/15-ц, 175/3752/15-ц, 175/208/16-ц, 175/3394/15-ц, 175/207/16-ц, рішення у яких містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Вказані вище обставини, встановлені ВРП та її дисциплінарним органом, у скарзі ОСОБА_4 на рішення ВРП від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 не оспорюються та під сумнів не ставляться.

З огляду на встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи порушення суддею ОСОБА_4 норм процесуального права, ВРП та її ДругаДисциплінарна палата дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушення закону, допущені суддею ОСОБА_4, є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули на ступінь довіри до судової влади в цілому.

Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Статтею 115 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) визначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Зважаючи на характер допущених суддею ОСОБА_4 порушень, які свідчать, що суддя грубо порушив норми ЦПК України під час розгляду справи № 175/2215/14-ц, а також беручи до уваги наслідки, які настали за результатами вчинених порушень, Друга Дисциплінарна палата та ВРП вмотивовано дійшли висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про його звільнення з посади є пропорційним вчиненому.

На підставі частини восьмої статті 266 КАС України ВеликаПалата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

Оскільки ВРП,приймаючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 про скасування рішення ВРП від 20 лютого 2018 року № 656/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 «Про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

При цьому дії та рішення відповідача і його дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (пункти 109-131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135-137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_4 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 266, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17, залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року № 565/0/15-18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич