Справа № 1-270/11
(1-в/199/251/18)
іменем України
28.12.2018 28 грудня 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
власника майна - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 358 КК України,
До суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування клопотання зазначено, що під час досудового слідства відносно ОСОБА_5 слідчим прокуратури Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська ОСОБА_6 20.01.2011 було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, в тому числі на вищевказану квартиру. Судом під час винесення постанови про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2) ч. 1 ст. 49 КК України та закриття кримінальної справи не було вирішено питання щодо скасування арешту майна ОСОБА_5 . При цьому, частина вищезазначеної квартири знаходиться у власності ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 07.12.2011.
У судовому засіданні ОСОБА_4 підтримала своє клопотання, прокурор ОСОБА_3 не заперечувала проти його задоволення.
Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши подане клопотання з додатками, а також матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 358 КК України, суд вважає, що дане клопотання є обґрунтованим і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 9. Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції 2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто в порядку КПК України (в редакції 1960 року).
20.01.2011 постановою слідчого прокуратури Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська ОСОБА_6 в порядку ст.ст. 125, 126 КПК України (в редакції 1960 року) з метою забезпечення цивільного позову (виконання вироку в частині можливої конфіскації майна) в межах кримінальної справи накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 .
23.06.2011 постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_5 звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 2) ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальна справа за його обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України провадженням закрита на підставі ст.ст. 11-1, 282 КПК України (в редакції 1960 року).
При цьому, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду даної кримінальної справи цивільний позов до ОСОБА_5 заявлений так і не був.
Таким чином, є всі підстави для скасування застосованого слідчим прокуратури заходу забезпечення цивільного позову у вигляді арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , враховуючи і те, що ОСОБА_5 , будучи власником арештованого майна, не мав у справі жодного процесуального статусу в розумінні ч. 1 ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року), який би дозволяв слідчому накладати арешт на його майно.
Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (наприклад, рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля, про що зазначено в рішенні ЄСПЛ у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії». Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, про що свідчить рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції». Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, про що свідчить рішення ЄСПЛ від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства».
Викладені обставини свідчать про те, що ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, тобто арешту майна ОСОБА_5 , відпали, що обґрунтовано підтверджується матеріалами, доданими до клопотання та додатково долученими під час його судового розгляду, зокрема, враховуючи факт закриття кримінальної справи та, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_5 не мав в цьому кримінальному проваджені процесуального статусу цивільного відповідача.
Таким чином, підстав для подальшого втручання у права особи, як власника майна, не має, враховуючи і те, що із закриттям кримінальної справи відпала потреба в подальшому застосуванні арешту майна.
За таких обставин суд, приймаючи до уваги приписи ст.ст. 321, 391 ЦК України, вважає необхідним скасувати арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , накладений 20.01.2011 постановою слідчого прокуратури Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 409, 411 КПК України (в редакції 1960 року), п.п. 9, 11 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції 2012 року), суд
Скасувати арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , накладений 20.01.2011 постановою слідчого прокуратури Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська ОСОБА_6 по кримінальній справі № 61089021.
Постанова набирає чинності негайно та оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1