01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.02.2010 № 23/142
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гарник Л.Л.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерне страхове товариство "Вексель"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.11.2009
у справі № 23/142 (суддя
за позовом ЗАТ "Страхова компанія "Альянс"
до Акціонерне страхове товариство "Вексель"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 49704,82 грн.
Рішенням господарського суду м.Києва від 10.11.2009р. по справі №23/142 позов ЗАТ „СК „Альянс” задоволено повністю, стягнуто з АСТ „Вексель” на користь позивача 44730,76 грн. основного боргу, 616,54 грн. пені, 3588,64 грн. - інфляційних витрат, 768,88 грн. - 3% річних, 497,05 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, АСТ „Вексель” подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу ЗАТ „СК „Альянс” просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду м.Києва залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
01.08.2006 року між ЗАТ „СК „Альянс” і АСТ „Вексель” було укладено договір про співробітництво по факультативному перестрахуванню (ретроцесії) №124/06 П (а.с.7-13), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, переданих (прийнятих) сторонами за договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права й обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).
На підставі договору №124/06 П від 01.08.2006 року сторони укладають договори перестрахування окремо по кожному ризику (або групі ризиків) - ковер-ноти (п.2.1 Договору). Певні види ризиків, ліміти відповідальності і інші умови перестрахування визначаються в ковер-нотах, підписаних обома сторонами і скріплених печаткою (п.2.3 Договору).
Сторони погодили, що пропозиція певного ризику в перестрахування здійснюється у вигляді ковер-ноту, підписаного перестрахувальником і завіреного печаткою, який направляється перестраховику за допомогою факсимільного або поштового зв'язку (п.3.1 Договору). У випадку, якщо перестраховик згодний з умовами, викладеними в ковер-ноті, він підписує його, завіряє печаткою і направляє перестрахувальнику.
Згідно п.2.5 Договору, передані в перестрахування ризики вважаються перестрахованими на умовах (по правилам страхування) Страховика, що уклав договір страхування, якщо інше не обумовлено ковер-нотом.
28 березня 2008 року сторонами відповідно до умов договору №124/06 П від 01.08.2006 року було укладено договір перестрахування (ковер-нот) №1792-4 (а.с.15-16), за яким позивачем було перестраховано ризик виконання власних зобов'язань за укладеним ним договором страхування транспортного засобу. Виконання сторонами умов цього договору стало предметом позову.
Відповідно до ст.12 Закону України “Про страхування” перестрахуванням визначається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Означена правова норма кореспондується зі ст.987 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Договір №124/06 П від 01.08.2006 року відповідає вимогам чинного законодавства в частині суб'єктного складу учасників цих правовідносин та за своєю формою - вимогам ст.981 Цивільного кодексу України.
Згідно ковер-ноту №1792-4 від 28.03.2008 року позивач застрахував власні ризики виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту №23.0005659.03 від 25.03.2008 року (а.с.17), укладеним з Зеніним Віктором Еріковичем. Предметом договору страхування №23.0005659.03 від 25.03.2008 року визначені майнові інтереси страхувальника (Зеніна В.Е.), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Mercedes Benz 500, ідентифікаційний номер WDB2201751A267084, державний номерний знак АЕ 9800 АР. Пунктом ІV договору страхування №23.0005659.03 від 25.03.2008 року страховим випадком, тобто подією, яка породжує обов'язок страховика здійснити страхову виплату на користь страхувальника, визначається “збиток від ДТП”.
30 червня 2008 року на перехресті вулиці Шостої Стрілецької дивізії та вулиці Набережна Леніна в місті Дніпропетровську сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800 АР. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800АР, отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області від 09.07.2008 року.
04 липня 2008 року позивачем було направлено відповідачу повідомлення вих. №3049 про настання події, яка має ознаки страхового випадку, з автомобілем Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800 АР (а.с.30).
Для встановлення характеру та розміру шкоди, заподіяної власнику автомобіля Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800 АР, позивачем було замовлено проведення авто товарознавчого дослідження товариству з обмеженою відповідальністю “Оперейтор”.
Згідно звіту № 133/08/01 від 02.07.2008 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800 АР, становить 159374,76 грн. (а.с.31-33).
Відповідно до ст.990 Цивільного кодексу України та ст.25 Закону України “Про страхування” виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно із договором страхування на підставі заяви страхувальника та акта, який складається страховиком чи уповноваженою ним особою.
23 липня 2008 року позивачем складено страховий акт №23.2941.08 (а.с.38), відповідно до якого було визнано вищеозначену подію страховим випадком. Відповідно до договору №23.5144.03 від 28.02.2007 року у Позивача виник обов'язок сплатити на користь страхувальника суму страхового відшкодування.
Позивач виконав свої зобов'язання перед страхувальником та перерахував на його рахунок 157 935,51 грн. страхового відшкодування (платіжне доручення №2885 від 22.09.2008 року, а.с.18).
29 липня 2008 року позивач надіслав відповідачу письмове повідомлення №3952 (а.с.28) з вимогою про здійснення виплати страхового відшкодування у сумі 39617,13 грн. та комплектом документів згідно п.8.1 договору №124/06 П від 01.08.2006 року.
Відповідно до вимог п.8.1 договору №124/06 П від 01.08.2006 року відповідач зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування на користь позивача протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання повного пакету документів.
У зв'язку з виявленням прихованих пошкоджень автомобіля Mercedes Benz 500, д.н.з. АЕ 9800 АР, позивач додатково сплатив страхувальнику Зеніну В.Е. 20104,50 грн. (платіжне доручення № 3513 від 13.10.2008 року, а.с.21).
26 листопада 2008 року позивач надіслав відповідачу письмове повідомлення №4284 з вимогою про виплату страхового відшкодування у сумі 5113,63 грн. та комплектом документів згідно пункту 8.1 договору №124/06 П від 01.08.2006 року (а.с.29).
Відповідно до вимог пункту 8.1 договору №124/06 П від 01.08.2006 року відповідач зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування на користь позивача протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання повного пакету документів.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України та cт.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тому суд першої інстанції правильно стягнув з АСТ „Вексель” 44730,76 грн. основного боргу.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому суд першої інстанції законно і обґрунтовано стягнув з АСТ „Вексель” 616,54 грн. пені, 3588,64 грн. - інфляційних витрат, 768,88 грн. - 3% річних.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу АСТ „Вексель” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 10.11.2009р. по справі №23/142 - без змін.
Справу №23/142 повернути до господарського суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
10.02.10 (відправлено)