27 грудня 2018 року
м. Київ
справа №752/9256/15-ц
провадження № 61-30975св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Возко»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Шкірай М. І., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Кирилюк Г. М., Оніщука М. І., Волошиної В. М.,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Публічного акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Возко» (далі - ПАТ «Возко»), про визнання договору поруки припиненим.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23 грудня 2011 року між ним та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» укладений договір поруки № 6211Р6, відповідно до умов якого він зобов'язався перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ПАТ «Возко» основного зобов'язання за:
генеральною угодою від 18 січня 2007 року № 6207N1 з лімітом заборгованості 11 160 000 доларів США (термін користування до 17 січня 2021 року);
кредитним договором від 1 липня 2011 року № 6211 К7 із загальним лімітом заборгованості 6 027 203 доларів США (термін користування до 31 січня 2017 року);
кредитним договором від 5 вересня 2011 року № 6207К14 із загальним лімітом заборгованості 3 000 000 доларів США та 1 010 000 гривень (термін користування до 31 грудня 2015 року);
кредитним договором від 20 жовтня 2011 року № 6211К11 із загальним лімітом заборгованості 495 000 доларів США (термін користування до 19 жовтня 2018 року).
Посилаючись на те, що він не був повідомлений про зміну строку виконання основного зобов'язання, банк не пред'явив до нього вимогу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а також на збільшення обсягу його повноважень як поручителя, внаслідок укладення додаткових угод , позивач просив визнати припиненим договір поруки.
Справа судами переглядалась неодноразово.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року позов задоволено.
Визнано припиненим договір поруки № 6211Р6, укладений 23 грудня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України».
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що закон пов'язує припинення поруки зі зміною основного зобов'язання без згоди поручителя за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу його відповідальності. Встановивши, що сторони кредитного договору змінили умови договору без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу банку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У жовтні 2017 року ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з?ясували фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам. Також заявник вказував на те, що судами залишено поза увагою те, що ОСОБА_4 надав згоду відповідати за виконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах, зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені у подальшому на підставі додаткових угод до даних кредитних договорів, але виключно в рамках генеральної угоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін як законні і обґрунтовані. Посилається на те, що кожна кредитна угода, укладена між банком та позичальником, містить чітке визначення обсягу відповідальності позичальника, розмір процентів за користування кредитними коштами та строк користування ними. Позивач поручився не за виконання позичальником умов генеральної угоди, а за виконання позичальником кожної з кредитних угод, які перелічені як в генеральній угоді, так і в договорі поруки (з урахуванням внесених змін). Заявник вказував на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання поруки припиненою, оскільки зміни до кредитних угод, внесені укладеними між банком та позичальником додатковими договорами, призвели до збільшення обсягу відповідальності позивача.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», та Закритим акціонерним товариством «Возко» в особі голови правління ОСОБА_4, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Возко» укладено генеральну угоду № 6207N1, за умовами якої банк проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених пунктом 4.5 генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках цієї генеральної угоди (пункт 4.2).
Термін користування кредитом за цією генеральною угодою встановлено до 17 січня 2014 року (пункт 4.3 генеральної угоди). Процентна ставка визначається у кредитному договорі за згодою сторін відповідно до статті 6 генеральної угоди ( пункт 4.4).
Загальний ліміт заборгованості за генеральною угодою не може перевищувати 10 400 000 доларів США ( пункт 4.5.1 генеральної угоди).
5 вересня 2007 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «Возко» укладено кредитний договір № 6207К14, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень і умов цього договору.
Ліміт кредитної лінії за вказаним кредитним договором становить 3 000 000 доларів США зі сплатою 10% річних, розмір плати за управління кредитом - 0,02% від ліміту кредитної лінії щомісяця та з кінцевим терміном погашення 20 червня 2014 року ( пункт 3.2).
У випадку зміни грошово-кредитної політики Національного банку України банк має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за кредитом, визначеного у пункті 3.2 цього договору, про що банк протягом 10 днів письмово повідомляє позичальника. Про зміну розміру процентної ставки за кредитом, визначеного у пункті 3.2 цього договору, укладається додаткова угода до договору. Позичальник зобов'язаний достроково погасити кредит та платежі за кредитом у разі незгоди з розміром процентної ставки ( пункт 3.5.2).
1 липня 2011 між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «Возко» укладено кредитний договір № 6211К7, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору.
Ліміт кредитної лінії за даним кредитним договором становить 6 744 000 доларів США зі сплатою 10,25% річних з кінцевим терміном повернення 31 січня 2014 року ( пункт 3.2).
29 листопада 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 6211К7-4 до кредитного договору № 6211К7, згідно якої сторони погодили змінили ліміт кредитної лінії - 6 027 203 доларів США і кінцевим терміном повернення визначили 31 січня 2017 року зі сплатою 10,25% річних.
20 жовтня 2011 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «Возко» укладено кредитний договір № 6211К11, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору.
Ліміт кредитної лінії за цим кредитним договором становить 495 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом -ставка LIBOR (6m)+ 8,56975% річних, але не менше 9% річних з кінцевим терміном повернення 19 жовтня 2018 року ( пункт 3.2).
Позичальник сплачує банку комісію за відкриття невідновлювальної кредитної лінії в рамках реалізації Програми енергоефективності в Україні - 1% від ліміту кредитної лінії одноразово (пункт 3.2.6.1), за управління невідновлювальною кредитною лінією в рамках реалізації Програми енергоефективності в Україні - 0,1% від ліміту кредитної лінії щомісяця (пункт 3.2.6.2).
23 грудня 2011 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 6211Р6, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язався солідарно відповідати за виконання зобов?язань за генеральною угодою № 6207N1 від 18 січня 2007 року зі всіма змінами і доповненнями до нього, з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до генеральної угоди; кредитним договором № 6207К14 від 5 вересня 2007 року з усіма змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені; кредитним договором № 6211К7 від 1 липня 2011 року з усіма змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені; кредитним договором № 6211К11 від 20 жовтня 2011 року з усіма змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені між кредитором та позичальником.
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Також судами попередніх інстанцій з договору поруки № 6211Р6 від 23 грудня 2011 року встановлено, що поручитель ознайомився з умовами кредитної угоди (включаючи всі додатки до кредитної угоди, що є чинними на дату укладення цього договору), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з цим договором (пункт 2.1.5).
Поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому ( п.2.1.6).
29 листопада 2013 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін № 6211Р6-1 до договору поруки, яким сторони, зокрема, погодили строк погашення кредиту за генеральною угодою № 6207N1 від 18 січня 2007 року - до 17 січня 2021 року.
26 червня 2014 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «Возко» в особі голови правління ОСОБА_6 укладено додатковий договір № 6211К11-5 до кредитного договору № 6211К11 від 20 жовтня 2011 року, відповідно до якого у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп.5.1.4.11 договору, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.6.2 цього договору, збільшується на 0,17 процентні пункти за кожне таке порушення на період, починаючи з першого дня другого місяця кварталу, наступного за кварталом, у якому позичальником порушені зобов'язання, визначені пп.5.1.4.11 договору, та закінчуючи останнім днем першого місяця ( включно) кварталу, наступного за кварталом, в якому позичальником виконані зазначені зобов'язання.
У разі порушення позичальником хоча б одного із зобов'язань щодо дотримання фінансових ковенантів, визначених пп. 5.1.4.13. цього договору, а також умов, визначених пп. 5.3.1, та засвідчення ковенантів за результатами звітності на наступному рівні: коефіцієнт загальної ліквідності - не менше, ніж 1,0х; коефіцієнт грошового покриття процентів - не менше, ніж 1,3х, розмір комісії за управління, встановлений у підпункті 3.2.7 цього договору, збільшується на 0,17 процентні пункти.
У разі невиконання зобов'язання, зазначеного в пп.5.1.4.17, комісія за управління кредитом за договором збільшується в два рази, починаючи з дати невиконання та до повного виконання такого зобов'язання.
У разі невиконання/порушення зобов'язань, викладених в пунктах 5.1.4.21, 5.1.4.22 договору, комісія за управління кредитною лінією збільшується у два рази від базового розміру комісії за управління, встановленого за договором, починаючи з першого числа місяця, наступного за тим, у якому порушено таке зобов'язання, та діє до останнього числа місяця, у якому відповідне зобов'язання буде виконане.
Додатковим договором № 6211К7-6 від 26 червня 2014 року, укладеним між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «Возко» в особі голови правління ОСОБА_6, до кредитного договору № 6211К7 від 1 липня 2011 року внесені зміни і доповнення, за якими за користування кредитом сплачуються проценти у розмірі 10,25%; з 1 липня 2014 року по 31 жовтня 2014 року - процентна ставка на рівні 9,25% річних; з 1 листопада 2014 року по 31 березня 2015 року - процентна ставка на рівні 11,25% річних; з 1 квітня 2015 року процентна ставка встановлюється на рівні 10,25% річних (п.1). При цьому ставка на рівні 9,25% діє протягом 4 місяців, а ставка на рівні 11,25% - протягом п'яти місяців, що свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Доказів про те, що ОСОБА_4 був повідомлений про укладення 26 червня 2014 року вказаних додаткових договорів та надав свою згоду на внесення змін до кредитних договорів, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, матеріали справи не містять.
Такі встановлені обставини дали судам підстави для висновку про зміну сторонами кредитного договору, що призвело до збільшення обсягу відповідальності.
Договір поруки не містить положень, які б передбачали можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням та порядку їх сплати, розміру комісії тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, що свідчить про відсутність згоди поручителя на зміну основного зобов'язання.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанцій, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначення в договорі поруки про згоду поручителя на забезпечення всіх зобов'язань, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження цих змін з поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого повідомлення відсутні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-70цс14 від 10 вересня 2014 року установлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Оцінивши надані сторонами докази, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
До таких висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 надав згоду відповідати за виконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах, зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені у подальшому на підставі додаткових угод, не спростовують висновків судів попередніх інстанції, які обґрунтовано виходили з того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження цих змін із поручителем.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання
судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук