Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 344/3155/14-ц
провадження № 61-13952св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Матківського Р. Й., Ковалюка Я. Ю.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 08 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк»), правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 63 000 дол. США зі сплатою процентів річних у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на маржу 6,99 %, яка може змінюватись, з кінцевим строком до 01 березня 2018 року. Кредитні зобов'язання позичальника були забезпечені порукою ОСОБА_2 Позичальник належним чином не виконала свої кредитні зобов'язання, внаслідок чого станом на 21 березня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 47 410,27 дол. США, що еквівалентно 479 279,90 грн, яка складається з 39 357,31 дол. США, що еквівалентно 397 870,92 грн, заборгованості за кредитом; 5 482,56 дол. США, що еквівалентно 55 424,29 грн, заборгованості за процентами; 2 570,40 дол. США, що еквівалентно 25 984,69 грн, пені.
На підставі викладеного ПАТ «Кредобанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 410,27 дол. США, що еквівалентно 479 279,90 грн.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2014 року (в складі судді Шамотайло О. В.) позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з: ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за договором від 08 квітня 2008 року в розмірі 479 279,90 грн, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за договором від 08 квітня 2008 року в розмірі 479 279,90 грн. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» 3 654 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальником порушено умови кредитного договору, забезпеченого порукою, внаслідок чого виникла заборгованість перед кредитором, тому відповідачі відповідають перед банком як солідарні боржники.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за договором від 08 квітня 2008 року в розмірі 479 279,90 грн та 3 654 грн витрат по оплаті судового збору, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 4 019,40 грн судового збору. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що боржником у червні 2012 року порушено виконання зобов'язання щодо сплати чергового платежу, тому з липня 2012 року несплачена заборгованість вважається простроченою. Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом. Повідомлення-вимогу поручителю ОСОБА_2 банк надіслав 22 жовтня 2013 року, а з позовом до суду звернувся 07 березня 2014 року, тобто після закінчення строку існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Кредобанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про застосування визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку інакше ніж з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Банк змінив строк виконання основного зобов'язання лише 22 жовтня 2013 року, надіславши відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту, яка була отримана позичальником 24 жовтня 2013 року, а поручителем 26 жовтня 2013 року, отже, встановив новий строк повернення кредитних коштів - 25 листопада 2013 року. Позовна заява про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя була отримана судом 07 березня 2014 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного статтею 559 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
23 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що 08 квітня 2008 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 63 000 дол. США зі сплатою процентів річних у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на маржу 6,99 %, яка може змінюватись, з кінцевим строком до 01 березня 2018 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 08 квітня 2008 року між сторонами було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручився за позичальника.
Позичальник належним чином не виконала свої кредитні зобов'язання, внаслідок чого станом на 21 березня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 47 410,27 дол. США, що еквівалентно 479 279,90 грн, яка складається з 39 357,31 дол. США, що еквівалентно 397 870,92 грн, заборгованості за кредитом; 5 482,56 дол. США, що еквівалентно 55 424,29 грн, заборгованості за процентами; 2 570,40 дол. США, що еквівалентно 25 984,69 грн, пені.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України та частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Договір є обов'язковим до його виконання (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб'єктивне право кредитора.
З умов спірного кредитного договору вбачається, що боржник (а отже, і поручитель) взяли на себе зобов'язання повертати суму кредиту рівними частинами щомісяця, шляхом внесення платежів у розмірі 530 дол. США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (пункт 4.1 кредитного договору).
Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Пунктами 1.1 договору поруки визначено, що поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойки) за кредитним договором від 08 квітня 2008 року на суму 63 000 дол. США, укладеним боржником з кредитором.
Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).
Як вбачається з поданого банком розрахунку заборгованості, позичальник почав допускати прострочення сплати чергових платежів з грудня 2011 року.
Разом з тим відповідно до повідомлення-вимоги від 22 жовтня 2013 року банк вимагає сплатити заборгованість, яка виникла з 14 червня 2012 року.
Апеляційний суд на ці обставини справи уваги не звернув та не усунув вказаних протиріч, відповідно, не встановив початку виникнення простроченої заборгованості, періоду такої заборгованості.
Встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення заявлених вимог до поручителя, оскільки з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд не надав оцінки усім встановленим обставинам, зокрема, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань щомісяця, рівними частинами (шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком), а за договорами поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясував, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційному суду необхідно об'єктивно дослідити наявні у цій справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та умови укладеного між сторонами договору, а також вирішити заявлені позивачем вимоги згідно з вимогами чинного законодавства.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська