12 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 826/6316/16
Провадження № 11-1118апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі - Уповноважена особа, Фонд, ПАТ «ВіЕйБі банк» відповідно) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року (судді Каркашьян С. К., Григорович П. О., Смолій І. В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (судді Ісаєнко Ю. А., Земляна Г. В., Мельничук В. П.) у справі № 826/6316/16 за позовом Уповноваженої особи до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа - Фонд, про визнання протиправною і скасування постанови, зобов'язання вчинити дії та
У квітні 2016 року Уповноважена особа звернулася до суду з позовом до НБУ, в якому з урахуванням неодноразових уточнень позовних вимог просила:
- визнати незаконною та скасувати постанову Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України»;
- зобов'язати НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі банк» в цінних паперах № 300996-UA30004290 в Депозитарній установі Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» непогашені цінні папери, а саме: державні облігації України, код ISIN UA4000173371, в кількості 92 тис. 038 шт., державні облігації України, код ISIN UA4000185557, в кількості 23 тис. 082 шт., державні облігації України, код ISIN UA4000186159, в кількості 153 тис. 047 шт., а також перерахувати грошові кошти, що отримані від погашення номінальної вартості цінних паперів та процентний дохід в загальній сумі 1 984 821 373 грн 05 коп. на накопичувальний рахунок ПАТ «ВіЕйБі банк».
На обґрунтування позову Уповноважена особа зазначила, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч вимогам частини четвертої статті 73 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV).
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 31 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушеннями судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог Уповноважена особа зазначила про те, що цей спір підпадає під ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ПАТ «ВіЕйБі банк», інтереси якого представляє позивач, підпорядковується НБУ, який є суб'єктом владних повноважень, а видані ним акти є обов'язковими до виконання банками України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 серпня 2018 рокувідкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 18 вересня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
У відзиві на касаційну скаргу НБУ звернув увагу на те, що оскаржувана постанова видана ним не як суб'єктом владних повноважень та не на виконання владних управлінських функцій, а як стороною правовідносин за договорами застави - заставодержателем та направлена на внутрішню організацію процесів у НБУ. Між НБУ як кредитором та ПАТ «ВіЕйБі банк» як позичальником було укладено кілька кредитних договорів, на забезпечення виконання зобов'язань за якими між ПАТ «ВіЕйБі банк» як заставодавцем та НБУ як заставодержателем укладено ряд договорів застави державних облігацій. ПАТ «ВіЕйБі банк» своїх зобов'язань за кредитними договорами не виконав. У порядку статей 45, 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію вказаного банку НБУ як кредитор заявив Уповноваженій особі свої вимоги (заява від 07 квітня 2015 року № 06-306/5685), які в подальшому були акцептовані нею в повному обсязі. Отже, оскаржувана постанова як розпорядчий акт прийнята НБУ на підставі положень статті 52 Закону № 4452-VI, тому він як кредитор і заставодержатель цінних паперів правомірно звернув стягнення на них. На думку відповідача, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спірні правовідносини пов'язані з виконанням умов господарських договорів, спір виник щодо цінних паперів та права власності, реєстрації або обліку прав на майно, визнання недійсними актів, що порушують такі права, а також щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, правовідносини регулюються цивільним та господарським правом.
Фонд у відзиві на касаційну скаргу, зокрема, зазначив, що цей спір є публічно-правовим, оскільки до порушення прав та інтересів позивача та кредиторів ПАТ «ВіЕйБі банк» призвели саме управлінські дії відповідача, які реалізовані відповідно до Закону № 679-XIV.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що між НБУ та ПАТ «ВіЕйБі банк» з метою підтримки ліквідності останнього були укладені кредитні договори, виконання яких забезпечувалося договорами застави державних облігацій.
У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості та на підставі договорів застави майнових прав НБУ як заставодержатель звернув стягнення на предмет застави, а саме державні облігації України, з метою погашення заборгованості позивача, в порядку, закріпленому в оскаржуваній постанові Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України».
Оскаржувана постанова Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 вичерпала свою юридичну силу, враховуючи набуття у власність НБУ цінних паперів за договорами застави.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки оспорювані правовідносини виникають не між юридичною особою та суб'єктом владних повноважень, а між заставодержателем та заставодавцем. У разі набуття НБУ права власності на цінні папери виникає спір про право, який має вирішуватись у порядку господарської юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з постановою Правління НБУ про звернення стягнення на цінні папери, передані ПАТ «ВіЕйБі банк» у заставу внаслідок невиконання умов цивільно-правових договорів (кредитного та застави), що випливає з договірних відносин. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права ПАТ «ВіЕйБі банк», представниками якого є Уповноважена особа та Фонд.
Згідно з пунктами 5 і 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та застави) і на момент звернення до суду відповідач набув цінні папери у власність, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на те, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а також про підвідомчість цього спору суду господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» СлавкіноїМарини Анатоліївни залишити без задоволення.
2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
О. Р. Кібенко О. М. Ситнік
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко О. Г. Яновська