Справа № 22ц-166/2010 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Рахманкулова І.П.
Доповідач - Лазоренко М.І.
10 лютого 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: БОЙКО О.В.
суддів: ЛАЗОРЕНКА М.І., РЕДЬКИ А.Г.
при секретарі:
з участю: Коваленко Ю.В.
відповідача ОСОБА_6, його представника -
ОСОБА_7, позивача ОСОБА_8 та його
представника - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2009 року, яким визнано поширену ним інформацію відносно ОСОБА_8 на нараді керівника КП „ЧТУ” 04 червня 2009 року про „вчинення ОСОБА_8 спроби здійснити 03 червня 2009 року крадіжку із підприємства, а саме винести стіл”, недостовірною; зобов'язано ОСОБА_6 спростувати на нараді керівника КП „ЧТУ” перед ОСОБА_8, начальником та працівниками КП „ЧТУ”, які були присутні на нараді 04 червня 2009 року, відомості про „вчинення ОСОБА_8 спроби здійснити 03 червня 2009 року крадіжку із підприємства, а саме винести стіл”, які були ним поширені на нараді у керівника КП „ЧТУ” Чернігівської міської ради 04 червня 2009 року, а в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 32 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначене рішення у частині задоволених вимог, а в іншій частині залишити без змін, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин по справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при ухваленні рішення, суд не послався на посадову інструкцію начальника служби лінійного контролю, охорони та режиму підприємства, та на Положення про службу лінійного контролю, охорони та режиму підприємства, які затверджені начальником КП „ЧТУ” 15.01.2009 року, і відповідно до яких він має право інформувати керівника підприємства про виявлені порушення у роботі служб та посадових осіб, а також зазначає, що однією із задач служби є здійснення заходів по охороні підприємства з метою недопущення розкрадання майна та матеріалів. Таким чином, вважає, що, доповідаючи на нараді у керівника підприємства про виявлену спробу вивозу майна без належного дозволу, він діяв в межах повноважень, визначених вказаними Інструкцією та Положенням.
Також суд першої інстанції не врахував, що водії ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яким ОСОБА_8 давав вказівку відправити стіл з території підприємства на кінцеву зупинку тролейбусів „Завод карданних валів”, не знаходились у підпорядкуванні останнього, а тому він не мав права давати їм будь-які вказівки, і, крім того, в службовому приміщенні підприємства на кінцевій зупинці тролейбусів є декілька робочих столів, яких достатньо для нормальної роботи працівників КП „ЧТУ”.
За таких обставин, апелянт вважає, що ОСОБА_8 діяв протиправно та поза межами своїх посадових повноважень, а він, виконуючи свої функціональні обов'язки, зобов'язаний був доповісти керівництву підприємства про виявлений факт спроби несанкціонованого вивозу за територію підприємства майна. При цьому, вважає, що інформацію на нараді у керівника виклав у коректній формі, не маючи на меті образити позивача, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, і ним не поширювалась інформація відносно ОСОБА_8 такого змісту, щоб дії останнього ототожнювалися зі словами „крадіжка” чи „спроба здійснити крадіжку”. Сприйняття позивачем такої інформації як образливої пояснює тільки його суб'єктивними міркуваннями. Вважає, що поширена ним на нараді у керівника підприємства інформація відносно вивозу майна підприємства відповідала дійсності, обвинувачень у спробі здійснити „крадіжку” з його боку по відношенню до ОСОБА_8 не мало місця.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнової права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності відповідачем того, що поширена ним на нараді в присутності працівників підприємства інформація про вчинення позивачем спроби здійснити крадіжку з підприємства, а саме винести стіл, є такою, що відповідає дійсності, а тому прийшов до висновку, що відповідач розповсюдив відносно позивача недостовірну інформацію, яка порушує право позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації, та підлягає спростуванню.
На підставі досліджених по справі доказів та оцінки їх у сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв в межах своєї посадової інструкції і повноважень, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, інцидент з приводу перевезення за вказівкою ОСОБА_8 стола з центральної будівлі підприємства в диспетчерську на кінцеву зупинку тролейбусів мав місце 03 червня 2009 року. В цей же день ОСОБА_6, в силу своїх повноважень, безпосередньо під час інциденту, особисто, доповів начальнику КП „ЧТУ” про те, що сталося. Зазначене підтвердив свідок ОСОБА_14, та не заперечував і сам відповідач.
За викладених обставин, необхідність доведення до відома керівника підприємства та працівників підприємства даної інформації ще й наступного дня вже відпала, а тому дії відповідача суд розцінює як такі, що вчинені поза межами посадової інструкції та його повноважень.
Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_15 підтвердили, що на нараді 04.06.2009 року ОСОБА_6 повідомив про відвернення ним саме крадіжки, яку спробував скоїти начальник ДЕПО - ОСОБА_8, і, що після висловлених на нараді слів ОСОБА_6 на адресу ОСОБА_8, працівники підприємства обговорювали цей інцидент саме як спробу ОСОБА_8 вчинити крадіжку.
Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, на яких посилається апелянт, дійсно показали, що ОСОБА_6 на нараді повідомив про попередження ним спроби несанкціонованого вивезення начальником ДЕПО ОСОБА_8 меблів, проте також підтвердили, що працівники підприємства обговорювали даний факт як спробу ОСОБА_8 вчинити крадіжку.
Відповідач у суді першої, так і апеляційної інстанцій пояснив, що по даному факту ним письмові доповідні записки на ім'я начальника підприємства не направлялись, керівництво підприємства з даного приводу до органів міліції не зверталось, і позивач не притягувався за даним фактом до відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що поширена ним інформація про спробу вчинення позивачем крадіжки відповідає дійсності, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та, що така інформація порушує право позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації.
Оскільки встановлено, що внаслідок поширення про позивача недостовірної інформації його особисті немайнові права порушено, а саме порушено право на повагу до гідності, честі та ділової репутації, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовної вимоги про спростування такої інформації.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не мав на меті образити позивача є безпідставні, оскільки відповідно до ч.6 ст. 277 ЦК України спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Що ж стосується доводів апелянта про те, що водії ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яким ОСОБА_8 давав вказівку відправити стіл з території підприємства на кінцеву зупинку тролейбусів „Завод карданних валів”, не знаходились у підпорядкуванні останнього, а тому він не мав права давати їм будь-які вказівки, то вони не мають ніякого правового значення для правильного вирішення справи, оскільки вони не стосуються предмету даного спору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та скасування правильного по суті рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: