Справа № 22-4568/2008 рік
Головуючий у 1 інстанції Садовський М. К.
Категорія 52
Доповідач Маширо О.П.
6 серпня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі: головуючої Краснощокової Н. С.
суддів Маширо О.П., Ігнатової Л.Є. при секретарі БондаренкоН. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Докучаєвського міського суду від 12 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства вугільної промисловості, третя особа: державне підприємство „Підприємство по виробництву вибухозахисних та в"яжучих матеріалів" - про поновлення на роботі,
установив:
До апеляційного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким йому було відмовлено у поновленні на роботі на посаді директора ДП „Підприємство по виробництву вибухозахисних та в"яжучих матеріалів" (далі ДП „ПВВВМ").
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказом Міністерства вугільної промисловості від 27 листопада 2007 року позивач був призначений на посаду директора вказаного державного підприємства за контрактом строком на три роки.
1 лютого 2008 року судом був поновлений на роботі ОСОБА_3, який займав цю посаду раніше. Це рішення Докучаєвського міського суду було допущене до негайного виконання.
За таких обставин позивач був звільнений з роботи на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України.
Оскільки ОСОБА_1 в період з 5 по 20 лютого 2008 року хворів, у наказ про його звільнення з посади від 5 лютого 2008 року було внесено зміни щодо дати звільнення: він вважався звільненим з роботи з 21 лютого 2008 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає рішення незаконним та необгрунтованим.
Зокрема, суд не звернув уваги на те, що позивач був звільнений в період хвороби, до того ж, його не ознайомили з наказом про звільнення, він не отримував копії цього наказу, йому не був запропонований перевід на іншу роботу.
Суд не прийняв до уваги його пояснення про те, що наказ про своє звільнення з роботи з 5 лютого 2008 року - під час перебування на лікарняному - він уперше побачив у суді, коли знайомився з матеріалами справи.
На його думку суд безпідставно прийняв як законодавчий документ лист Міністра вугільної промисловості про зміну дати його звільнення з 5 на 21 лютого 2008 року.
На порушення вимог закону відповідачі не запропонували йому перевід на іншу роботу, а суд не перевірив належним чином таку можливість та обмежився листом відповідача, з якого виходить, що на час його звільнення вакантних посад не було.
Крім того, апелянт вважає, що, оскільки контракт він укладав з відповідачем, то і роботодавцем для нього є відповідач - Міністерство вугільної промисловості. За таких обставин саме Міністерство мало за законом виконати усі вимоги трудового законодавства щодо його звільнення, а не державне підприємство, яке є третьою особою у справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, з таких підстав.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і-залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування немає.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об"єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач був звільнений з роботи на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України, тобто у зв"язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
З матеріалів справи вбачається, що до позивача посаду директора ДП „ПВВВМ" обіймав ОСОБА_3, який 12 серпня 2007 року був звільнений з роботи.
Рішенням Докучаєвського міського суду від 1 лютого 2008 року ОСОБА_3 був поновлений на роботі на вказаній посаді. Суд також ухвалив, що рішення, зокрема, в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню (а.с. 82-83). Вказане рішення оскаржене не було, воно набрало законної сили.
Поновивши ОСОБА_3 на роботі, Міністр вугільної промисловості України своїм наказом від 5 лютого 2008 року № 26-к/к звільнив ОСОБА_4 з посади на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України (а.с. 70).
Дійсно, ОСОБА_4 з 5 по 20 лютого 2008 року включно хворів, був на лікарняному (а.с. 4), тому наказом по підприємству від 21 лютого 2008 року за № 5а-к була визначена дата звільнення позивача з роботи з урахуванням цієї обставини після одужання - з 21 лютого 2008 року (а.с. 45).
Вказана дата звільнення підтверджена і у листі Міністра вугільної промисловості від 6 травня 2008 року за № 401/01/01-03 (а.с. 88).
З фотокопії трудової книжки позивача, наданої підприємством, вбачається, що він звільнений з посади на підставі двох наказів: Міністерства вугільної промисловості № 26 к/к від 5 лютого 2008 року та уточнюючого дату звільнення наказу ДП „ПВВВМ" № 5а-к від 21 лютого 2008 року (а.с. 174-179).
За таких обставин апеляційний суд вважає, що порушень при звільненні та зміні дати звільнення ОСОБА_4 у зв"язку із хворобою допущено не було.
Згідно з ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однак з довідки ДП „ПВВВМ" від 21 лютого 2008 року за № 180 видно, що станом на 21 лютого 2008 року - день звільнення позивача - вакансій керівних посад на підприємстві не було (а.с. 51). Ця обставина підтверджується також наданим штатним розписом ДП „ПВВВМ" (а.с. 160-162).
Будь-яких даних на спростування наданих підприємством доказів щодо відсутності вакантних посад, які б могли бути запропоновані ОСОБА_4 для переводу, він до суду не надав.
Апеляційний суд не може прийняти довід представника позивача про те, що, оскільки роботодавцем для позивача є відповідач, то вакансії мали бути запропоновані позивачеві у межах не підприємства, а Міністерства вугільної промисловості, бо ДП „ПВВВМ" не є структурним підрозділом Міністерства, це юридична особа з усіма правами та обов"язками, встановленими законодавством України для юридичних осіб, тому саме підприємство мало виконати вимоги ч.2 ст. 40 КЗпП України при звільненні позивача.
Апеляційний суд не може також прийняти довід апеляційної скарги про те, що підприємство мало бути притягнуте до участі у справіу якості другого відповідача, а не третьої особи, оскільки згідно з вимогами ч.2 ст. 308 УПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Усі доводи апеляційної скарги були предметом розгляду у суді, на правильність висновків суду вони не впливають, тому апеляційну скаргу представника позивача слід відхилити як безпідставну, а оскаржуване рішення суду залишити без змін як таке, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Докучаєвського міського суду від 12 травня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.