Справа № 22-6530 Головуючий у 1 інстанції Черков В.Г.
Категорія 48 Доповідач Біляєва О.М.
16 жовтня 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької B.C.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Шинковій Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на непрацездатну дружину,
В травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він рішенням Селидівського міського суду від 05 травня 2008 року зобов'язаний сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 1/6 частки доходу на непрацездатну ОСОБА_2, з якою з 1991 року по 2007 рік перебував у зареєстрованому шлюбі.
Вважає, що розмір аліментів має бути зменшений, оскільки при визначенні розміру аліментів суд не врахував, що разом з ним проживає неповнолітній син ОСОБА_3, який народився 16 квітня 1992 року і є інвалідом дитинства по зору. Відповідачка матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
Крім того, він також потребує лікування, оскільки на протязі п'яти років хворіє на алергію, що вимагає додаткових витрат.
Просив зменшити розмір аліментів, які стягнуті рішенням суду на ОСОБА_2, до 200 гр.
Рішенням Селидівського міського суду від 11 серпня 2008 року позов залишений без задоволення.
ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив про те, що суд при ухваленні рішення послався на те, що факт проживання і знаходження на його утриманні неповнолітнього сина був врахований при ухваленні рішення 05 травня 2008 року про стягнення аліментів, але судом не було враховано, що дитина є інвалідом по зору, на лікування якої потребуються додаткові витрати. Відповідачка отримує аліменти в сумі 925 гр. щомісяця
та пенсію 600 гр., однак матеріальної допомоги на сина не надає. Суд також не врахував, що він страдає на алергію і потребує лікування.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 не погодилися з доводами скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до вимог пп.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що факт проживання сина з позивачем був прийнятий до уваги при визначенні розміру аліментів, а інших підстав для зменшення розміру аліментів ОСОБА_1 не надав.
Однак повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи і зроблений із порушенням норм процесуального права.
Право одного з подружжя на утримання передбачено законом. Згідно із статтею 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Розмір аліментів одному з подружжя визначається за рішенням суду.
Як передбачено ч.3 ст.80 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Селидівського міського суду від 05 травня 2006 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти в розмірі 1/6 частки всіх доходів щомісячно, починаючи з 17 березня 2008 року до 01 березня 2009 року. Рішення суду набрало чинності і звернуто до виконання.
При визначенні розміру аліментів було враховано, що ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5, який є інвалідом дитинства.
Ці обставини не оспорюються сторонами.
Між тим, вирішуючи даний спір, суд помилково послався на те, що інших підстав для зміни розміру аліментів позивач не зазначив.
Як видно з позовної заяви і витягу з історії хвороби, ОСОБА_1 страдає алергією, в зв'язку з чим потребує лікування, що вимагає додаткових витрат.
В судовому засіданні відповідачка не заперечувала, що колишній чоловік тривалий час хворіє на алергію і несе витрати на лікування.
Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивач проживає разом із непрацездатними батьками, яким в силу закону зобов'язаний надавати матеріальну допомогу.
Ці обставини не були враховані судом при ухваленні рішення, і на порушення вимог ст.215 ЦПК України суд не зазначив в рішенні мотивів, з яких він відхиляє надані позивачем докази на підтвердження матеріального стану.
З урахуванням викладеного апеляційний суд на підставі пп.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує судове рішення і ухвалює нове, яким частково задовольняє позовні вимоги і змінює розмір аліментів, що стягнуті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 рішенням Селидівського міського суду від 05.05.2008 року, з 1/6 частки до 1/10 частки доходів.
Підстави для зміни розміру аліментів до 200 гр. відсутні, оскільки позивач має постійний заробіток, і рішенням суду аліменти стягнуті в частковому відношенні до доходу.
Пояснення відповідача щодо її витрат на спільну квартиру і в зв'язку з цим відсутність підстав для зміни розміру аліментів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду від 11 серпня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити розмір аліментів, що стягнуті зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 05 травня 2008 року, з 1/6 частки до 1/10 частки всіх доходів щомісячно.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.