Постанова
Іменем України
22 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 320/2296/16-ц
провадження № 61-4113св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова ВладиславаВолодимировича, яку подано представником Фроловим Віталієм Вікторовичем, на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кухаря С.В., Осоцького І.І., Гончар М.С.,
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі -ПАТ «Дельта банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта банк» Кадирова В. В. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 351 305,55 грн та судових витрат у розмірі 5 269,58 грн.
Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 80-0111004/ФК-08 (далі - кредитний договір), за умовами якого позивач надав ОСОБА_5 кредитні кошти у розмірі 124 195,00 грн з розрахунку 15,30% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2015 року для придбання автомобіля марки «Toyota», для особистих потреб. Відповідно до статтей 512-519 ЦК України, статей 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку Украаїни (далі - НБУ) № 369 «Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства», 30 червня 2010 року між TOB «Укрпромбанк», ПAT «Дельта банк» та НБУ укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта банку», внаслідок чого ПАТ «Дельта банк» набуло право вимоги за кредитним договором. На забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором між TOB «Український промисловий банк» та ОСОБА_6 01 квітня 2008 року укладено договір поруки № 80-0111004/Zфпор-08 (далі - договір поруки), яким встановлено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 несуть перед позивачем солідарну відповідальність, а ОСОБА_6 відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що і ОСОБА_5
ОСОБА_5 умови кредитного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 29 березня 2016 року утворилася заборгованість у сумі 351 305,55 грн, з яких: тіло кредиту - 110 888,41 грн, відсотки - 120 347,76 грн, пеня - 113 423,40 грн, три проценти річних - 6 645,98 грн.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 237 882,15 грн, з яких: 110 888,41 грн - за тілом кредиту, 120 347,76 грн - відсотки за кредитом, 6 645,98 грн - три проценти річних, а також судовий збір у розмірі 3 568,23 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У позові до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Відмовляючи у позові в частині стягненні із ОСОБА_5 пені, судом першої інстанції враховано заяву про застосування позовної давності. Позов у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками і трьох процентів річних задоволено у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором.
Суд першої інстанції дійшов висновку про припинення поруки, ураховуючи зміну строку виконання зобов'язання, відповідно до пункту 9.1 кредитного договору.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_5 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 651,10 грн, з яких: тіло кредиту - 32 527,22 грн, відсотки за користування кредитом - 9 123,88 грн. В іншій частині позову до ОСОБА_5 відмовлено. В іншій частині рішення суду не перевірялась у зв'язку з неоскарженням в апеляційному порядку.
Судом апеляційної інстанції враховано, що умовами кредитного договору встановлено погашення кредиту та процентів шляхом здійснення щомісячних платежів, що заборгованість за кредитним договором виникла з 01 липня 2010 року, а банк звернувся до суду з позовом 11 квітня 2016 року. З огляду на положення статтей 252-256, 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.
21 грудня 2016 року ПАТ «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. - Фролов В. В. звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
21 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кимінальних справ за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
23 січня 2018 року вказану справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 256, частини першої статті 258, частини п'ятої статті 261 ЦК України. У договорі визначено кінцевий термін виконання зобов'язання 31 березня 2015 року, тому обчислення позовної давності розпочинається з наступного дня, а саме 01 квітня 2015 року. Тому твердження апеляційного суду про трирічний термін для стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме з 01 травня 2013 року по 31 березня 2015 року, є помилковим.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 квітня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 80?0111004/ФК-08, за умовами якого ОСОБА_5 надано кредитні кошти у розмірі 124 195 грн з розрахунку 15,30% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2015 року. Мета кредитування - придбання автомобіля марки «Toyota» для особистих потреб. Погашення кредиту має відбуватися шляхом внесення щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту.
Повернення кредиту, відповідно до пунктів 2.4., 2.5. кредитного договору, здійснюється щомісячно частинами у розмірі не менш як 1 478,51 грн по 20 число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Шляхом безготівкового перерахування коштів на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.
Пунктами 1.5., 2.6., 2.7. кредитного договору сторонами обумовлено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість за кредитом за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 двадцяте число включно кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту, шляхом внесення готівкових коштів в касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.
За умовами визначеними у пункті 6.2. кредитного договору банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором. Відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями (заставодавцями, гарантами, поручителями, майновими поручителями) умов цього договору та/або договорів, укладених на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги від банку (а у випадку передбаченому пунктом 4.2.5. не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених пунктах «а», «ж», у тому числі і в випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором.
30 червня 2010 року, на підставі статтей 512 - 519 ЦК України, статей 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», постанови Правління НБУ № 369 «Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства», між TOB «Укрпромбанк», AT «Дельта банк» та НБУ укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПAT «Дельта банку».
За актом приймання-передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ від 05 серпня 2010 року, ТОВ «Укрпромбанк» передало, а ПАТ «Дельта банк» прийняло кредитні договори, договори поруки, договори застави, кредитні справи стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_5
06 квітня 2016 року ПАТ «Дельта банк» звернулось до суду із цим позовом.
Висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову є правильними з огляду на таке.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про набуття ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитним договором є правильним.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що вказане право вимоги перейшло до нового кредитора, з огляду на приписи статті 514 ЦК України, на умовах, які існули для первісного кредитора.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Встановивши, що крім кінцевого строку повернення кредиту до 31 березня 2015 року (пункт 1.3 кредитного договору) умовами кредитного договору (пункти 2.4, 2.5 кредитного договору) встановлено повернення кредиту щомісячними частинами у розмірі не менш як 1 478,51 грн по 20 число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, суд апеляційної інстанції, зважаючи на зазначені вище норми права, дійшов правильного висновку, що умовами договору передбачено окремі самостійні зобов'язання, які визначають обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому право кредитора вважається порушеним кожного разу з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу. Отже, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, що не враховано судом першої інстанції.
Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Згідно з приписів вказаних норм права випливає, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.
Про що зазначено і в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року №444/9519/12 провадження №14-10цс18.
Встановивши, що прострочення кредитних зобов'язань, виконання яких встановлено окремими періодичними платежами, ОСОБА_5 розпочалося з 01 липня 2010 року, а банк звернувся до суду із цим позовом 11 квітня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 за кредитним договором на час звернення до суду, крім пені внаслідок неправильного застосуваннія норм матеріального права.
Врахувавши викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що з ОСОБА_5 підлягає стягненню заборгованість за період з 01 травня 2013 року (початок трирічного строку до звернення до суду) по 31 березня 2015 року (строк до якого діє договір), визначив заборгованість за тілом кредиту на суму 32 527,22 грн. (22 місяці х 1478,51грн), з урахуванням умов договору, за якими щомісячний платіж становить 1 478,51 грн та 22 місяці, які відповідають правильно визначеного апеляційним судом періоду заборгованості, відповідно заборгованість з відсотків з розрахунку 15,30% річних склала за вказаний період 9 123,88 грн, отже, підлягає стягненню заборгованість у сумі 41 651,10 грн.
З викладених вище обставин, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 256, частини першої статті 258 та частини п'ятої статті 261 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність та обгрунтваність рішення суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали позивача правонаступником ТОВ «Укрпромбанк» за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_5
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин, правильно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено обставини справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і доказам у справі, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, яку подано представником Фроловим Віталієм Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. О. Кузнєцов
Г. І.Усик