19 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 369/4810/18
провадження № 22-ц/824/4433/2018
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Комунальне підприємство «Боярка-Водоканал»
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у складі судді Ковальчук Л.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» про поновлення на роботі і збереження місця роботи, посади і середнього заробітку, -
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі і збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.
В обґрунтування вимог зазначав, що 01 березня 2018 року його було прийнято на роботу до КП «Боярка-Водоканал» на посаду слюсара-ремонтника 4 розряду дільниці водопідйому.
Указував на те, що 02 березня 2018 року ним укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 6 місяців. На підставі зазначеного позивачем до КП «Боярка-Водоканал'ним була подана заява про увільнення від роботи у зв'язку з проходженням військової служби та надані підтверджуючі документи.
У свою чергу, наказом № 20-к від 19 березня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади слюсаря-ремонтника 4 розряду дільниці водопідйому у КП «Боярка-Водоканал» у зв'язку із призовом або вступом на військову службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Посилався на те, що на теперішній час у країні триває «особливий період», який розпочався 17 березня 2014 року з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Скасування особливого періоду згідно роз'яснення, яке міститься в листі Міноборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, буде здійснено Указом Президента «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України.
З огляду на викладене, уважав, що Комунальне підприємство «Боярка-Водоканал» незаконно звільнило його з посади слюсаря-ремонтника 4 розряду.
Посилаючись на вимоги ст. 119 КЗпП України, Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 15, 16 ЦК України, позивач просив поновити його з 19 березня 2018 року на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду у КП «Боярка-Водоканал» та зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві до кінця дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 6 місяців.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 07 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Уважає, що суд першої інстанції неправильно відмовив у задоволенні його позову, оскільки не зауважив на тому чи може позивач надати підтвердження обставинам, за яких він пропустив строк на звернення до суду з позовною заявою, і що для ухвалення рішення такі докази є необхідними.
Звертав увагу на те, що військова служба передбачає службову необхідність і той факт, що в країні діє особливий період згідно Постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17.
03 грудня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив Директора КП «Боярка-Водоканал» Михеєнка А.В. на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що є законним та обґрунтованим.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 знав про своє звільнення 19 березня 2018 року, однак звернувся з позовом лише 27 квітня 2018 року, не надавши суду будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що Наказом Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» від 27 лютого 2018 року № 15-к «По особовому складу» прийнято ОСОБА_1 слюсарем-ремонтником 4 розряду дільниці водопідйому з 01 березня 2018 року, з оплатою праці відповідно до штатного розпису, погодинною тарифною ставкою 31 грн. 68 коп., доплатою в розмірі 4% за роботу з важкими умовами праці, з дотриманням 40-ка годинного робочого тижня, терміном випробування 1 місяць.
Згідно Витягу із Наказу начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна (по стройовій частині) від 02 березня 2018 року № 43 прапорщика запасу ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника ліцею (по особовому складу) від 02 березня 2018 року № 3 на посаду старшини навчальної роботи ліцеїстів навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна, який прийнятий на військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу та прибув з Києво-Святошинського районного військового комісаріату Київської області, з 02 березня 2018 року зараховано до списків особового складу навчально-оздоровчого комплексу ліцею та на всі види забезпечення; уважати, що 02 березня 2018 року ОСОБА_1 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою; встановлено оклад за посадою 760 грн. на місяць, шпк «прапорщик»; наказано виплачувати щомісячну грошову премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 488% посадового окладу; виплачувати щомісячну винагороду за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 572 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Київського військового ліцею імені Івана Богуна» виплачувати встановлену надбавку за безпосереднє забезпечення навчально-виховного процесу в розмірі 100% посадового окладу.
Наказом Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» від 19 березня 2018 року № 20-к «По особовому складу» у зв'язку з укладанням контракту на військову службу строком на 6 місяців ОСОБА_1 звільнено останнього, як слюсаря-ремонтника 4 розряду дільниці водопідйому 19 березня 2018 року у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом, згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Бухгалтерії наказано провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та провести виплату компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки робочого періоду з 01 березня 2018 року по 19 березня 2018 року в кількості 1 день.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з вимогами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно частин першої та третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Працівник не може бути допущений до виконання роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формувань та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
02 березня 2018 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу (далі - Контракт), за умовами частини третьої цього Контракту він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 6 (шість) місяців; відповідно до абзацу другого частини першої Контракту ОСОБА_1 зобов'язався проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц.
З огляду на наведене, колегія суддів уважає, що висновок суду першої інстанції, що укладений позивачем Контракт не підпадає під дію «особливого періоду» є помилковим, разом з тим, невірне тлумачення судом вищенаведених норм законодавства щодо особливого періоду не впливає на правильність ухваленого рішення.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 звільнений з порушенням трудового законодавства, без законних на те підстав.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з Наказом Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» від 19 березня 2018 року № 20-к «По особовому складу» 19 березня 2018 року, тобто у день звільнення. Даний факт не заперечувався позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції,
Проте, з позовом ОСОБА_1 звернувся 27 квітня 2018 року, що підтверджується відбитком штемпелю суду, тобто з порушенням встановленого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Згідно вимог статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом, встановленим статтею 127 Цивільного процесуального кодексу України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Законодавство не передбачає переліку підстав, що дають право суду поновити строк звернення з позовом. Це питання вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням усіх тих причин, які призвели до несвоєчасного звернення за захистом трудового права.
Якщо суд, всебічно дослідивши матеріали справи, встановить, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, він відмовляє у позові.
Пропуск без поважних причин місячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд встановить, що позов є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 p.).
Таким чином, дослідивши наявні в справі матеріали, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, таких доказів наразі не надано позивачем і при подачі апеляційної скарги, що позбавило суд можливості поновити позивачу строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права на поновлення на роботі, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги вже були предметом розгляду місцевим судом, мотивовано ним відхилені та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай