Справа №359/6575/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2344/2018
18 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Копійці В.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» на ухвалу судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2018 року (суддя Журавський В.В.) про забезпечення позову ОСОБА_2 до селянсько-фермерського господарства «Аграрник», фермерського господарства «Кухарук», Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур», третя особа: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про виключення майна з опису та зняття арешту,
встановила:
у серпні 2018р. позивач звернулася до суду з позовом про виключення з постанов про опис та арешт майна, складених 14 серпня 2018р. державними виконавцями відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області у зведених виконавчих провадженнях ЗВП № 55308260 та ЗВП № 55223804, млин змішувач зеленого кольору, очисник вороху самопересувний ОВС-70 синього кольору та обприскувач причіпний Берту (Berthoud Tracker 3200 DPA, заводський № 1022962) синього кольору, які належать їй на праві власності, та зняти з них арешт.
20 серпня 2018р. одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення вчинення виконавчих дій по зведеним виконавчим провадженням ЗВП № 55308260 і ЗВП № 55223804 та заборони реалізації описаного та арештованого майна у вказаних виконавчих провадженнях, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити ефективний захист та поновлення прав позивача.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, з метою забезпечення позову заборонено державному виконавцю відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області у межах зведених виконавчих провадженнях № 55308260 та № 55223804 вчиняти дії, спрямовані на реалізацію описаного та арештованого майна згідно постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника від 14 серпня 2018р., а саме: обприскувача причіпного, реєстраційний номер НОМЕР_1, млина змішувача зеленого кольору та очисника вороху самопересувного ОВС-70 синього кольору, в іншій частині заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ТОВ «Шакур» просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідач посилається на неправильне застосування судом норм процесуального права, оскільки до даного позову може бути застосований лише вид забезпечення позову, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, а не п. 2 даної статті.
Також відповідач вважає, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, так як в ній не зазначено захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не додано документу про оплату судового збору.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить залишити ухвалу суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи її доводи безпідставними.
Ухвала судді в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Шакур», який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представників позивача, які просили залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході зведених виконавчих проваджень може бути проведена реалізація арештованого майна, яке за твердженням позивача належить їй, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах процесуального права.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (пункт 2) або зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5).
Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У п. 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З копій матеріалів цивільної справи вбачається, що спірне майно було описане державними виконавцями під час вчинення виконавчих дій за зведеними виконавчими провадженнями № 55308260 і № 55223804, за якими на користь ТОВ «Шакур» стягується заборгованість з ФГ «Кухарук» та СФГ «Аграрник». Позивач не є стороною вказаних виконавчих проваджень.
За змістом ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника накладається державним виконавцем з метою його вилучення та реалізації для погашення наявної заборгованості.
Разом з цим, позивач стверджує, що описане та вилучене державним виконавцем майно, належить не боржникам за зведеним виконавчим провадженням, а їй, відтак суд
першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що реалізація арештованого майна, у разі доведеності належності його на праві власності позивачу, зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача.
За таких обставин, суддя правильно заборонив державному виконавцю вчиняти дії, спрямовані на реалізацію описаного та арештованого спірного майна.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України та не оплачена судовим збором, є безпідставними, оскільки у заяві викладені обставини справи, обґрунтована необхідність забезпечення позову, зазначений спосіб забезпечення, який просить вжити позивач, заява оплачена судовим збором.
Твердження представника ТОВ «Шакур», що обов'язковою вимогою ст. 151 ЦПК України є зазначення у заяві про забезпечення позову пропозиції про зустрічне забезпечення, колегія суддів вважає помилковим, так як такого обов'язку вказана норма процесуального права не містить.
Особа може зазначити у заяві свою пропозицію про забезпечення позову, або не робити таку пропозицію, так як зустрічне забезпечення не завжди є обов'язковим.
У разі не зазначення цієї пропозиції, суддя не має правових підстав для неприйняття заяви, а при відсутності підстав, зазначених у законі, як обов'язкові для зустрічного забезпечення, відмови у задоволенні заяви.
Також колегією суддів не встановлено підстав для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення у даній справі.
Проте, відповідач не позбавлений можливості заявити таке клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково застосовано п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, замість п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, спростовуються текстом оскаржуваної ухвали, з якого вбачається, що при вирішенні питання про забезпечення позову суддя керувався саме п.п. 5, 6 ч.1 ст. 150 ЦПК України.
Крім того, позивачем не заявлено позов про визнання права власності.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши ухвалу судді саме в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала судді першої інстанції постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і підстав для її скасування не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» залишити без задоволення, ухвалу судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 грудня 2018 року.
Суддя-доповідач
Судді