23 жовтня 2008 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л.Г.,
Фадєєнко А.Ф.,
при секретарі - Фабіжевському B.C., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2008 року, -
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 14 грудня 2007 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 1996 року є власником 7/25 частин будинку АДРЕСА_1 загальною площею 60, 7 кв. м та господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 702 кв. м. У 2006 році в ході перебудови належної їй частини будинку самочинно збудувала новий житловий будинок та прибудову до нього. Посилаючись на те, що збудований будинок відповідає будівельним, санітарним, пожежним нормам і правилам, позивач просила визнати за нею право власності на двоповерховий житловий будинок під літ. «Д» з прибудовою під літ. «д», всього житловою площею 69, 6 кв. м, підсобною площею 35, 7 кв. м, загальною площею 105, 3 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1.
Відповідачем Одеською міською радою позов не визнано.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2008 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Одеська міська рада просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Неправильність рішення суду апелянт мотивував порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Справа № 22 ц - 4342 - 2008 Категорія 6
Головуючий у першій інстанції Домусчі С.Д. Доповідач Вадовська Л.М.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 як власник 7/25 частин АДРЕСА_1 загальною площею 60, 7 кв. м, розташованих по АДРЕСА_1, у 2006 році за власні кошти збудувала новий двоповерховий житловий будинок під літ. «Д» та прибудовою під літ. «д». Вважаючи, що самочинне будівництво проведено на земельній ділянці, користування якою Одеською міською радою не заперечувалось, посилаючись на те, що збудований будинок не порушує прав та інтересів інших осіб, відповідає вимогам діючих на будівництві норм і правил та є придатним для експлуатації, суд визнав за можливе визнати за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудований за вказаною адресою житловий будинок під літ. «Д» та прибудову під літ. «д» загальною площею 105, 3 кв. м.
Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, та допустивши порушення норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Встановлено, що 26 вересня 1996 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішенням, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між колективним сільськогосподарським підприємством «Нива» і ОСОБА_2, визнано право власності ОСОБА_2 на 7/25 частин будинку АДРЕСА_1, що складалися із двох жилих кімнат, кухні, коридору, санвузла, всього загальною площею 60, 7 кв. м, та з сараїв під літ. «Б», «В», вбиральні під літ. «Г» (а.с.47).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2006 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, задоволено позов ОСОБА_2 до КСП «Нива», визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які складаються з 2-х кімнат площею 17, 9 кв. м та 20, 0 кв. м, кухні площею 8, 1 кв. м, коридору площею 6, 4 кв. м, санвузла площею 8, 3 кв. м, 2-х сараїв під літ. «Б», «В», вбиральні під літ. «Г», загальною площею 60, 7 кв. м. Ухвалення зазначеного рішення було викликано наявністю у попередньому судовому рішенні умовного позначення належної ОСОБА_2 частини будинку квартирою № 1, що визнано судом перешкодою у здійсненні права власності (а.с.81).
Таким чином, з огляду на вищевказані судові рішення ОСОБА_2 є співвласником 7/25 частин будинку. Співвласника чи співвласників інших 18/25 частин будинку суд не встановив і до участі у справі не залучив. Участь таких в якості відповідачів є обов'язковою, оскільки в результаті визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинно збудований будинок та прибудову призведе до зміни ідеальної частки як ОСОБА_2 так і іншого співвласника чи співвласників будинку.
Зазначені обставини згідно п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд. Наявна в справі довідка дільничного комітету громадськості № 2 щодо відсутності суміжних сусідів з будинком ОСОБА_2 не є доказом відсутності інших співвласників будинку АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_2 на підставі вищезазначених судових рішень значиться власником лише частини цього будинку.
Встановлено, що відсутні проектна документація на перебудовані та збудовані приміщення. Наявний в справі висновок будівельно-технічної експертизи вказує на придатність житлового будинку та прибудови для подальшої експлуатації (а.с.20-23). Оскільки звернення до суду не виключає необхідності надання доказів відповідності об'єкта щодо якого вимагається визнання в судовому порядку права власності, архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним та іншим нормам і правилам будівництва та прийняття об'єкта в експлуатацію, то участь у справі Виконавчого
комітету Одеської міської ради, до повноважень якого відноситься здійснення у встановленому законом порядку контролю за дотриманням законодавства з питань містобудування, є обов'язковим.
Ухваливши рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд вирішив питання про права та обов'язки Виконавчого комітету Одеської міської ради, який участі у справі не приймав. Зазначені обставини відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
Встановлено, що судові рішення, на підставі яких ОСОБА_2 набула права власності на 7/25 частин будинку, не містять посилань на розмір земельної ділянки, на якій розташовано будинок. Правовстановлюючі документи на право користування земельною ділянкою чи право власності ОСОБА_2 на таку в справі відсутні. Рішенням Одеської міської ради від 5 квітня 2008 року № 2501-У ОСОБА_2 лише дано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Це рішення не є достатнім для ствердження, що ОСОБА_2 отримала в установленому порядку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом земельну ділянку (а.с.48).
З огляду на зазначені обставини, у ОСОБА_2 право звернення до суду із заявою про визнання на підставі ч.3 ст.376 ЦК України права власності на самочинно збудований на земельній ділянці об'єкт нерухомості обумовлене отриманням державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку. Відсутність державного акту свідчить про те, що земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Одеси, а не ОСОБА_2
Зазначені обставини мають значення для справи, оскільки вказують на наявність чи відсутність правових підстав для застосування до самочинного будівництва ч.3 ст.376 ЦК України. Суд першої інстанції допустив неповне з'ясування цих обставин, що згідно п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Оскільки суд при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, то повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, має бути здійснено при новому розгляді справи.
Керуючись ст.303, п.5 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.311, ст.313, п.2 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.