Справа № 11-680-2005 p. Головуючий суду 1 інстанції Кологрива Т.М.
Категорія: ст.ст.121 ч.2,
296 ч.2 КК України Доповідач апеляційного суду
Погорєлова Г.М.
30 жовтня 2008 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Погорєлової Г.М.
суддів: Войтовського С.А., Губи О.О.
при секретарі Ішутко В.М.
за участю прокурора Брек Г.С.
потерпілої ОСОБА_3
її представника ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінальної справи за апеляціями представника потерпілої ОСОБА_3 -ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_7, захисника ОСОБА_5 в інтересах засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2008 p., яким засуджено
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Воєводське Арбузинського району Миколаївської області, раніше судимого цим же судом 1) 10.07.2003 р. за ст.289 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з іспитовим стром на 1 рік 2) 04.11.2004 р. за ст.185 ч.3 КК України на 3 роки З місяця позбавлення волі, звільненого 04.06.2007 р. умовно-достроково на 6 місяців 1 день за постановою цього ж суду від 25.05.2007 р.
за ст.121 ч.2 КК України на 8 років позбавлення вол, за ст.296 ч.2 КК України
на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення
менш суворого покарання більш суворим визначено 8 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України частково приєднана невідбута частина
покарання за попереднім вироком суду від 04.11.2004 р. та остаточно
призначено до відбуття 8 років 3 місяця позбавлення волі.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с Благодатне Арбузинського району Миколаївської області, раніше судимого цим же судом 26.09.2006 р. за ст.ст. 309 ч.2, 317 ч.1 КК України
на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з іспитовим строком на З роки
за ст. 296 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі
На підставі ст. 71 КК України частково приєднана невідбута частина
покарання за попередні вироком суду від 26.09.2008 р. та остаточно призначено
до відбуття 4 роки позбавлення волі.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_3 1750 грн. у відшкодування майнової шкоди, 35000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Також вирішено питання про речові докази у справі.
За вироком суду 10.06.2007 p., приблизно о 1 год., в с Воєводське Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, подорожували в стані алкогольного сп'яніння, разом з знайомою ОСОБА_8 та малолітнім ОСОБА_9 на гужовій повозці через с Новогригорівка цього ж району. На вул. 70 років Жовтня, біля непрацюючого дитсадка, вони зустріли ОСОБА_10 в стані алкогольного сп'яніння.
Там між ОСОБА_6 і ОСОБА_10 раптово виник конфлікт з причини брутальної лайки ОСОБА_10 в бік ОСОБА_6 Конфлікт переріс в словесну суперечку. ОСОБА_6 зліз з повозки та наніс удари в обличчя ОСОБА_10, від яких той впав на асфальтову дорогу. ОСОБА_6 продовжив наносити потерпілому удари ногами в голову та по тулубу, дерев'яним держаком вил по тулубу.
Після цього, знаходячись біля непритомного ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та прагнувши явно протиставити себе іншим громадянам, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи існуючи правила поведінки та добропристойності, що супроводжувалося винятковим цинізмом, використав безпорадний стан потерпілого, який не міг піднятися з землі, оправили на нього природні потреби у присутності їх знайомої ОСОБА_8 та малолітнього ОСОБА_9
Потім усі вони поїхали далі. Але з незначної відстані ОСОБА_6 повернувся до потерпілого, який лежав на дорозі, завдав йому декілька ударів і вони знов поїхали.
Тієї ж ночі, приблизно о 3-4 год., проїжджаючи мимо ОСОБА_10, який лежав на землі в непритомному стані, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підійшли до нього, перевернули на спину і ОСОБА_6 вдарив його ногою в область ребер.
Своїми діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, внаслідок яких той помер 10.06.2007 р.
В апеляціях:
- представник потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить вирок у відношенні обох засуджених скасувати, справу направити на додаткове розслідування. Вважає, що в порушення вимог ст.22 КПК України при проваджені досудового слідства допущена неповнота, яку не можливо було усунути в судовому засіданні. На думку апелянта, зазначене потягло за собою неправильну кваліфікацію дій засуджених та призначення занадто м'якого покарання, без належного врахування вчинення кожним злочинів до відбуття покарання за попередніми вироками суду, наявності попередніх судимостей, негативної характеристики ОСОБА_6 Ставить під сумніви утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_11, який не працює.
Апелянт посилається на висновки судово-медичної експертизи, згідно з якими смерть ОСОБА_10 настала через малий проміжок часу, що він втратив свідомість і не міг вчиняти активних дій. Зазначає, що удари ОСОБА_6 нанесені потерпілому в голову, в життєво-важливий орган. Тому вважає, що ОСОБА_6 вчинено умисне вбивство з хуліганських мотивів.
Вказує, що засуджені залишили потерпілого у небезпеці, допомоги не надали, що на думку апелянта також свідчить про умисел ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на позбавлення потерпілого життя.
Вважає безпідставним відхилення судом клопотання про допит в судовому засіданні судово-медичного експерта і відмову в повернення справи на додаткове розслідування.
Засуджений ОСОБА_7 просить вирок скасувати, справу закрити. Стверджує, що відбирав у ОСОБА_12 вили, чим припиняв його дії щодо ОСОБА_10 та не брав участі у побитті потерпілого. Стверджує про відсутність доказів вчинення ним хуліганських дій та що не можна брати до уваги показання з цього приводу малолітнього свідка ОСОБА_9, віком 9 років. Посилається на показання свідка ОСОБА_8 про те, що, оправляючи природні потреби, він і ОСОБА_13, знаходилися близько від потерпілого, але вона не бачила, щоб ці потреби були справлені саме на нього. Зазначає, що суд не навів мотивів, чому він надав перевагу показанням малолітнього свідка ОСОБА_9, а не показанням свідка ОСОБА_8 Апелянт вважає, що наведені у вироку письмові докази самі по собі не свідчать про вчинення ним злочину.
Захисник ОСОБА_5 в інтересах засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просить вирок суду у частині засудження за ст. 296 ч.2 КК України скасувати, справу закрити за відсутністю складу злочину. У відношенні ОСОБА_6 в частині засудження за ст.121 ч.2 КК України просить пом'якшити покарання у зв'язку з протиправними діями потерпілого, який був в стані алкогольного сп'яніння.
Апелянт вважає, що вирок в частині засудження ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ст.296 ч.2 КК України не може ґрунтуватися лише на показаннях малолітнього свідка ОСОБА_9, який в нічний час не міг бачити
подію. Стверджує, що в день допиту в суді свідок запрошувався на бесіду у відділ міліції, тому на нього міг чинитися вплив. Зазначає, що протокол огляду місця події та висновки судово-медичної експертизи речових доказів (одягу потерпілого) не містить даних з цього приводу. Вказує, що немає ознак змови у діях засуджених, що на думку апелянта є обов'язковим для кваліфікуючої ознаки ч.2 ст.296 КК України.
В частині засудження ОСОБА_12 за ст.121 ч.2 КК України апелянт вважає, що потерпілий образив засудженого брудною лайкою, спровокував сварку і між ними почалася обопільна бійка. У зв'язку з цим суд призначив покарання явно суворе.
В запереченнях на апеляції представника потерпілої ОСОБА_3 -ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5, помічник прокурора, який брав участь у розгляді справи судом 1 інстанції, вважає висновки суду щодо доведеності вини обох засуджених обґрунтованими, кваліфікацію дій правильною, а покарання - необхідним і достатнім для виправлення засуджених. Просить вирок залишити без зміни.
В запереченнях на апеляцію представника потерпілої ОСОБА_3 -ОСОБА_4, захисник ОСОБА_5 стверджує, що між ОСОБА_12 і ОСОБА_10 відбулася бійка та з ініціативи потерпілого, який теж перебував в стані алкогольного сп'яніння. Він першим вдарив ОСОБА_12, заподіявши йому тілесні ушкодження, що підтверджується висновками судово-медичної експертизи. Вважає, що про відсутність умислу ОСОБА_12 на вбивство потерпілого свідчать дії засудженого, який повернувшись пізніше до живого потерпілого, не вчинив дії щодо позбавлення життя. Не було сумнівів у висновках судово-медичної експертизи, тому клопотання про допит експерта судом відхилено обґрунтовано. Не має даних про побиття потерпілого ОСОБА_11, який навпаки намагався припинити дії ОСОБА_12, у зв'язку з чим сам одержав удари по тілу. Не можна вважати призначене ОСОБА_12 покарання м'яким, оскільки воно є близьким до максимального.
Заслухавши доповідь судді, пояснення на підтримку апеляцій потерпілої ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_7, захисника ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_6, заперечення засуджених і їх захисника на апеляцію представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо погіршення становища засуджених, заперечення потерпілої ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_4 на апеляції засудженого ОСОБА_7, захисника ОСОБА_5 щодо поліпшення становища засуджених, думку прокурора про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що подані апеляції задоволенню не підлягають з таких підстав.
Висновок суду про умисне заподіяння ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, засудженим ОСОБА_6,
під час сварки, через неприязні відносини, що раптово виникли, за обставин, вказаних в вироку, ґрунтується на доказах, перевірених у судовому засіданні та повно викладених у вироку, що апелянтами не оспорюється.
Щодо причетності до цих дій засудженого ОСОБА_7, то немає даних, які б свідчили про нанесення ним ударів в голову ОСОБА_10 Проте, саме від тупої травми голови, яка супроводжувалася крововиливами під м'які мозкові оболонки і в речовину головного мозку, настала смерть потерпілого, про що свідчать висновки судово-медичної експертизи (т.1 а.с.103-105).
Свідок ОСОБА_8 суду підтвердила, що ОСОБА_10 руками, ногами та вилами бив ОСОБА_6 Він наносив удари потерпілому й коли той лежав на асфальті. ОСОБА_7 руками наніс удари потерпілому, коли той стояв. Але потім він намагався припинити бійку, відібрав вили у ОСОБА_6
Свідок ОСОБА_8 не вказувала, щоб ОСОБА_7 наносив потерпілому удари руками в голову.
З показань свідка ОСОБА_9 також вбачається, що ОСОБА_7 спав у повозці, прокинувся від крику цього свідка у зв'язку з побиттям ОСОБА_10 ОСОБА_13
Свідок ОСОБА_9 суду стверджував, що потерпілого бив лише ОСОБА_13
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_13 також пояснив, що ОСОБА_7 прокинувся у повозці лише тоді, коли ОСОБА_13 і ОСОБА_10 билися. ОСОБА_7 відібрав у ОСОБА_13 вили.
Засуджений ОСОБА_7 в судовому засіданні дав аналогічні пояснення. Також не заперечував, що сам двічі вдарив потерпілого руками. Вказав, що коли поверталися на повозці, то підходив до потерпілого, який лежав на асфальті. У нього були сліди крові на обличчі. Тому перевернув його на бік (тобто щоб уникнути аспірації).
За вказаних обставин, є обґрунтованою постанова начальника слідчого відділення від 09.08.2007 р. про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_14 за ознаками злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України, за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину (1 а.с.329).
Зазначена постанова потерпілою ОСОБА_3 та її представником ОСОБА_4 не оскаржена. Крім того, вказуючи в апеляції про необхідність скасування вироку і направлення кримінальної справи на додаткове розслідування у відношенні ОСОБА_7, представник потерпілої -ОСОБА_4 не наводить доказів на обґрунтування своєї позиції та не спростовує наведених вище доказів щодо поведінки ОСОБА_7 на місці події.
Вважаючи, що в діях ОСОБА_6 наявний склад умисного вбивства ОСОБА_10 та хуліганський мотив дій засудженого, апелянт посилається, що
ОСОБА_6 удари нанесені в голову потерпілого, що той втратив свідомість, не міг вчиняти активних дій та помер на місці події.
Проте, згідно з роз'ясненнями, містяться в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» № 2 від 07.02.2003 p., питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
З показань засуджених, а також свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 (очевидців події) вбачається, що між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, які раніше не були знайомі, раптово виник конфлікт, у зв'язку з тим, що потерпілий, який теж перебував в стані алкогольного сп'яніння, висловився брутальною лайкою в бік засудженого, після чого вони почалися сваритися, а потім ОСОБА_6 почав наносити удари потерпілому. Тому не можна вважати про хуліганський мотив дій ОСОБА_6
Враховуючи вказану поведінку потерпілого і засудженого ОСОБА_6, що передувала події, що вилами, як знаряддям злочину, засуджений ОСОБА_6 не заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що не спростовано твердження засуджених про залишення на місці події потерпілого з ознаками життя, є правильним висновок суду про заподіяння ОСОБА_6 потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого. При цьому, судом взята до уваги сукупність зазначених фактичних обставин справи, а не лише кількість (не менш 5-7) та локалізація поранень (частково - в області голови).
Крім того, засуджений ОСОБА_6 категорично стверджував про відсутність у нього наміру на позбавлення життя ОСОБА_10
Тому дії ОСОБА_6 в цій частині за ст. 121 ч.2 КК України кваліфіковані правильно.
Згідно з вимогами ст.311 КПК України допит експерта в суді провадиться для роз'яснення і доповнення його висновків. З протоколу судового засідання вбачається, що представником потерпілої - ОСОБА_4 клопотання про допит експерта в суді заявлено з метою з'ясування проміжку часу, протягом якого потерпілий був живий після отримання черепно-мозкової травми. Проте, відповідь на це питання міститься в п.5 висновків судово-медичної експертизи (т.1 а.с.105). Тому суд обґрунтовано відмовив в задоволені цього клопотання.
Клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, як таке, в судовому засіданні заявлено не було. Лише в дебатах представник потерпілої - ОСОБА_4 висловила з цього приводу оціночне міркування.
Всі фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, в судовому засіданні встановлені всебічно, повно і об'єктивно. Тому порушень вимог ст. 22 КПК України не встановлено. Зазначаючи про такі порушення представник потерпілої - ОСОБА_4 в апеляції не вказує, в чому саме це полягає.
Твердження апелянтів - засудженого ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_15, що обидва засуджені в подальшому не вчиняли у відношенні потерпілого хуліганських дій, пов'язаних з винятковим цинізмом, є безпідставними, оскільки з показань свідка ОСОБА_9 (очевидця події) в судовому засіданні видно, що ОСОБА_13 запропонував йому оправити на потерпілого природні потреби, він чого той відмовився, а потім сам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили вказані дії.
Свідок ОСОБА_9, хоча й є малолітнім, але на момент події йому виповнилося 9 років. Тому не можна лише через вік потерпілого ставити під сумніви його послідовні показання під час досудового і судового слідства..
Свідок ОСОБА_8 показала в судовому засіданні, що ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_9 оправити природні потреби на потерпілого, від чого малолітній відмовився. Тоді ОСОБА_6 і ОСОБА_7 оправили природні потреби, знаходячись неподалік від потерпілого. Але вона почала стверджувати, що не бачила, чи здійснили це обидва засуджені саме на потерпілого.
Проте, з досліджених судом показань свідка ОСОБА_8, даних на досудовому слідстві, вбачається, що засуджені оправили природні потреби на потерпілого, який лежав на асфальті (т.1 а.с.184-186, 286-288).
Оцінивши наведені показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_8 (очевидців події), які узгоджуються між собою, суд дійшов правильного висновку про доведеність вини обох засуджених в грубому порушені громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися винятковим цинізмом. Дії кожного з засуджених в цій частині за ст. 296 ч.2 КК України кваліфіковані правильно, як вчинені групою осіб.
Диспозиція цього закону не передбачає попередньої змови групи осіб на вчинення протиправних дій. Тому твердження захисника ОСОБА_5 в цій частині є безпідставними.
Щодо відсутності об'єктивних даних вчинення засудженими таких дій, на що також посилається апелянт, то з урахуванням часу вчинення цих дій (червень) на одягу потерпілого могло не залишитися відповідних слідів.
Покарання засудженим ОСОБА_6. і ОСОБА_7 призначено з додержанням вимог ст.ст. 65, 66, 67 КК України, а також ст.71 КК України,
оскільки нові злочини ними вчинені до повного відбуття покарання за попередніми вироками судів.
Наявність на утриманні ОСОБА_7 неповнолітньої дитини обґрунтовано врахована судом, оскільки відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_5, її батьком є ОСОБА_7 (т.1 а.с.157). Даних про позбавлення засудженого батьківських прав в матеріалах справи немає. Тому твердження в апеляції представника потерпілої - ОСОБА_4 і в цій частині є безпідставними.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
Вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2008 р. у відношенні засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_7, захисника ОСОБА_17 - без задоволення.