Справа № 135/1597/18
Провадження № 2/135/439/18
22.12.2018 року м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Патраманського І.О.,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у місті Ладижин Вінницької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ладижинської міської ради Вінницької області про встановлення факту місця проживання фізичної особи та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом до Ладижинської міської ради, на обґрунтування якого зазначила, що 05.11.2014 року помер її брат - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно у виді 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Заповіту за життя ОСОБА_3 не залишив, спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є мати померлого - ОСОБА_4, а спадкоємцем другої черги за законом є вона - ОСОБА_2, як його сестра. Інших спадкоємців у нього не було. Згідно рішення Ладижинського міського суду від 07.09.2010 року у цивільній справі № 2-520/2010 ОСОБА_3 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та до дня смерті не мав місця реєстрації, проте, постійно, до дня смерті, проживав у цій квартирі. Помер ОСОБА_3, поїхавши на лікування до матері в Російську Федерацію. Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла вона, як його сестра, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заяв про відмову від прийняття спадщини на адресу нотаріуса не подавала. Підтвердити факт проживання її та ОСОБА_3 за однією адресою до дня його смерті у інший спосіб, аніж у судовому порядку неможливо, окрім того від встановлення цього факту залежить виникнення спадкових прав. Разом з тим, оригінал правоустановчого документу втрачено.
У зв'язку з чим просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, до дня його смерті, тобто до 05.11.2014 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 50,6 кв.м. та житловою площею 28,9 кв.м., у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер 05.11.2014 року.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Представник відповідача - Ладижинської міської ради в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду від представника за довіреністю - ОСОБА_5 надійшла заява, у якій вона просить суд розгляд справи проводити за відсутності представника ради та не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини в якому особа проживає більше шести місяців на рік.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч.1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту прийняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший, ніж три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Згідно ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно ч.1 ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно п.п.4.15. п.4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595: видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно п.4.18. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно абз. 2,3 п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У п. 3.1 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено що, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
У судовому засіданні встановлено, що 05.11.2014 року помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно у виді 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Заповіту за життя ОСОБА_3 не залишив, спадкоємцями за законом першої черги після його смерті є мати померлого - ОСОБА_4, а спадкоємцем за законом другої черги - ОСОБА_2, як його сестра. Інших спадкоємців у нього не було. Згідно рішення Ладижинського міського суду від 07.09.2010 року у цивільній справі № 2-520/2010 ОСОБА_3 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та до дня смерті не мав місця реєстрації, проте, постійно, до дня смерті, проживав у цій квартирі. Помер ОСОБА_3, поїхавши на лікування до матері в Російську Федерацію. Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_2, як його сестра, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заяв про відмову від прийняття спадщини на адресу нотаріуса не подавала. Разом з тим, оригінал правоустановчого документу на квартиру втрачено.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України, передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Не зважаючи на те, що у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, суд вважає за необхідне дослідити докази.
Отже, дані факти підтверджуються сукупністю доказів, що не викликають сумнівів у своїй достовірності та допустимості.
Із паспорту громадянина України серії АА448605, виданого 22.04.1997 року Ладижинським МВМ УМВС України у Вінницькій області, видно, що ОСОБА_2. зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3.
Із рішення № 242 від 25.06.2001 року, та свідоцтва про право власності на житло від 20.07.2001 року, виданого Ладижинською радою народних депутатів, видно, що власниками квартири № 56 у будинку № 80 у місті Ладижин Вінницької області є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках.
Із рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.09.2010 року у справі № 2-520/2010 року видно, що ОСОБА_3 знято з реєстрації у квартирі № 56 будинку №80, що по вулиці Будівельників у місті Ладижин Вінницької області.
Із свідоцтва про смерть серії VI-ИК № 541838, виданого 06.11.2014 року Наро - Фомінського управління ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області, видно, що ОСОБА_3 помер 05.11.2014року, про що складено актовий запис № 1247.
Із свідоцтва про народження серії ІІІ-АМ № 263513, виданого 01.02.1982 року Ладижинським міським ЗАГС Тростянецького району Вінницької області, видно, що ОСОБА_3 народився 27.12.1981 року, його батьками записано: ОСОБА_6. та ОСОБА_4, про що складено актовий запис№ 30.
Із письмових пояснень ОСОБА_7 видно, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали за однією адресою: Вінницька обл., м. ладижин, АДРЕСА_3, постійно і до дня смерті ОСОБА_3
Із заяви ОСОБА_8 видно, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є її рідними дітьми. ОСОБА_3 помер на території Російської Федерації, спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_2, оскільки постійно проживала з ним за однією адресою.
Ці докази суд приймає до уваги, оскільки вони зібрані із дотриманням вимог законів, не суперечать один одному та ніким не оскаржуються.
Таким чином, враховуючи, що визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси третіх осіб, а також те, що ОСОБА_2 постійно проживала з ОСОБА_3 до дня його смерті та має право на визнання права власності після померлого, суд вважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.
За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Особливості розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду урегульовані нормами ст. 142 цього Кодексу. Зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положенням п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму, що в грошовому еквіваленті становить 704, 80 грн .
Ціна позову становить 150 000, 00 грн., а 1 відсоток від ціни позову складає 1500 грн.
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_2 при зверненні до суду з цим позовом сплатила судовий збір у розмірі 1 відсотку від ціни позову, що становить 750 грн., а відповідачем визнано позов на стадії підготовчого провадження, то згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України розподіл судових витрат необхідно здійснити таким чином: зобов'язати відповідача сплатити позивачці 50 відсотків судового збору, що становить 750,00 грн., та повернути позивачці з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, що становить 750,00 грн.
На підставі ст. ст. 4, 7, 18, 82, 141, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 352, 354, 355ЦПК України, керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 392, 1216 - 1218, 1265, 1267, 1268 - 1270, 1297, 1298 ЦК України, ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», суд -
Позов ОСОБА_2 -задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ОСОБА_3, тобто до 05.11.2014 року.
Визнати за ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 50,6 кв.м. та житловою площею 28,9 кв.м., у порядку спадкування за законом після смерті брата - ОСОБА_3, померлого 05.11.2014 року.
Стягнути із Ладижинської міської ради Віницької області на користь ОСОБА_2 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок судового збору.
Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, що становить 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року) апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено «22» грудня 2018 року.
Суддя: