01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 7/632
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Вдовенко М.В. - дов. №85-67юр від 05.01.2010р.;
від відповідача: Ґудзь В.Н.- дов. №123 від 31.12.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.10.2009
у справі № 7/632 (суддя
за позовом ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"
до Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця" Головне комерційне управління
про стягнення 87480,65 грн.
Відкрите акціонерне товариство „Металургійний комбінат „Арселор Міттал Кривий Ріг” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної адміністрації залізничного транспорту України „Укрзалізниця” Головного комерційного управління (далі - відповідач) 87 480,65 грн. вартості втраченого вантажу.
Відповідач заперечував проти заявлених вимог, посилаючись на те, що позивач власними силами здійснював завантаження у вагон вантажу, тобто без участі представників залізниці, про свідчать відповідні відмітки у залізничній накладній. Оскільки залізниця не засвідчувала масу вантажу, то відповідно до положень Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Статуту залізниць України в даному випадку не повинна нести відповідальність, як перевізник вантажу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2009р. у справі №7/632 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2009р. у справі №7/632 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 09.02.2010р.
27.01.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечував з підстав, ідентичних тим, які наводились в суді першої інстанції.
В судовому засіданні 09.02.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2009р. у справі №7/632, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні 09.02.2010р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
30.08.2008р. на виконання договору перевезення №45430124 позивач у вагоні №62012315 відвантажив на адресу ТОВ „СВ-Транзит” прокат чорних металів у кількості 63,92 т. Відвантаження продукції здійснювалось на підставі доповнення №16 до контракту №144В-2008 від 06.02.2008р., який було укладено між позивачем та Закритим акціонерним товариством „Торговий дім „Северсталь-Інвест”.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на станцію Гуково Північно-Кавказької залізниці вантаж прибув меншою вагою ніж та, яка була вказана в супровідних документах при завантаженні його у вагон. Дана обставина підтверджується актами загальної форми №4421 від 04.09.2008р., №841 від 05.09.2008р. та комерційним актом №СКВ 0802088/14 від 05.05.2008р., згідно з яким за результатом переважування встановлено, що у вагоні №62012315 вага нетто за документами складає 63,92 т., натомість фактично виявлено вантаж вагою 55,11 т., тобто на 8,81 т. менше, ніж зазначено у супровідних документах.
11.03.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією №851-4/3-4м/пр, в якій вимагав сплатити вартість втраченого вантажу.
Однак, дана претензія була залишена відповідачем без задоволення.
Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на те, що залізниця не засвідчувала масу вантажу перед завантаженням вагону, а тому в даному випадку відповідальність повинна нести не залізниця, а позивач, як вантажовідправник.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову повністю, мотивуючи це тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нестача вантажу відбулась внаслідок дії відповідача, та, як наслідок, не підтверджено факт порушення його прав та інтересів..
Позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення місцевого господарського суду, посилаючись на те, що останнім не було надано належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема, комерційному акту, в якому, як зазначає позивач, чітко вказано, що вага вантажу, недостачу якого було виявлено, складає саме 55,11 т., а не 63,92 т., як було при завантаженні продукції у вагон, а отже недостача сталась після приймання вантажу до перевезення відповідачем.
Апеляційний суд не погоджується з таким твердженням позивача, вважає його помилковим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
В ст. 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з п.11 ст. 7 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення кількість вантажу являється однією з основних умов угоди перевезення, без зазначення якої угода не може вважатися укладеною.
В ст. 22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що залізниця, яка прийняла вантаж до перевезення по накладній УМВС, відповідальна за виконання угоди перевезення протягом всього шляху проходження вантажу до видачі його на станції призначення.
Згідно з наданою позивачем залізничною накладною №45430124, вага вантажу у вагоні №62012315 при відправці становила 63,92 т. Однак, при прибутті на станцію Гуково Північно-Кавказької залізниці вага вантажу становила вже 55,11 т., що підтверджується Комерційним актом №СКВ 0802088/14 від 05.05.2008р.
У відповідності до п.п.2, 7 параграфу 1 ст. 18 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо під час перевірки та видачі вантажу вона проводить перевірку стану вантажу, його маси та кількості місць, а також наявності накладної та при цьому встановлює невідповідність між даними, вказаними в накладній та вантажем в натурі щодо найменування, маси, кількості місць вантажу, знаках (марках) та номерах місць вантажу, найменування одержувача та станції призначення. При цьому, комерційний акт складається лише в тих випадках, якщо такі несправності могли трапитися виключно з моменту приймання вантажу до перевезення до моменту видачі його отримувачу.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначені Статутом залізниць України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457.
Згідно зі ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Однак, в частині 1 параграфу 6 ст. 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначено, що внесені відправником в накладну дані про масу вантажу можуть бути доказом, який свідчить проти залізниці, лише у випадку, якщо перевірка маси вантажу була проведена залізницею та відомості щодо маси вантажу внесені в накладну в графу “Маса в кг визначена залізницею” та підтверджені нею в графі “Штемпель станції зважування, підпис”.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, залізничних накладних, завантаження вантажу проводилось засобами вантажовідправника, тобто залізниця не приймала участі у визначенні ваги вантажу при його завантажуванні.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що контроль за виконанням вантажовідправником Технічних умов навантаження і кріплення вантажу на відкритому рухомому складі шляхом огляду здійснюють робітники залізниці, про що робиться відповідна відмітка у вагонному листі. З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до глави 1 розділу 13.4 Додатку 14 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення відправник несе відповідальність за дотримання умов розміщення і кріплення вантажу у вагонах, у тому числі, за кількість, розмір і якість засобів кріплення. Виконання умов розміщення і кріплення вантажу на відкритому рухомому складі відправник засвідчує записом у накладній УМВС. Залізниця перевіряє дотримання вищевказаних умов зовнішнім оглядом навантаження, доступного для огляду.
Перевізник не зобов'язаний перевіряти щільність укладення ув'язок вантажу між собою, нижнього ярусу вантажу до бокових стін вагону, як і перевіряти відповідність навантаження вантажу до схеми навантаження.
Згідно з письмовими поясненнями відповідача, в результаті проведеного службового розслідування встановлено, що вантаж у вагон №62012315 було завантажено засобами вантажовідправника (позивача) без участі залізниці, про що зроблено відмітку у графі „22” залізничної накладної. Тобто, в даному випадку залізниця не засвідчувала масу вантажу, а тому відповідно до параграфу 6 ст. 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення відомості про кількість та масу вантажу, які внесено відправником в накладну без засвідчення залізницею, не можуть служити доказом проти перевізника.
Згідно з даними Комерційного акту №СКВ 0802088/14 від 05.09.2008р., на станції Гукове недостача вантажу встановлена у технічно справному вагоні без зовнішніх ознак доступу до вантажу, обв'язки на пачках не порушені, що підтверджується фотознімками (додані до відзиву на апеляційну скаргу), зробленими станцією призначення Туково (Росія), з яких вбачається, що вантаж завантажено у 2 яруси симетрично поздовжній та поперечній вісям вагона з верхньою пачкою, укладеною по діагоналі і у такому ж стані видано одержувачу.
Відповідно до п.7 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.08.2001р. №542, маркування вантажу, що забезпечує збереження і свідчить про відсутність втрати вантажу при перевезенні, визначається інструкцією, яка розробляється і затверджується відправником та узгоджується із залізницею в частині, що стосується забезпечення збереженості вантажу. В п.2.3.1 згаданої інструкції зазначено, що при завантаженні сталі сортової в пачках одним штабелем, остання пачка штабелю укладається по його діагоналі згідно додатків 1-2. У такому ж стані вантаж прибув на станцію призначення, про що свідчать дані акту загальної форми від 04.09.2009р. №58040-1-3/4421, в якому зазначено, що обв'язки на пачках не порушені, зсуву вантажу немає.
Згідно з відміткою в графі „93” накладної, вантаж марковано однією пачкою, розташованою по діагоналі, що відповідає вимогам МО 10/24 від 24.01.2007, схема МТУ №04-06, у якій визначені три схеми навантаження сортової сталі і яку саме схему застосував позивач при завантаженні вантажу у вагон залишається невідомим, оскільки відсутня відмітка про це у графі „93” накладної.
При цьому, в главі 1 розділу 13 Додатку 14 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення чітко передбачено, що виконання умов розміщення і кріплення вантажів на відкритому рухомому складі відправник засвідчує записом у накладній УМВС: для вантажів, способи розміщення і кріплення яких встановлені МТУ, у графі „93” - „Вантаж розміщено і закріплено у відповідності до МТУ, якщо МТУ має більше однієї схеми, зазначається також номер схеми”.
Таким чином, з огляду на положення п.п.4, 5 параграфу 3, п.3 параграфу 4 ст. 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, залізниця звільняється від відповідальності за часткову втрату вантажу, завантаженого відправником без участі залізниці у випадках, коли завантаження вантажу провадилось засобами вантажовідправника, та коли вантаж було завантажено на відкритому рухомому складі і видано одержувачу без зовнішніх ознак доступу до вантажу.
Оскільки ході судового розгляду було з'ясовано, що завантаження вантажу проводилось засобами вантажовідправника, тобто залізниця не приймала участі у визначенні ваги вантажу при його завантажуванні, а при прибутті вагону до місця призначення недостача вантажу встановлена у технічно справному вагоні без зовнішніх ознак доступу до вантажу, то в даному конкретному випадку підстави для притягнення залізниці до відповідальності за втрату вантажу відсутні.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Нормами Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладений саме на позивача.
Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позові.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні у справі, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства „Арселор Міттал Кривий Ріг”, з викладених у ній підстав, відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 69, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Арселор Міттал Кривий Ріг” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2009р. у справі №7/632 - без змін.
2. Матеріали справи №7/632 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
10.02.10 (відправлено)