Справа № 11-643/08 Головуючий у 1-й інстанції: Павлова Ж.П.
Категорія: ч.1 ст. 286 КК України Доповідач: Войтовський С.А.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області
у складі: головуючого-Царюка В.В. суддів - Салтовської І.Б., Войтовського С.А. при секретарі - Захарченко О.В. з участю прокурора - Данчука В.М. засудженої - ОСОБА_1 потерпілої - ОСОБА_2
16 жовтня 2008 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 серпня 2008 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка М.Миколаєва, українка, громадянка України, не одружена, дітей на утриманні не має, раніше не судима,
- засуджена за ч.1 ст. 286 КК України до штрафу в сумі 680 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в відшкодування матеріальних збитків 1.468 грн.02 коп. і моральної шкоди 5.000 грн.
Вироком суду ОСОБА_1 визнана винною в скоєні злочину за слідуючих обставин.
12 червня 2008 року, приблизно о 18 год.20 хв., в умовах світлої доби, ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, який належав їй на праві власності, їхала в м.Миколаєві по сухій асфальтовій проїзній частині дороги вул. Бутоми з
сторони вул. Червоних Майовщиків в направленні вул. Генерала Карпенка в лівому ряді зі швидкістю приблизно 35-40 км/год.
При під'їзді до нерегульованого пішохідного переходу в районі будинку № 1/3 по вул. Бутоми, ОСОБА_1, грубо порушила вимоги п.п. 12.1, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху, тобто, проявила неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, не вибрала небезпечну швидкість руху, не контролювала свій рух, хоча зобов'язана була постійно його контролювати і мала таку можливість, при виникненні небезпеки для руху не прийняла заходів к зменшенню швидкості майже до повної зупинки транспортного засобу, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходяться пішоходи, не зменшила швидкість і не зупинилась, щоб їх пропустити, а продовжила рух, не впевневшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути перешкода або небезпека, не впоралась з керуванням і здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка переходила нерегульований пішохідний перехід зліва-направо по ходу руху ОСОБА_1
В результаті наїзду ОСОБА_2 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження. Настання даного ДТП стало внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 12.1, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що наступили.
В апеляції потерпіла ОСОБА_2 посилається на те, що суд при призначенні покарання ОСОБА_1 не врахував тяжкість злочину, дані про особу засудженої і призначив покарання, яке не відповідає скоєному. Потерпіла зазначає, що отримала тілесні ушкодження, з приводу яких довгий час лікувалась в лікарні, є учасником ВВВ, життя її внаслідок аварії змінилось, вона не може самостійно себе обслуговувати, а тому не згодна з призначеним покаранням, яке вважає м'яким, як в частині розміру призначеного штрафу, так і щодо непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також потерпіла не погоджується з розміром стягнутої судом моральної шкоди, який просить стягнути в сумі 25.000 грн.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_6, яка повністю підтримала подану апеляцію, пояснення засудженої ОСОБА_1, яка просила залишити вирок без зміни, думку прокурора Данчука В.М., вважавшого вирок не підлягаючим зміні, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок в частині призначення додаткового покарання та стягнення моральної шкоди скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 в скоєні злочину, за який вона засуджена, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами
дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку суду першої інстанції.
Фактичні обставини злочину та кваліфікація дій засудженої, не оспорюються.
Дії ОСОБА_1 судом правильно кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Що стосується основного покарання, то воно призначено засудженій з урахуванням того, що вона вчинила злочин вперше, з необережності і даний злочин відноситься до категорії невеликої тяжкості. Свою вину засуджена визнала, в скоєному розкаялась. З урахуванням зазначеного та позитивних даних про особу ОСОБА_1 суд обґрунтовано призначив їй основне покарання у виді штрафу в сумі 680 грн. При цьому призначений розмір штрафу не є мінімальним.
Разом з тим, на підставі ст.372 та п.2 ч.1 ст.378 КПК України вирок підлягає скасуванню в частині непризначення додаткового покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину і необхідності застосування в цій частині більш суворого покарання-позбавлення права керувати транспортними засобами. Також колегія суддів вважає, що суд неправильно вирішив питання і в частині розв'язання цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди.
Не призначаючи ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд не врахував обставини скоєння злочину, зокрема, те, що порушення Правил дорожнього руху носило явно грубий характер, оскільки наїзд на потерпілу був скоєний на пішохідному переході, в світлий час доби, на сухій асфальтовій дорозі. Вказане свідчить про ігнорування ОСОБА_1 елементарним Правилами дорожнього руху та про необхідність застосування до неї додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
В ході розгляду справи потерпілою ОСОБА_2 був заявлений цивільний позов про стягнення моральної шкоди на суму 25.000 грн. Задовольняючи зазначені вимоги частково на суму 5.000 грн., суд не в повній мірі врахував обставини справи та взагалі не мотивував прийнятого рішення.
При цьому, з матеріалів справи слідує, що потерпіла ОСОБА_2, 1929 року народження, є особою похилого віку, являється учасником ВВВ, в результаті ДТП ушкодила обличчя, отримала перелом шийки правого плеча, ушкодила стегно. Отримання зазначених тілесних ушкоджень призвело до порушення звичного способу її життя, вона важко пересувається і потребує сторонньої допомоги. Моральні страждання потерпілої носять тривалий
характер, а тому колегія суддів вважає, що сума стягнення у відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_1 підлягає збільшенню до 8.000 грн., з урахуванням матеріального стану засудженої, яка в даний час навчається, не працює і знаходиться на утриманні матері.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляцію потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду М.Миколаєва від 6 серпня 2008 року відносно ОСОБА_1 в частині непризначення додаткового покарання та розміру стягнення у відшкодування моральної шкоди - скасувати.
Вважати ОСОБА_1 засудженою за вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 6 серпня 2008 року за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 680 грн. та призначити їй за вказаною статтею закону додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 8.000 грн.
В іншій частині вказаний вирок суду залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржений і на нього може бути внесено подання в колегію суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженою в той же строк з моменту вручення копії вироку.