Справа №757/28231/13-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/3222/2018
18 грудня 2018 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Іванової І.В., Сушко Л.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_1, орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Печерської в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно,
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення нікчемності правочину та визнання правочину недійсним,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_4 про встановлення недійсності правочинів,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними,
18 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із названим позовом, де просило, із врахування заяви про уточнення позовних вимог та ухвали місцевого суду від 18 травня 2017 року, стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості в розмірі 106 762,93 Євро, що еквівалентно 1 146 227,96 грн. та пеню за прострочення виконання зобов'язань - 4 183 731,99 грн.,
звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру №27, що знаходиться за адресою: бул. Дружби Народів, 18/7, м. Києва, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25 липня 2006 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» і процесуальним правонаступником якого є позивач, було укладено кредитний договір №ML-004/460/2006.
За умовами правочину ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 100 000,00 Євро зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 13% річних та FIDR, на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.
Зметою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_5 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» і процесуальним правонаступником якого є позивач, було укладено договір іпотеки ( майнової поруки ) №PCL-004/460/2006, за яким в іпотеку було передано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: м. Київ, булл. Дружби Народів, 18/7, кв. 27.
Разом з тим, станом на 13 листопада 2013 року у позичальника наявна заборгованість у розмірі 106 762,93 Євро та пеня - 4 183 731,99 грн.
В свою чергу, ОСОБА_5 03 березня 2014 року звернувся до суду із зустрічним позовом, де просив встановити, що договір кредиту №ML-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 є нікчемним,
визнати договір іпотеки №PCL-004/460/2006 від 25 липня 2006 року недійсним.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що кредитний договір та договір іпотеки є нікчемними правочинами, оскільки спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, тобто, спрямовані на порушення публічного порядку.
При цьому, ОСОБА_1 21 березня 2014 року також звернулася до суду із позовом, де просила встановити, що договір кредиту №ML-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 є недійсним,
встановити, що договір іпотеки №PCL-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_5 є недійсним.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що предмет іпотеки було придбано у шлюбі, вонане укладала договору поруки та договору про передачу належної їй частки у майнову поруку чи іпотеку, не доручала чоловіку укладати договір про поруку чи іпотеку її частки квартири, а тому її частку, яка складає 1/2 частини предмета іпотеки, не може бути покладено в рахунок стягнення за договором поруки, що був укладений з ОСОБА_5 ОСОБА_5 ОСОБА_6.
21 серпня 2014 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, де просила визнати договір кредиту №ML-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 недійсним,
визнати договір іпотеки №PCL-004/460/2006 від 25 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_5 недійсним.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що кредитний договір та договір іпотеки були укладені під впливом обману з боку ОСОБА_4, останній правочин порушує житлові права її та сина, а тому, в силу вимог ст. 203 ЦК України, такі правочини мають бути визнані судом недійсними.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що позивачем не доведений факт переходу до нього прав Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»» за кредитним договором №ML-004/460/2006 та договором іпотеки ( майнової поруки ) №PCL-004/460/2006, а також направлення повідомлення відповідачам про заміну кредитора у зобов'язанні, зважаючи на положення Цивільного процесуального кодексу України щодо диспозитивності цивільного судочинства, визначених в ст. 13 ЦПК України, суд вважає, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» слід відмовити.
Суд також не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову та позову третіх осіб, які заявлять вимоги на предмет спору, оскільки, за відсутності доказів переходу прав за кредитним договором та договором іпотеки до позивача, на думку суду, відсутнє і порушення прав майнового поручителя, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з боку даної особи.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, подали апеляційні скарги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року в частинівідмови в задоволенні їх заявлених вимог, відповідно,скасувати та ухвалити за заявленими ними позоваминове судове рішення про задоволення цих вимог.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційних скаргах, у межах доводів та вимог апеляційних скарг, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 25 липня 2006 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» було укладено кредитний договір №ML-004/460/2006.
За умовами правочину ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 100 000 Євро зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 13,00% річних та FIDR, на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. ( а.с. 8-12 т. 1 ).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 25 липня 2006 року, між ОСОБА_8 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» було укладено договір іпотеки №PCL-004/460/2006, за яким в іпотеку було передано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 16-21 т. 1 ).
05 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого у відповідності до вимог ст.ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» - прийняло право вимоги, зокрема, за кредитними договорами ( а.с. 36-42, 43 т. 1 ).
Відповідно до п. 3.1 предметом даного договору є продаж ( переуступка прав ) на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори ( перелік яких міститься в додатку №1 до договору ).
Крім того, як свідчить п. 3.5. договору купівлі-продажу кредитного портфелю, продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно ( там же ).
Відповідно до витягу з додатку №1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року частиною цього кредитного портфелю був кредитний договір №ML-004/460/2006 ( а.с. 43 т. 1 ).
Крім цього, 05 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» передає та відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» сукупність прав, належних Публічномуакціонерному товариству «ОТП Банк», зокрема, щодо договорів відповідно до додатку №1 ( а.с. 44-45 ).
Відповідно до витягу з додатку 1 до договору про відступлення права вимоги від 05 листопада 2010 року передані права вимоги за кредитним договором №ML-004/460/2006 та договором іпотеки №PCL-004/460/2006 від 25 липня 2006 року ( а.с. 46 т. 1 ).
Проте, матеріали справи не містять самого додатку №1, як до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року так і до договору про відступлення права вимоги від 05 листопада 2010 року.
При цьому, як вірно зазначив місцевий суд, надані витяги з цих додатків не завірені належним чином та не містять у собі інформації щодо предмета доказування, зокрема, з долучених витягів не вбачається, що саме кредитний договір №ML-004/460/2006 та договір іпотеки ( майнової поруки ) №PCL-004/460/2006 було передано позивачу, не зазначено дату укладення договорів.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що зазначені витяги до правочинів є копіями невідомого походження, а тому, відповідно,не є належними та допустимими доказами у справізгідно положень ст.ст. 77-78 ЦПК України.
Копіями невідомого походження, як зазначено у правових позиціях Верховного суду України у справах №6-57743св10, №6-29420св10, є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом.
Разом з тим, ні суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції такої можливості щодо перевірки справжності цих витягів шляхом співставленням із оригіналом позивачем не надано.
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази на підтвердження того, що до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» перейшло відступлене ним позивачу право вимоги за спірними правочинами, зокрема, від первісного кредитора - Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна».
Відсутні у справі і докази того, що позивач є іпотекодержателем і такі не надані суду апеляційної інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, обґрунтовано прийшов до висновкупро те, що позивачем не доведений факт переходу до нього прав вимоги за кредитним договором №ML-004/460/2006 та договором іпотеки №PCL-004/460/2006 і в задоволенні первісного позову слід відмовити, враховуючи зазначене.
При цьому, з точки зору суду другої інстанції, не підлягають до задоволення і вимоги за зустрічним позовом та вимоги третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, оскільки ними заявлені вимоги до неналежного відповідача, до якого права та обов'язки за цими спірними правочинами не перейшли і він не був стороною договорів при їх укладанні.
За таких обставин, з точки зору другої інстанції, місцевий суд правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-80, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог за їх необґрунтованістю.
А тому, доводи апелянтів про незаконність та необґрунтованість рішення у відповідних частинах, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення зазначених апелянтами норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, з точки зору суду другої інстанції, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, окільки спростовуються зазначеними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами по справі у відповідності до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», зокрема, про те, що Акціонерне товариство «ОТП Банк» передало та відступило йому за спірними правочинами права, в матеріалах справи наявні всі необхідні докази, з точки зору другої інстанції та в силу викладеного, не відповідають дійсності, а тому - не спростовують висновків місцевого суду щодо необґрунтованості заявлених вимог.
Окрім цього, наданий акт від 05 листопада 2010 року приймання-передачі кредитного портфелю позивачу ( а.с. 104-105 т. 4 ), на переконання апеляційного суду, не є належним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки він не містить жодної інформації щодо предмета доказування, зокрема, відступлення права вимоги саме за спірними правочинами.
Інші твердження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, зокрема, про те, що суд не послався на жодний доказ, який би обґрунтовував відмову щодо заявлених ними вимог, іпотечний договір укладений без згоди ОСОБА_1 та дозволу органів опіки та піклування, спірні правочини є злочинними, укладеними під впливом обману, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не спростовують висновків місцевого суду щодо необґрунтованості заявлених вимог, а відтак - не є правовою підставою для задоволення їх як позовних так і апеляційних вимог.
Суд другої інстанції також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Наявний у справі вирок Богунського районного суду м. Житомира від 05 червня 2013 року, із змінами згідно ухвали Апеляційного суду Житомирськрої області від 03 квітня 2014 року, про визнання винним ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 191 КК України та засудження його до п'яти років позбавлення волі, на переконання апеляційного суду, не впливає на суть правовідносин між сторонами та не є, у даному разі, підставою для задоволення як позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, так і апеляцій - ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, оскільки в його тексті не зазначені спірні правочини.
Відтак, викладені у апеляційних скаргах доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-82, 141, 263, 264, 265, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_1, орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Печерської в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно,
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_2, яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення нікчемності правочину та визнання правочину недійсним,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_4 про встановлення недійсності правочинів,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними -без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: І.В. Іванова
Л.П. Сушко