Справа № 2-9/
2009 рік
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 квітня 2009 року Совєтський районний суд
Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого - судді Петрової Ю.В.
при секретарі - Тріфоновій С.О.
за участю: прокурора - Аблаєва А.М.
позивача - ОСОБА_1
відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом прокурора Совєтського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Алієвича, ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним,
Прокурор Совєтського району АР Крим в інтересах ОСОБА_1 27 липня 2004 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним заповіту, складеного 22 січня 2000 року від імені ОСОБА_5, посвідченого секретарем виконавчого комітету Красногвардійської сільської Ради Совєтського району АР Крим і зареєстрованого у реєстрі за № 03.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підпис в вищезазначеному заповіті був виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою і тому вважає, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, а сторони повернені в первісне положення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 у судове засіданні не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи сповіщена належним чином, на адресу суд направила заяву, у якій зазначила, що підтримує свої показання стосовно того, факту, що ОСОБА_5 особисто приходив до виконкому сільської ради для складання заповіту, нею була перевірена його дієздатність, а також просила розглянути справу за її відсутністю, у зв'язку з неможливістю з'явитися у судове засідання, що суд вважає за можливе відповідно до положень ст.ст. 158, 169 ЦПК України.
Прокурор Аблаєв А.М. у судовому засіданні підтримав заявлені на захист інтересів ОСОБА_1 позовні вимоги, щодо визнання недійсним заповіту, складеного 22 січня 2000 року від імені ОСОБА_5, посвідченого секретарем виконавчого комітету Красногвардійської сільської Ради Совєтського району АР Крим і зареєстрованого у реєстрі за № 03, посилаючись на викладені у позові обставини.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала заявлені на її захист позовні вимоги прокурора та просила визнати недійсним заповіт, який було складено 22 січня 2000 року від імені ОСОБА_5
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнали, погодилися на будь-яке рішення суду, зазначили, що згодні повернути позивачу землю, яка заповідана ОСОБА_5, вказали, що за роки слухання справи вони втратили заінтересованість до заповіданої земельної ділянки.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, приймаючих участь у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 березня 2002 року помер ОСОБА_5 Байдарли, про що Красногвардійською сільською радою Совєтського району АР Крим було зроблено відповідний запис про смерть № 08 від 11 березня 2002 року (а.с. 23).
22 січня 2006 року в селі Красногвардійське Совєтського району Автономної Республіки Крим секретарем виконкому Красногвардійської сільської Ради Совєтського району Автономної Республіки Крим ОСОБА_4 за допомогою загальноприйнятого технічного засобу - друкованої машинки за проханням заповідача складено заповіт від імені ОСОБА_5 Байдарли, який мешкав с. Красногвардійське, вул. 40 років Перемоги, будинок № 5, у відповідності до ст. 534 ЦК України (в редакції 1963 року), що діяла на час складання заповіту, та який на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: заповідав будинок № 5 з надвірними будівлями, який знаходиться по вул. 40 років Перемоги у с. Красногвардійське Совєтського району ОСОБА_1, грошовий вклад з відсотками, який зберігається у Ощадбанку 5302/11 с. Красногвардійське Совєтського району, АР Крим по лицьовому рахунку № 4239 у рівних частках - ОСОБА_1, ОСОБА_2 Алієвичу, всі інше майно, у чому б воно не складалося та де б не знаходилося на момент смерті - ОСОБА_3 (а.с. 28).
При цьому статею 541 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що заповіт повинно бути складено у письмовій формі зі вказівкою місця та часу його складання, особисто підписано заповідачем, та посвідчено нотаріусом.
При цьому, згідно зі ст. 37 Закону України “Про нотаріат” від 02 вересня 1993 року і статтями 38, 42, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року в населених пунктах, де немає нотаріусів, повноваження посвідчувати заповіти належать посадовим особам виконавчих органів сільських, селищних, міських (міст обласного значення) рад, на яких такий обов'язок покладено даним виконавчим органом або сільським, селищним, міським головою, а також цьому голові.
Таким чином, заповіт, якій укладений 22 січня 2000 року, був посвідчений належною службовою особою - секретарем виконкому Красногвардійської сільської Ради Совєтського району АР Крим ОСОБА_4, відповідає вимогам закону щодо форми заповіту і відображує волю заповідача.
Як вбачається з висновку експерта № 1682 від 06 липня 2005 року (а.с. 93), підпис від імені ОСОБА_5 Байдарли, який міститься у заповіті від 22 січня 2000 року, виконано не ОСОБА_5 Байдарли, а іншою особою, разом з тим, згідно висновку цього ж експерта № 689 від 14 квітня 2005 року (а.с. 79), яким будо здійснено судово-почеркознавську експертизу з тією ж кількістю зразків підпису ОСОБА_5, вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_5 Байдарли, який міститься в заповіті від 22 січня 2000 року в графі «Підпис» ОСОБА_5 не вбачається можливим через обмежений обсяг графічного матеріалу, що утримується в дослідженому підписи, короткої, простій по будівлі, а також малого обсягу порівняльного матеріалу, наданого на дослідження.
Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2005 року у задоволенні позову відмовлено, з вищезазначених підстав (а.с. 103 - 104).
При цьому, рішенням судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим м. Феодосії від 17 січня 2006 року встановлено, що експертизу було проведено відповідно до вимог закону, рішення Совєтського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2005 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким визнано дійсним спірний заповіт від 22 січня 2000 року (а.с.131 - 132).
Проте, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2008 року вищезазначені рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції за тих підстав, що суд першої інстанції, оцінюючи докази по справі, не дослідив повною мірою причини наявності двох протилежних висновків у справі, не з'ясував обставин (докази), які суттєво вплинули на остаточний висновок експерта, а також не з'ясував питання допустимості цих доказів.
Для встановлення підтвердження достовірності підпису ОСОБА_5 Байдарли по справі в черговий раз 06 жовтня 2008 року призначено судово-почеркознавську експертизу, оплату за проведення якої покладено на позивача ОСОБА_1, при цьому сторонам роз'яснено наслідки ухилення від участі в експертизі, або від подання експертам необхідних матеріалів, документів та від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу буде неможливо (а.с. 233 - 234).
Як свідчить повідомлення Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 лютого 2009 року, 17 листопада 008 року на адресу ОСОБА_1 направлено письмове звернення про необхідність оплатити експертизу, проте у встановлений законодавством строк кошти на оплату експертизи до інституту не надійшли, тому справа повернута на адресу суду без проведення експертизи (а.с. 235).
Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 16 лютого 2009 року вищезазначену ухвалу суду про призначення судово-почеркознавської експертизи скасовано на підставі ч. 2 ст. 86 ЦПК України.
Так, згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8 із наступними змінами та доповненнями у разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів, що кореспондує положенням ст. 11 ЦПК України.
У відповідності до норм ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів та від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу буде неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Суд дійшов висновку про те, що підпис на оспорюваному заповіті від 22 січня 2000 року щодо заповідального розпорядження стосовно майна ОСОБА_5, зроблено саме ОСОБА_5, оскільки висновки експерта носять суперечливий характер: при зрівнянні підписів зразків ОСОБА_5 і підписів в заповіті встановлені як збіги, так і розбіжності, що не дозволяє експерту зробити належний висновок.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Тому, оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд, вказуючи на пояснення ОСОБА_4, секретаря Красно гвардійської сільської ради, яка була присутня під час складання заповіту ОСОБА_5, вказала, що ОСОБА_5 абияк поставив підпис в заповіті, окуляри у нього були запотілі, вважає, що підпис в заповіті зроблена саме ОСОБА_5 Байдарли.
Приймаючи до уваги вищенаведене, на підставі ст. 146 ЦПК України, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 не здійснила покладений на неї ухвалою суду від 06 жовтня 2008 року обов'язок по оплаті експертизи, таким чином ухилилася від її проведення, враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе відмовити позивачу у визнанні факту, що підпис у заповіті, складеному 22 січня 2000 року та посвідченому секретарем виконавчого комітету Красногвардійської сільської Ради Совєтського району АР Крим і зареєстрованого у реєстрі за № 03, виконано не ОСОБА_5 Байдарли.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно до ст. 60 ЦПК України на сторони покладено зобов'язання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте ОСОБА_1 не надала суду належних доказів, які б свідчили про невідповідність підпису ОСОБА_5 в заповіті, і як наслідок, недійсність заповіту.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд не знаходить підстав для задоволення позову і доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст. 541 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. 37 Закону України “Про нотаріат” від 02 вересня 1993 року і статтями 38, 42, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року, ст. 146 ЦПК України, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 57, 60, 83, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд
В И Р I Ш И В:
В задоволенні позову прокурора Совєтського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Алієвича, ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим м. Феодосії шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, встановленому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, а у разі подання заяви про апеляційне оскарження після закінчення двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги, який вираховується з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: Ю.В.Петрова