Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 654/3128/15-ц
провадження № 61-18427св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Велавто», Товариство з обмеженою відповідальністю «Янголз», Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Херсонській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 жовтня 2016 року в складі судді Охтень А. А. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Фурман Т. Г., Пузанової Л. В., Семиженка Г. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Велавто», Товариство з обмеженою відповідальністю «Янголз», Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Херсонській області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів та скасування їх реєстрації.
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 лютого 2016 року позовні заяви ОСОБА_1 об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 лютого 2016 року до участі у справі залучені треті особи: ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»).
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22 серпня 1992 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі та проживала з ним однією сім'єю до січня 2015 року. Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність: 1/2 частину салону-магазину на АДРЕСА_1; магазин продтоварів на АДРЕСА_2; 1/2 частину майнового комплексу на АДРЕСА_3; магазин на АДРЕСА_4; земельну ділянку на АДРЕСА_4; склад-магазин на АДРЕСА_5; земельну ділянку на АДРЕСА_6; 1/2 частину торговельного комплексу на АДРЕСА_7; 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_7; земельну ділянку на АДРЕСА_8; 1/2 частину комплексу нежитлових будівель та споруд на АДРЕСА_9; автомобіль Renault Kangoo; автомобіль Volkswagen Crafter; автомобіль Renault Premium; автобус БАЗ Т713.12. Вказувала, що ОСОБА_2 без згоди позивача відчужив спірні транспортні засоби, чим порушив її право власності на це майно.
На підставі викладеногоОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у її власність 1/2 частину від: 1/2 частини салону-магазину на АДРЕСА_1; магазину продтоварів на АДРЕСА_2; 1/2 частини майнового комплексу на АДРЕСА_3; магазину на АДРЕСА_4; земельної ділянки на АДРЕСА_4; складу-магазину на АДРЕСА_5; земельної ділянки на АДРЕСА_6; 1/2 частини торговельного комплексу на АДРЕСА_7; 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_7; земельної ділянки на АДРЕСА_8; 1/2 частини комплексу нежитлових будівель та споруд на АДРЕСА_9; автомобіля Renault Kangoo; автомобіля Volkswagen Crafter; автомобіля Renault Premium; автобуса БАЗ Т713.12.
Також ОСОБА_1 просила визнати недійсними: договір купівлі-продажу автомобіля Renault Kangoo від 28 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; договір купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Crafter від 28 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; договір купівлі-продажу автомобіля Renault Premium від 28 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; договір купівлі-продажу автомобіля БАЗ Т713.12 від 28 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію вищевказаних транспортних засобів за новими власниками.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 28 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля БАЗ Т713.12, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3, недійсним. Скасовано державну реєстрацію автомобіля БАЗ Т713.12 за ОСОБА_3 Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля БАЗ Т713.12. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, приблизно з 2010 року подружжя ОСОБА_1 разом не проживало, не вело спільного господарства, не мало спільних доходів та витрат, що свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин, отже, набуте після цього періоду ОСОБА_2 нерухоме майно підлягає виключенню із загальної маси спільного сумісного майна подружжя та не може бути об'єктом поділу. Позивач не надала доказів, що ОСОБА_2 належали: 1/2 частина салону-магазину на АДРЕСА_1, 1/2 частина майнового комплексу на АДРЕСА_3 та земельна ділянка на АДРЕСА_8, тому позовні вимоги про поділ цього майна є недоведеними та задоволенню не підлягають. Свідок ОСОБА_9 також зазначила, що їй як бухгалтеру ОСОБА_2 відомо про придбання нерухомого майна на АДРЕСА_9 за кредитні кошти, отримані від ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» у розмірі 1 000 000 грн. Автомобіль БАЗ Т713.12 був зареєстрований за ОСОБА_2 22 червня 2010 року, тобто у період його спільного проживання з позивачем, отже, це майно є їхньою спільною власністю. Покупцем автомобіля БАЗ Т713.12 є рідний брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3, тому останній не міг не знати про те, що предмет договору належить подружжю ОСОБА_3, а тому його відчуження повинно відбуватись також зі згоди позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що на час звернення позивача до суду з позовом про поділ магазину продтоварів на АДРЕСА_2 зазначене майно вибуло з власності відповідача, тому місцевий суд, врахувавши предмет та підстави заявленого позову, правильно відмовив у задоволенні вимог щодо його поділу. Позивач належними та допустимими доказами не довела той факт, що джерелом набуття іншого спірного майна були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Зібраними у справі доказами встановлено як факт окремого проживання сторін на час придбання спірного майна, так і факт придбання майна за особисті кошти ОСОБА_2, тому спірне майно слід розглядати як особисту приватну власність ОСОБА_2 Оскільки транспортні засоби не є об'єктами спільної власності подружжя, то вирішення питання про їх відчуження приймається одноособово власником та не потребує згоди дружини.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження обставин щодо належності магазину продовольчих та промислових товарів на АДРЕСА_2 ОСОБА_2, оскільки такі обставини підтверджено свідоцтвом про право власності від 29 серпня 2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2005 року, які були досліджені судом разом з інвентарною справою на це майно. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач дізналася про відчуження вказаного магазину продовольчих та промислових товарів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалістейтхолдінг» (далі - ТОВ «Реалістейтхолдінг»), тому ОСОБА_1 у березні 2017 року звернулася до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним та просила до вирішення вказаного спору зупинити провадження у цій справі, проте у задоволенні клопотання безпідставно відмовлено.
ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, також вказувала, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що зазначене майно вибуло з володіння ОСОБА_2 не на час звернення позивача до суду, а вже під час розгляду позову судом першої інстанції, отже, суд зробив висновки, які не ґрунтуються на жодних належних та допустимих доказах. Також суди безпідставно встановили факт непроживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2010 року на підставі показань свідків, які працюють у відповідача (ОСОБА_2) та знаходяться у його безпосередньому підпорядкуванні. Наявність у ОСОБА_2 дитини від іншої жінки не доводить факт його окремого проживання, а тільки доводить причину ініціювання розірвання відносин з боку позивача. Позивач проживала у РеспубліціПольща періодично, оскільки там навчалися їх спільні з відповідачем діти. Спірне майно придбане сторонами у шлюбі, тому підлягає поділу. Позивач відкликала довіреність щодо розпорядження спірним майном подружжя 04 серпня 2015 року, тому укладені після цієї дати угоди щодо розпорядження спірним майном є недійсними. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 займалися підприємницькою діяльністю та отримували дохід, тому безпідставними є висновки судів, що спірне майно придбане лише за кошти відповідача. Також суди дійшли помилкового висновку на підставі показань бухгалтера відповідача, що нерухоме майно на АДРЕСА_9 придбане за кредитні кошти, оскільки відповідно до кредитного договору кошти були видані ОСОБА_2 на поповнення обігових коштів та ведення господарської діяльності.
Судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, не оскаржуються, тому в касаційному порядку не оскаржуються.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 серпня 1992 року.
Предметом судового розгляду є спір між подружжям щодо поділу майна, яке є спільною сумісною власністю.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Встановлено, що за час шлюбу сторони придбали: магазин продовольчих та промислових товарів на АДРЕСА_2; земельну ділянку на АДРЕСА_4; склад-магазин на АДРЕСА_5; 1/2 частину торговельного комплексу на АДРЕСА_7; 1/2 частину комплексу нежитлових будівель та споруд на АДРЕСА_9; 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_7; магазин на АДРЕСА_4; земельну ділянку на АДРЕСА_5; автомобіль Renault Kangoo; автомобіль Volkswagen Crafter; автомобіль Renault Premium; автомобіль БАЗ Т713.12.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Заявляючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2 припинені з 2015 року. Спростовуючи ці обставини, ОСОБА_2 посилався на показання своїх працівників, які стверджували, що останні шість років сторони разом не проживали.
Однак апеляційний суд не встановив належним чином усіх обставин, не зазначив, чим, крім показань свідків, підтверджуються такі обставини, тому заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1, що свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на підставі показань яких встановлено факт непроживання подружжя ОСОБА_1 разом приблизно з 2010 року, працюють у ОСОБА_2 та знаходяться у його безпосередньому підпорядкуванні, тому не могли свідчити об'єктивно.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційний суд не навів умотивованих обґрунтувань на спростування цих доводів і за відсутності інших належних та допустимих доказів поклав в основу судового рішення лише показання свідків, доводи яких є суперечливими.
Також суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, не перевірив, коли саме було придбано спірне майно, а також не з'ясував, чи не придбано воно під час перебування сторін у шлюбі.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджувала, що вказане нерухоме майно є спільним майном подружжя, оскільки воно придбане у період шлюбу за час сумісного проживання та за спільні кошти.
Норми статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Суди не дослідили жодного доказу, який свідчив би про належність відповідачеві спірного майна на праві особистої приватної власності.
Водночас рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 07 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, у справі № 654/703/17 магазин продовольчих та непромислових товарів на АДРЕСА_2 та земельну ділянку за вказаною адресою визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Реалістейтхолдінг» на користь ОСОБА_1 вказані магазин продовольчих та непромислових товарів і земельну ділянку.
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Проте апеляційний суд під час вирішення спору не встановив обставин, що мають значення для справи, зокрема обсяг спільно нажитого майна та джерело і час його придбання, не надав належної правової оцінки цим обставинам, а також не оцінив усіх доказів у сукупності, з яких виходив при вирішенні спору.
З урахуванням вказаного висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог є передчасним.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Отже, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не встановлені, ухвала апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7,задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська