Справа № 307/1065/18
Провадження № 2/307/851/18
19 листопада 2018 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Гримут В.І.
при секретарі Ком'яті Н.А.
з участю представників позивача ОСОБА_1
ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом СФГ «Бенячів» до ОСОБА_3, приватного нотаріуса ОСОБА_4 та Тячівської районної державної адміністрації про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
СФГ «Бенячів» звернулося до суду з вищевказаним позовом.
Посилається на те, що Тячівською районною радою на підставі рішення № 27 від 02.06.1994 р. ОСОБА_5 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 3.5 га.
На підставі вказаного рішення було виготовлено державний акт на право постійного користування землею серії ЗК 011, № 00017 віл 05.06.1994 р. № 17.
Після отримання у користування земельної ділянки ОСОБА_5 створив селянське (фермерське) господарство «Бенячів» для здійснення господарської діяльності на вищевказаній земельній ділянці.
За життя ОСОБА_5 було прийнято рішення про проведення розпаювання земель СФГ «Бенячів», але 25.07.2013 р. він помер, тому розпаювання так і не було проведене.
Згідно рішення спадкоємця № 1 від 26.05.2015 р., засновником всіх майнових та немайнових прав СФГ «Бенячів» стала ОСОБА_6 та прийнято нового члена ОСОБА_2
Вони як правонаступники звернулися до ДП «Закарпатгеоезцентр» з прохання виготовити технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі, оскільки належним їм земельним ділянкам не було присвоєно кадастровий номер і не були внесені до державного реєстру.
Під час виготовлення технічної документації вони дізналися, що частина земельної ділянки, яка належить СФГ «Бенячів», передана у власність ОСОБА_3
Реєстрація права власності була проведена на підставі розпорядження голови Тячівської РДА № 121 від 02.12.2003 р., згідно якого ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 2.0 га. у власність за межами населеного пункту смт. Буштино, в урочищі Гандяш, для ведення особистого селянського господарства. Державну реєстрацію провів приватний нотаріус ОСОБА_4
Звернувшись із запитом до Тячівського районного архіву про отримання копії такого розпорядження, вони дізналися, що таке відсутнє.
Отже, державна реєстрація права власності на земельні ділянки була проведена на підставі неіснуючого розпорядження.
Вважає, що земельна ділянка право власності на яку у Державному реєстрі зареєстровано 11.12.2016 р., за кадастровим номером 2124455300:03:002:0020, передана ОСОБА_3 незаконно, а тому державна реєстрація права власності вказаної земельної ділянки підлягає скасуванню.
Представники СФГ «Бенячів» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_3 та приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до акту про перенесення в натурі проекту відведення земельної ділянки від 23.05.1994 р. ОСОБА_5 із земель запасу Буштинської селищної ради було виділено земельну ділянку площею 3.50 га., в постійне користування.
05.06.1994 р. ОСОБА_7 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3.5 га., для ведення селянського (фермерського) господарства - сільськогогосподарського використання.
13.07.1994 р. ОСОБА_5 зареєстрував селянське (фермерське) господарство «Бенячів» та 05.02.2008 р. прийняв рішення про зарахування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в якості членів СФГ «Бенячів».
Після смерті ОСОБА_5 (26.07.2013 р.), засновником стала ОСОБА_6, яка 26.05.2015 р. прийняла рішення про внесення змін до статуту господарства, за якими вона затвердила нову редакцію статуту господарства і ввела себе, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_2 як членів господарства.
З метою реєстрації права власності на землі, які перебували у володінні СФГ «Бенячів» вони звернулися до ВТГВ ДП «Закарпатгеодезцентр».
27.11.2017 р. керівником Тячівського ВТГВ ДП «Закарпатгеодезцентр» адвокату ОСОБА_1 було направлено листа, відповідно до якого технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно Державного акту на право постійного користування землею ЗК 011, № 00017 від 05.06.1994 р. за № 17, для ведення селянського господарства площею 2.8928 га., яка знаходиться у смт. Буштино, завершити у повному обсязі неможливо, в зв'язку з накладенням на вказану ділянку земельної ділянки площею 1 га., під кадастровим номером 2124455300:03:002:0020.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 2124455300:03:002:0020, площею 1 га., була передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-2101499862016 від 25.08.2016 р. та розпорядження голови Тячівської РДА від 02.12.2003 р.
28.12.2017 р. позивачі довідалися, що розпорядження № 121 від 02.12.2003 р., яке стало підставою набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, в архіві Тячівської РДА відсутнє.
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26.10.2017 р. стверджено, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3.5 га., від 05.06.1994 р. не скасований. На цій земельній ділянці розташована земельна ділянка площею 2.0 га. яка передана у власність ОСОБА_3 без розроблення проекту землеустрою, за кадастровим номером 2124455300:03:002:0020. Ця ділянка передана ОСОБА_3 з порушенням вимог частини 5 статті 116 Земельного кодексу.
За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.ст. 15 та ст. 16 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З плану земельних ділянок видно, що земельна ділянка відповідачки знаходиться у межах земельної ділянки позивача.
Листом начальника архівного відділу Тячівської РДА вбачається, що розпорядження голови Тячівської РДА № 121 від 02.12.2003 р. відсутнє.
Статтею 116 ч. 5 ЗК України (в редакції яка діяла на момент визнання ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку) визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Підстави припинення права власності чи користування земельною ділянкою визначені статтями 140 та 141 ЗК України. Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Отже суд встановив, що земельна ділянка відповідачці Паш була виділена з порушеннями законодавства, так як на момент реєстрації права власності на неї за ОСОБА_3 вона знаходилася у власності СФГ «Бенячів», і не вилучалася від нього у встановленому законом порядку. Крім того реєстрація права власності відбулася на підставі розпорядження голови РДА, яке насправді ним не виносилося.
Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідачка у судові засідання не з'являлася, відзиву на позовну заяву не подала, надані представниками позивача письмові докази та наведені у судовому аргументи заявлених ними позовних вимог не спростувала.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідачку.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 116, 140, 141 ЗК України суд,
Позов задовольнити повністю. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2124455300:03:002:0020, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 11.12.2016 р., номер запису про право власності 17952002.
Сягнути з ОСОБА_3 на користь СФГ «Бенячів» сімсот чотири гривні 80 коп. судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне рішення буде складено 24.11.2018 р.
Головуючий: Гримут В.І.