Справа №22ц-6687/08 р. Головуючий у 1 інстанції - Талонов А.В.
Категорія - 52 Доповідач - Зінов'єва А.Г.
16 жовтня 2008 р. Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Соломахи Л.І.
Олєйникової Л.С. при секретарі: Стефановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» (далі Завод) на рішення Краматорського міського суду від 8 серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
У квітні 2005 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 6 серпня 2002 р. він знаходився з відповідачем у трудових обов'язках, де працював в якості апаратника очистки газу. Згідно наказу №62 від 23.03.2005 p., його було звільнено на підставі п.7 ст. 40 КЗпП України. Підставами видання такого наказу став висновок лабораторного дослідження, проведений в лікувальному закладі, в який він поступив у зв'язку з травмою на виробництві, що мала місце 27 січня 2005 р. Вважає, що такий висновок лабораторного дослідження не може бути підставою для звільнення, оскільки аналіз було взято на наступний день після його надходження до лікарні До вказаної події, для виведення з крові отрути йому було введено чимало медичних препаратів, в тому числі і безпосередньо у віну, що, на його думку, виключало можливість наявності алкоголю в крові. За вказаних обставин просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати йому моральну шкоду.
Рішенням Краматорського міського суду від 8 серпня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені: було скасовано наказ №62 від 23 березня 2005 року і позивача поновлено на роботі в енергетичному цеху ВАТ «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» в якості апаратника очищення газу. На відповідача покладено обов'язок провести позивачу нарахування та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Крім того, на користь ОСОБА_2 з Зводу в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто грошову компенсацію у розмірі 10000 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що факт знаходження позивача в стані алкогольного сп'яніння в день нещасного випадку, який стався з ним при виконанні службових обов'язків, у повному обсязі знайшов своє підтвердження і тому у суду першої інстанції не було підстав для поновлення позивача на роботі. Крім того, в порушення діючого законодавства, при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд
повинен був визначити суму з урахуванням проведених виплат та заробітку, який позивач отримував за іншим місцем роботи. Також вважають, що у суду не було підстав для стягнення в рахунок моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 10000 грн., оскільки їх вина відсутня, сума завелика і доказів, які б підтверджували заподіяння моральних страждань не надано.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню: рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні, а в частині відшкодування моральної шкоди - скасуванню з ухваленням нового за таких підстав.
При розгляді справи судом було встановлено, що сторони знаходилися в трудових правовідносинах з 06.08.2002 р. по 23.03.2005 р. після чого позивача було звільнено за п.7 ст. 40 КЗпП України. Підставою звільнення став висновок лабораторного дослідження, проведений в лікувальному закладу, в який ОСОБА_2 поступив у зв'язку з травмою на виробництві, що мала місце 27 січня 2005 р. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 січня 2006 p., яке набрало чинності, акт №3 від 9 лютого 2005 р. за формою НТВ про нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2 27 січня 2005 р. при виконанні своїх службових обов'язків визнано незаконним і відповідача зобов'язано скласти акт за формою Н-1. Підставою для ухвалення такого рішення стала відсутність відповідного медичного висновку про алкогольне сп'яніння позивача в день нещасного випадку.
Відповідно до п.7 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №4 від 01.04.94 p., №18 від 26.10.95 p., №15 від 25.05.98 P.), нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи наявність рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 січня 2006 p., суд обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення його на роботі.
Щодо питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд, виходячи з встановлених обставин, обгрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення такого виду оплати. Разом з тим, при ухваленні рішення з цього питання, суд порушив вимоги матеріального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення.
Згідно вимог ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Згідно п. 32 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Зобов'язуючи відповідача провести оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив період та суму середнього заробітку з урахування вже проведених виплат та можливого отримання заробітної плати за інпшм місцем роботи і період оплати.
Згідно наданих документів, період оплати середнього заробітку складає з 24 березня 2005 р. по день ухвалення рішення про поновлення на роботі цо 8 серпня 2008 p., тобто за 650 робочих днів. Виходячи з середньоденного розміру заробітної плати, розрахунок якого проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. та графіку роботи підприємства при 12-ти годинному (537 днів), 8-ми годинному (112 днів) та 7-ми годинному робочому графіку (1 день), згідно наданих підприємством довідок, які не оспорюються позивачем, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу буде складати - 26890 грн. 46 коп. ( при 12-годинному графіку середньоденна заробітна плата позивача складає 43 грн. 92 коп.; при 8-годинному - 29 грн. 28 коп., при 7-годинному - 25 грн. 62 коп.)
43.92 х 537 + 29.28 х 112 + 25.26 = 26890 грн. 46 коп.
Між тим, з даної суми підлягають відрахуванню виплати, проведені позивачу у зв'язку із звільненням, зокрема компенсація за невикористану відпустку в розмірі - 408 грн. 56 коп., виходячи з чого до виплати підлягає - 26481 грн. 46 коп. (26890.46 - 408.56 = 26481.46).
Згідно наданих доказів та пояснень сторін, за вказаний період часу позивач не працював і на підприємству коефіцієнти підвищення тарифних ставок і окладів не застосовувалися. Вимог про нарахування компенсації позивачам не заявлялося.
Щодо рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди, то воно, відповідно до вимог п. ч.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню, оскільки при його ухваленні суд вийшов за межі позовних вимог і неправильно застосував норми матеріального права.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2, звертаючись до суду з вищевказаним позовом, вимоги свої обґрунтував ст.. 237-1 КЗпП України, тоді як суд, вирішуючи питання, застосував ст. 1167 ЦК України, незважаючи на регулювання спору між сторонами трудовими правовідносинами.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно відносно ОСОБА_2 відповідачем було порушено трудове законодавство, мало місце незаконне звільнення і право позивача було поновлено більш ніж через три роки. Разом з тим, стягуючи на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 10000 грн., суд в своєму рішенні не навів обґрунтувань цієї суми, не надані докази заподіяння такого розміру шкоди і позивачем. Тому, виходячи з принципів розумності, достатності та справедливості, апеляційний суд вважає за можливе стягнути на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі - 1000 грн.
Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, оскільки дане питання не було вирішено судом першої інстанції, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_2, судові витрати покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. 4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду від 8 серпня 2008 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26481 (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 46 коп.3 відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів
Рішення Краматорського міського суду від 8 серпня 2008 р. в частині відшкодування моральної шкоди скасувати.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 1000 (одну тисячу) грн..
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» судові витрати у вигляді судового збору в загальному розмірі - 59 грн. 50 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.