Провадження № 22-ц/803/2255/18 Справа № 210/1038/17 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
27 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:
головуючого - судді: Зубакової В.П.,
суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони
позивач: ОСОБА_1,
відповідач: Приватне підприємство «ВОСХОД» ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «ВОСХОД» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2018 року, яке ухвалене суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 вересня 2018 року, -
В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного підприємства «ВОСХОД» про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю працівника на виробництві. Позов мотивовано тим, що він є сином ОСОБА_4, який загинувІНФОРМАЦІЯ_1 року під час виконання трудових обов'язків.
Вважаючи відповідальним за смертьОСОБА_4 підприємство відповідача, яке не забезпечило на його робочому місці безпечних та нешкідливих умов праці, уточнивши позов, просив стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану загибеллю батька, розмір якої він визначив у 883 200,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного підприємства «ВОСХОД» на користь ОСОБА_1 85 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Приватного підприємства «ВОСХОД» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач Приватне підприємство «ВОСХОД» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що підприємство відповідача є неналежним відповідачем по справі, оскільки моральну шкоду позивачу має відшкодувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, що підтверджується відповідною судовою практикою.
Представник відповідача зауважує, що в діях посадових осіб ПП «ВОСХОД» не вбачається порушення посадових інструкцій, які могли призвести до загибелі ОСОБА_4, тобто відсутній склад злочину, який передбачає відповідальність за порушення посадових обов'язків.
Представник відповідача вважає, що розрахунок розміру моральної шкоди, викладений в позовній заяві є незрозумілим та не обґрунтований позивачем належним чином.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 (а.с.29).
21.03.2004 року о 17 годині 32 хвилин на промисловому майданчику ПП «ВОСХОД», під час виконання трудових обов'язків водія автомобіля БелАЗ, внаслідок наїзду автомобіля БелАЗ НОМЕР_1, водій якого - ОСОБА_6, не вимкнув двигун та не встановив під колеса прокатні упори, був смертельно травмований ОСОБА_4
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2004 року, актовий запис № 292, ОСОБА_4 помер у віці 42 років, причина смерті - несумісні с життям ушкодження (а.с.6).
По факту нещасного випадку було складено акт № 17 про нещасний випадок на підприємстві від 02 квітня 2004 року, відповідно до висновку якого нещасний випадок стався 21 березня 2004 року о 17 годині 32 хвилин, смерть наступила внаслідок наїзду транспортного засобу. В пункті 7 вищевказаного акту зазначено посадових осіб, які допустили порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, посадової інструкції майстра та посадової інструкції механіка технологічного транспорту, що призвели до смерті ОСОБА_4 (а.с.12-17).
Основною причиною настання нещасного випадку визначено невиконання водієм ОСОБА_6 вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів; майстром ОСОБА_7 посадової інструкції майстра п.11; механіком ОСОБА_8 посадової інструкції механіка технологічного транспорту п.5.4 (а.с.7-11).
Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20.10.2004 року ОСОБА_6 визнано винним за ч.2 ст. 286, ст.ст. 75,76 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами з випробуванням на один рік.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 1167, 1168 ЦК України і виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку із смертю батька.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Спір між сторонами виник з приводу наявності підстав для відшкодування ПП «ВОСХОД» моральної шкоди ОСОБА_1, у зв'язку зі смертю батька, який загинув в результаті нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
З аналізу змісту ст. 1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього.
Згідно ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Вказані підстави відповідальності ПП «Восход»за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_4, судом першої інстанції встановлені в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, а саме:Актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 02.04.2004 року, яким встановлена вина працівників ПП «Восход», а саме: водія ОСОБА_6, майстра ОСОБА_7 та механіка ОСОБА_8, які допустили порушення вимог своїх посадових інструкцій, що у сукупності й стало причиною нещасного випадку (а.с.7-11).
Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивач - ОСОБА_1, у зв'язку із втратою батька, переживає душевні та психологічні страждання, позбавлений можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв'язків та докладення з його боку додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач, який втратив батька та залишився без його турботи і піклування у віці 7 років, переживає душевні та психологічні страждання, внаслідок смерті рідної людини, яка спричиняє йому хвилювання і по теперішній час.
Судом першої інстанції встановлений й причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв'язків позивача з рідною людиною.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу, а доводи відповідача в апеляційній скарзі що він є неналежним відповідачем, оскільки така шкода має відшкодовуватися за рахунок коштів Фонду соціального страхування, колегією суддів спростовуються, з огляду на наступні обставини.
Так, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання членами сім'ї потерпілого від нещасного випадку на виробництві страхових виплат, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня настання страхового випадку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.
Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.
Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зазначений Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії Законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" про те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Судом встановлено, що з позовом до ПП «ВОСХОД» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві ОСОБА_1, звернувся 14 березня 2017 року (а.с. 1). З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції, чинній з 01 січня 2015 року, яким покладено відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачено можливості такого відшкодування Відділенням Фонду, а тому доводи апеляційної скарги щодо відшкодування такої шкоди за рахунок коштів Відділенням Фонду є безпідставними.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що в діях посадових осіб ПП «ВОСХОД» не вбачається порушення посадових інструкцій, які могли призвести до загибелі ОСОБА_4, тобто відсутній склад злочину, який передбачає відповідальність за порушення посадових обов'язків, оскільки вина працівників ПП «ВОСХОД» встановлена Актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 02.04.2004 року.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок розміру моральної шкоди, викладений в позовній заяві є незрозумілим та не обґрунтований позивачем належним чином, оскільки в даному випаду позивач визначився з розміром моральної шкоди, яка завдана йому загибеллю батька та просив суд стягнути цю суму, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди тим, що він втратив свого батька, відчуває страждання через неможливість спілкуватися з ним, залишився без його підтримки.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.
Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв'язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини по справі, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, який втратив турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «ВОСХОД» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: