19 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 295/4206/17
провадження № 61-7355св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_4,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Звягель ресурс», Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Трояновської Г. С.,
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Звягель ресурс» (далі - ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс»), Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про встановлення факту неукладення договору і визнання договору поруки недійсним.
В обґрунтування позову зазначив, що 3 листопада 2011 року підписав із ПАТ КБ «ПриватБанк» договір поруки, згідно з умовами якого зобов'язався солідарно у повному обсязі відповідати за зобов'язаннями позичальника ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс», які виникають із угоди № 1 про приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг та угоди № 2 про приєднання до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг.
Вважає, що договір поруки від 3 листопада 2011 року є недійсним, оскільки не відповідає загальним вимогам, дотримання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до статті 203 ЦК України. Вказує, що у договорі не конкретизовано зобов'язання, яке забезпечується порукою, а саме не вказано ідентифікуючі відомості про угоди № 1 та угоди № 2, інформацію про їх термін дії, сторін і обсяги зобов'язань.
Оскільки при укладенні договору поруки сторонами не узгоджено усіх його істотних умов і зміст цього договору суперечить вимогам закону, позивач просив встановити факт неукладення договору поруки від 3 листопада 2011 року та визнати його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
У квітні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс», про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що позичальник ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс» свої зобов'язання за угодою № 1 про приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг та угодою № 2 про приєднання до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісій і нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань штрафних санкцій не виконує. Станом на 26 квітня 2017 року його заборгованість складає 564 689,50 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 436 868,29 гривень; заборгованість за процентами - 75 311,23 гривень; заборгованість зі сплати комісії - 11 795,43 гривень; пеня - 40 714,55 гривень.
Оскільки ОСОБА_4 поручився за належне виконання позичальником ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс» своїх кредитних зобов'язань, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з нього як з поручителя заборгованість за кредитом у розмірі 436 868,29 гривень.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 18 травня 2017 року, ухваленим у складі судді Полонця С. М., позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійним договір поруки № POR1415017620242 від 3 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ КБ «ПриватБанк». У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнаючи договір поруки № POR1415017620242 від 3 листопада 2014 року недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що у цьому договорі не конкретизовано суть і зміст основного зобов'язання, тому його зміст суперечить вимогам законодавства, принципам добросовісності, розумності і справедливості, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір поруки є недійсним і не породжує правових наслідків, тому ОСОБА_4 жодних зобов'язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк» не має.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року рішення Богунського районного суду міста Житомира від 18 травня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення. ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмір 436 868,29 гривень і судовий збір у розмірі 7 208,32 гривень.
Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угода № 1 про приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг та угода № 2 про приєднання до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг за своєю правовою природою є договорами приєднання і в достатній мірі конкретизують обсяг кредитного зобов'язання, тому підстав для визнання договору поруки недійсним немає. Оскільки ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс» порушило свої зобов'язання щодо повернення кредитної заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення зустрічного позову і стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу за тілом кредиту у розмірі 436 868,29 гривень, правильність нарахування якого ОСОБА_4 не спростовано.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Богунського районного суду міста Житомира від 18 травня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник вважає, що зміст договору поруки № POR1415017620242 від 3 листопада 2014 року суперечить вимогам законодавства, тому цей договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.
Вказує, що на момент укладення договору поруки основного зобов'язання не виникло, оскільки згідно з укладеними ТОВ «Торговий дім «Звягель ресурс» і ПАТ КБ «ПриватБанк» угодами кредитні кошти отримувалися позичальником не одноразовим платежем, а шляхом використання кредитного ліміту на рахунку у разі проведення видаткових операцій. Так як на день підписання оспорюваного договору зміст основного зобов'язання не був визначений, на думку заявника, такий зміст договору суперечить поняттю поруки, яка є способом забезпечення виконання уже існуючого зобов'язання.
Посилається на те, що заява позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не конкретизує зобов'язання сторін, його обсяг, дату виникнення і строк виконання, тому не може вважатися договором.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 6 червня 2018 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 червня 2013 року ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс», від імені якого діяв директор ОСОБА_4, звернулося до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої товариство погодилося, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщеними на сайті банку, а також Тарифами банку становлять договір банківського обслуговування.
На виконання вказаного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» встановив ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1. Встановлення кредитного ліміту відбулося в електронному вигляді через засоби електронного зв'язку банку і позичальника, що передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг, відповідно до пункту 3.2.1.1.16 яких при укладенні договорів та угод чи вчиненні інших дій, що свідчать при приєднання клієнта до даних умов, банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладення договорів та угод у письмовій формі.
Також при приєднанні до Умов та правил надання банківських послуг позичальник ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» погодилося на можливість зміни банком кредитного ліміту в односторонньому порядку (пункти 3.2.1.1.6., 3.2.1.1.7 Умов та правил надання банківських послуг).
З виписки по рахунку ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» № НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості суд апеляційної інстанції встановив, що станом на час розгляду справи товариству встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 000 гривень; сума використаного кредиту становить 436 868,29 гривень.
3 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язувався нести відповідальність перед кредитором за належне виконання ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» зобов'язань за угодами про приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг та до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг.
Сторони договору поруки погодили, що у разі, якщо під час виконання угоди № 1 та угоди № 2 зобов'язання боржника, забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується відповідальність поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за вказаним угодами в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про дані збільшення з поручителем не потребується.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку(стаття 509 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порука за своєю правовою природою є видом забезпечення виконання зобов'язань.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (стаття 553 ЦК України).
Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Встановивши з договору поруки № POR1415017620242 від 3 листопада 2014 року, що у даному договорі визначено зміст основного зобов'язання, за належне виконання якого поручився ОСОБА_4, його попередній обсяг та порядок збільшення, і вказаний договір підписаний поручителем без жодних зауважень чи заперечень, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтями 203, 2015 ЦК України правових підстав для визнання його недійсним.
Оскільки ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» користувалося встановленим на рахунку № НОМЕР_1 кредитним лімітом і має непогашену заборгованість за кредитом у розмірі 436 868,29 гривень, яку у добровільному порядку не сплачує, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення цієї суми з ОСОБА_4 як з поручителя, який зобов'язався солідарно у повному обсязі відповідати за кредитними зобов'язаннями позичальника.
Доводи заявника про те, що договір поруки укладений щодо основного зобов'язання, яке не існувало на день його укладення, що суперечить правовій природі поруки як виду забезпечення зобов'язання, відхиляються касаційним судом, оскільки згідно з умовами договору поручитель зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» щодо повернення кредиту, яким позичальник користується у межах встановленого на розрахунковий рахунок ліміту, процентів, винагород і штрафних санкцій. Таким чином, при підписанні договору поруки сторони конкретизували зміст і обсяг основного зобов'язання, а також передбачили можливість і порядок збільшення його обсягу у майбутньому у разі збільшення кредитного ліміту, тому твердження заявника про укладення договору забезпечення щодо неіснуючого зобов'язання помилкові.
Посилання заявника на відсутність в матеріалах справи кредитного договору, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» і ПАТ КБ «ПриватБанк», є безпідставними, оскільки підписана ОСОБА_4 як директором ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» заява від 19 червня 2013 року про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, вказані Умови і Тарифи банку разом складають договір банківського обслуговування.
За своєю правовою природою такий договір є договором приєднання (стаття 634 ЦК України), що передбачає, що його умови встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і такий договір укладається лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Укладений ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» і ПАТ КБ «ПриватБанк» договір банківського обслуговування від 19 червня 2013 року не визнаний недійсним і його правомірність презюмується, тому твердження заявника про те, що даний договір не містить усіх істотних для кредитного договору умов, тобто зміст кредитного зобов'язання сторонами не узгоджений, є помилковим.
Посилання заявника на недоведеність факту встановлення банком на рахунок ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» кредитного ліміту саме на суму 500 000 гривень відхиляються касаційним судом.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши поданий позивачем розрахунок заборгованості і виписку по рахунку ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс», з'ясував, що банк встановив позичальнику кредитний ліміт у розмірі 500 000 гривень, з них використана сума становить 436 868,29 гривень.
ОСОБА_4, заперечуючи щодо встановлення на рахунок ТОВ «Торговий Дім «Звягель Ресурс» кредитного ліміту у розмірі 500 000 гривень, відповідно до статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинної на час розгляду справи апеляційним судом, зобов'язаний доводити вказану обставину перед судом, проте заявник на спростування вказаних обставин жодних доказів не подав.
Порушень норм процесуального права, які унеможливили з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук