21 жовтня 2008 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Кварталової A.M.,
суддів - Процик М.В., Галушко Л.А.,
при секретарі - Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2005 року, -
встановила:
У квітні 2005р. позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкода, заподіяної внаслідок дорожньо -транспортної пригоди.
На обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що 07 червня 2003 року приблизно о 15 год. 15 хв. ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем «Фольксваген - Т-4» державний номер НОМЕР_1, рухався по авто дорозі Вигода - Градениці, що розташована на території Біляївського району Одеської області. На правому узбіччі вказаної автодороги на 52 км + 300 м він вимушено зупинився. На правому передньому сидінні в автомобілі знаходилась його мати - ОСОБА_2 По вказаній автодорозі у цей час рухався автомобіль «ВАЗ -2121», державний номер НОМЕР_2, що належав ОСОБА_5, під керуванням водія ОСОБА_4 та у присутності пасажира ОСОБА_3, яка мала доручення на право керування вказаним автомобілем. Водій ОСОБА_4, не справившись з керуванням автомобіля, оскільки несподівано в автомобілі виникла поломка у вигляді відриву шарової опори рульового механізму , в результаті чого ОСОБА_7 не зміг впоратись з керуванням автомобіля , автомобіль винесло на смугу зустрічного руху , він виїхав на ліве узбіччя і скоїв наїзд на стоячий автомобіль, який належав ОСОБА_1, де пасажирка мікроавтобусу ОСОБА_2, яка на той час знаходилася в салоні отримала тілесні ушкодження.
У результаті скоєння ОСОБА_4 дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, автомобіль ОСОБА_8 отримав значні механічні ушкодження.
Головуючий в 1 інстанції - Бобуйок А.Д. Справа № 22ц-1436/2008р.
Суддя - доповідач- Кварталова A.M. Категорія ЦП-34
Згідно постанови Біляївського районного суду Одеської області від 3 липня 2003 року водій ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди і
притягнутий до адміністративної відповідальності.
Змінивши свої вимоги ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 матеріальні збитки у розмірі 22331, 37 грн.: за пошкодження автомобілю - 18032, 30 грн., за транспортування автомобіля з місця пригоди до м. Києва - 2600 грн., витрати на проведення судових експертиз - 351, 07 грн., судовий збір в сумі - 280 грн., оплату на правову допомогу в сумі - 1050 грн. та моральну шкоду в сумі 7000 грн., а ОСОБА_2 змінивши свої вимоги просила стягнути зі ОСОБА_3 матеріальні збитки у розмірі 1832 грн., витрати на поїздки з м. Києва до м. Одеси та з м. Одеси до м. Києва -1232 грн. та витрати на оплату правової допомоги в сумі 500 грн., а також моральну шкоду - 10 000 грн.
Відповідачі ОСОБА_9 і ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, у порядку судової підготовки позов не визнали, відповідачка ОСОБА_3 позов також не визнала при цьому пояснила, що розмір заподіяної шкоди позивачами значно завищений.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2005 року позовні вимоги задоволені частково.
В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5 - відмовлено.
Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - 13998, 83 грн., на користь ОСОБА_2 - 2899, 20 грн.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 9332, 54 грн., на користь ОСОБА_2 -1932, 80 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги , посилаючись на те, що судом були порушені норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що належним відповідачем по справі повинна бути ОСОБА_3, яка є приватним підприємцем, на час скоєння ДТП знаходилась у автомобілі, який належав їй на підставі виданого доручення, а ОСОБА_4 працював водієм у ОСОБА_3, під час скоєння ним ДТП без належного оформлення доручення на право керування автомобілем, тобто фактично знаходився з підприємцем в трудових відносинах, а тому за заподіяну шкоду повинна нести відповідальність ОСОБА_3, як володілець автомобіля.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії Суддів зміст оскаржуваного рішення, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення на неї учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів частково, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ст. 1167, 1187, 1190 ЦК України відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які спільно заподіяли позивачам шкоду джерелом підвищеної небезпеки , повинні відповідати за шкоду у частці відповідно до ступеню їхньої вини, а тому частка відшкодування шкоди ОСОБА_3 є 40 %, як володільця автомобіля , а ОСОБА_4, який скоїв ДТП - 60%.
А у вимогах позивачів до ОСОБА_5 необхідно відмовити, так як він продав даний автомобіль за генеральним дорученням і не міг передбачати настання негативних наслідків.
Однак повністю з таким висновком суду погодитися не можливо з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пунктах 2, 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи такі позови, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 440 і 450 ЦК України, які регулюють дані
правовідносини, оскільки ДТП сталося 07 червня 2003 року, шкода, заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну під час зіткнення джерел підвищеної небезпеки самим джерелам підвищеної небезпеки, кожного з їх володільців перед іншим із них вирішується за правилами ст.440 ЦК України (1963р.): шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності, тощо).
Судом встановлено, що 07 червня 2003 року приблизно о 15 год. 15 хв. ОСОБА_1,
керуючи технічно справним автомобілем «Фольксваген - Т-4» державний номер НОМЕР_1,
рухався по автодорозі Вигода - Граданиці, що розташована на території Біляївського району
Одеської області. На правому узбіччі вказаної автодороги на 52 км + 300 м він вимушено
зупинився. На правому передньому сидінні в автомобілі знаходилась його мати - ОСОБА_2. По вказаній автодорозі у цей час рухався автомобіль «ВАЗ -2121» державний номер НОМЕР_2, що належав ОСОБА_5, під керуванням водія ОСОБА_4 та у присутності
пасажира ОСОБА_3, яка мала генеральне доручення на право володіння вказаним
автомобілем. Водій ОСОБА_9 не справившись з керуванням автомобіля, оскільки несподівано в автомобілі виникла поломка у вигляді відриву шарової опори рульового механізму , в результаті чого ОСОБА_7 не зміг впоратись з керуванням автомобіля , автомобіль винесло на смугу зустрічного руху , він виїхав на ліве узбіччя і скоїв наїзд на
стоячий автомобіль, який належав ОСОБА_1, де пасажирка мікроавтобусу ОСОБА_1
Л.П., яка на той час знаходилася в салоні отримала тілесні ушкодження.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не заперечувала проти того, що мала генеральне доручення на автомобіль, але у теперішній час автомобіль«ВАЗ -2121» державний номер НОМЕР_2 вже проданий і доручення передане покупцю, знайти покупця і надати в суд доручення не може, оскільки не знає про покупця нічого і не пам'ятає , де воно було посвідчено. Водій ОСОБА_9 у неї , як у підприємця за трудовим договором не працював.
Ці обставини підтверджені довідкою із Біляївського районного центру занятості про те, що трудовий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у 2003р. не укладався (а.с.241).
Згідно довідки ДПС ВДАІ Біляївського РО УМВД України в момент ДТП ОСОБА_3 мала доручення на управління автомобілем «ВАЗ -2121» державний номер НОМЕР_2, про що ОСОБА_3 та сторони в суді апеляційної інстанції не заперечували (а.с.66).
Таким чином матеріалами справи встановлено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки автомобілем «ВАЗ -2121» державний номер НОМЕР_2 була ОСОБА_3, яка мала доручення на право керування вказаним автомобілем, і не маючи посвідчення на право керування автомобілем, домовилась з ОСОБА_4, який мав відповідне посвідчення, аби той на належному ОСОБА_3 автомобілі відвіз ОСОБА_3 за товаром.
Керуючи вказаним автомобілем та, рухаючись за вказаним ОСОБА_3 маршрутом, ОСОБА_4 вчинив дорожньо - транспортну пригоду, внаслідок якої потерпілому ОСОБА_1 завдана матеріальна шкода, а потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку автомобіль «ВАЗ -2121» державний номер НОМЕР_2, як небезпечний об'єкт, експлуатувався виключно в інтересах володільця автомобіля ОСОБА_3, за її завданням і для реалізації поставленої нею мети і тому є всі підстави вважати, що згідно з домовленістю між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, це по суті буде формою експлуатації небезпечного об'єкта (автомобіля) заінтересованою особою - володільця автомобіля ОСОБА_3, його діяльністю в правовому сенсі.
Сам цей суб'єкт ставить перед собою певну мету, вибирає засіб для її досягнення: використання автомобіля шляхом залучення до керування ним компетентної особи.
Правовий зв'язок між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, аналогічний тому, який Існує між громадянином - власником автомобіля і водієм, який обслуговує автомобіль за трудовим договором.
За шкоду, завдану в процесі виконання ОСОБА_4, обов'язків за нетиповим договором, укладеним з володільцем автомобіля ОСОБА_3, повинен перед потерпілими відповідати саме володілець автомобіля - ОСОБА_3, як особа , що здійснювала діяльність з експлуатації автомобіля.
Таким чином , при даних обставинах відповідальність за завдану позивачам шкоду внаслідок ДТП, тобто матеріальну та маральну шкоду покладається на ОСОБА_3, яка мала доручення на право керування вказаним автомобілем.
Саме між неправомірними діями ОСОБА_3 , як володільця джерела підвищеної небезпеки і шкодою , що заподіяні позивачам, існує безпосередній причинний зв'язок.
Оскільки за висновком №2779 від 21 липня 2003р. авто- товарознавчого дослідження автомобіля «Фольксваген - Т-4» державний номер НОМЕР_1 , отримані автомобілем позивача ОСОБА_1 механічні ушкодження вимагають відновлюваних ремонтних робіт на суму 18082 грн.30 коп., а тому на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 підлягає стягненню завдана йому матеріальна шкода у вищевказаній сумі ( а.с.18-24).
Крім того, із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за транспортування автомобілю 2600 грн., витрати на проведення судових експертиз в сумі 351 грн. 07 коп., судовий збір в сумі 280 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1050 грн.
У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України дано роз'яснення, що постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна , що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Постановлюючи рішення про стягнення на користь позивача ОСОБА_1 відшкодування завданої шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати позивача ОСОБА_1 передати відповідачу ОСОБА_3 пошкоджені автомобільні деталі, що не можуть використовуватись за призначенням але мають певну цінність, які визначені за переліком висновку судового експерта додатку 2(а.с. 18-20).
Крім того, необхідно стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з явкою до суду в сумі 1232 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 500 грн., а всього 1832 грн.
За змістом ст.440-1 ЦК УРСР 1963р., що регулює правовідносини на час виникнення, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої безпосередньо були порушені протиправними діями інших осіб.
Згідно ст.440-1 ЦК України( 1963р.), якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену законом, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Колегія суддів визнає обґрунтованими твердження позивачів, що внаслідок пригоди вони пережили стресовий стан, відповідач ОСОБА_3 в добровільному порядку не відшкодувала заподіяної шкоди, а пошкодження автомобіля позбавляло позивача ОСОБА_8 можливості користуватись ним для вирішення виробничих та сімейних потреб протягом тривалого часу. Неправомірні дії відповідача призвели до моральних переживань позивачів, пов'язаних з пригодою і порушенням їх прав, необхідність звернення до суду за захистом останніх примушувала позивачів порушити звичайний порядок організації свого життя та докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав і відновлення попереднього стану.
Виходячи з того, що розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнали позивачі - ОСОБА_1 в зв'язку з пошкодженням автомобіля, а ОСОБА_2 в зв'язку з отриманням середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а тому враховуючи характер немайнових витрат та враховуючи середній ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди , яка стягнута на користь позивачів, однак вважає, що моральну шкоду необхідно стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 1000 грн., а на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 3000 грн.
Доводи позивачів про стягнення моральної шкоди в більшому розмірі не підлягають задоволенню, , оскільки на думку колегії суддів, ця сума є достатньою компенсацією за перенесені позивачами переживання, пов'язані з ДТП.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові до ОСОБА_5, так як він передав даний автомобіль за генеральним дорученням і не міг передбачати настання негативних наслідків.
Відсутність причинного зв'язку між неправомірними діями і шкодою виключає відповідальність особи, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову позивачам у позові до ОСОБА_5
Рішення суду в частині вимог до ОСОБА_5 необхідно залишити без змін.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, - оскаржене судове рішення в частині вимог до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкода необхідно відмовити, а позовні вимоги позивачів до ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково, в інших вимогах до ОСОБА_3 відмовити.
Враховуючи те, що при подачі апеляційних скарг апелянти не сплатили витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в апеляційному суді, колегія суддів, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 60 грн.
Керуючись ст.ст.218, 303, 307 ч.1п.2, 309 ч.1п.3, 4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області , -
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2005 року скасувати , постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкода задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за пошкодження автомобіля в сумі 18032(вісімнадцять тисяч тридцять дві) грн. 30 коп., за транспортування автомобіля 2600(дві тисячі шістсот) грн., витрати на проведення судових експертиз в сумі 351 (триста п'ятдесят одна) грн. 07 коп., судовий збір в сумі 280(двісті вісімдесят) грн., витрати на правову допомогу в сумі 1050( одна тисяча п'ятдесят) грн., а всього 22 313(двадцять дві тисячі триста тринадцять) грн. 37 коп.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000(одна тисяча) грн.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з явкою до суду в сумі 1232 грн., витрати на правову допомогу в сумі 500 грн., а всього 1832(одна тисяча вісімсот тридцять дві) грн.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 3000(три тисячі) грн.
В інших позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити.
В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкода відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 60 (шістдесят) грн.
Рішення суду в частині вимог до ОСОБА_5 залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.