Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 листопада 2018 р. Справа№200/11864/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з вересня 2017 року виплати щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1, громадянці України, 1941 року народження, паспорт номер НОМЕР_5, виданий 13 серпня 1997 року Ворошиловським РВ УМВД України в місті Донецьку, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, судді Донецького апеляційного господарського суду у відставці;
- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити в повному обсязі нарахування та виплату ОСОБА_1, громадянці України, 1941 року народження, паспорт номер НОМЕР_5, виданий 13 серпня 1997 року Ворошиловським РВ УМВД України в місті Донецьку, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, судді Донецького апеляційного господарського суду у відставці, призначеного щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням заборгованості, що виникла з вересня 2017 року, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» за період з вересня 2017 року по теперішній час;
- здійснити негайне виконання рішення суду в частині виплати щомісячного довічного грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом подачі до суду звіту про виконання рішення.
Так, у позові позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що з 2006 року вона звільнена з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та здобула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції була змушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Маріуполь, де встала на облік, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою № 1413000440 від 11 листопада 2014 року. Відповідачем нараховувалось та виплачувалось довічне грошове утримання у 2014, 2015, 2016 роках та до вересня 2017 року на рахунок, відкритий в ДОУ АТ «Ощадбанк». З вересня 2017 року відповідач припинив виплату грошового утримання з підстав, не передбачених чинним законодавством.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки припинення виплати грошового утримання відбулось з підстав, не передбачених нормами статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отже порушує ї конституційні права. Тому позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Окрім того, ухвалою суду витребувано від Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області інформацію про нарахування та розмір заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 станом на дату звернення до суду; витяг з пенсійної справи щодо розміру призначеної виплати щомісячного довічного грошового утримання позивача; рішення Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 20 від 07 травня 2018 року.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
В установлений судом строк, відповідачем засобами електронного зв'язку надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Окрім того, відповідач зазначив, що Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради довідка внутрішньо переміщеної особи на ім'я позивача була скасована згідно статті 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб», що на його думку, позбавляє управління можливості відновити позивачу пенсію з 01.10.2017 року.
На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити позивачу в повному обсязі.
До відзиву, відповідачем було надано до суду: довідку від 14.11.2018 року про знаходження позивача на обліку в управлінні та отримання довічного утримання судді за період з березня 2017 року по вересень 2017 року.
Суд зауважує, що ухвалою від 05 листопада 2018 року судом, окрім іншого, від відповідача були витребувані документи, а саме: інформацію про нарахування та розмір заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 станом на дату звернення до суду; витяг з пенсійної справи щодо розміру призначеної виплати щомісячного довічного грошового утримання позивача; рішення Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 20 від 07 травня 2018 року.
Проте, в обґрунтування наданого відзиву витребуваних доказів в установлений судом строк відповідачем до суду надано не було, про причини неподання таких доказів відповідач суду не повідомив.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України (серія НОМЕР_5, виданий Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку 13.08.1997 року), суддею у відставці (постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 21.07.2006 року №19-VI), є отримувачем щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (пенсійне посвідчення № НОМЕР_4) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 11.11.2014 року № 1413000440, 03.10.2017 року № 0000353333, від 10.04.2018 року № 0000353333.
Відповідач - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Як зазначає відповідач у відзиві та не оспорюється сторонами по справі, позивач перебуває на пенсійному обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
Довідкою від 11.11.2014 року № 1413000440 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції підтверджується встановлення позивачу статусу внутрішньо переміщеної особи, яка перемістилась з тимчасово окупованої території та зареєструвалась за адресою: АДРЕСА_1.
Довідкою від 03.10.2017 року № 0000353333 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції підтверджується встановлення позивачу статусу внутрішньо переміщеної особи, яка перемістилась з тимчасово окупованої території та фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_3
Довідкою від 10.04.2018 року № 000035333 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції підтверджується встановлення позивачу статусу внутрішньо переміщеної особи, яка перемістилась з тимчасово окупованої території та фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2
Окрім цього, в матеріалах справи наявні заяви про виплату пенсії або грошової допомоги на рахунок, відкритий в ДОУ АТ «Ощадбанк» від 04 жовтня 2017 року та 11 квітня 2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово зверталась до відповідача з заявами про призначення/перерахунок пенсії від 04.10.2017 року, від 11.04.2018 року, що підтверджується розписками-повідомленнями управління, в яких окрім обов'язкових документів, позивачем надавалися довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Як зазначає відповідач у відзиві, виплату пенсії позивачу було припинено з 01.10.2017 року, оскільки Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради довідка внутрішньо переміщеної особи на ім'я позивача була скасована згідно статті 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб».
Разом з цим, суд зазначає, що до відзиву на адміністративний позов як доказ на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, до суду надано довідку, видану ОСОБА_1 в тому, що вона знаходиться на обліку в управлінні та отримує довічне утримання суддів, з якої вбачається, що позивач отримала грошове утримання за березень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за квітень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за травень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за червень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за липень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за серпень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн., за вересень 2017 року у розмірі 18 177,40 грн. З жовтня 2017 року виплата пенсії припинена.
Отже, судом встановлено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу припинена з жовтня 2017 року, а не з вересня 2017 року, як зазначає позивач у своїх позовних вимогах.
Інших доказів в обґрунтування підстав та законності припинення виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем суду не надано.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною 1 статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно частини 1 статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Як зазначалось судом раніше, позивач звільнена у відставку з посади судді та здобула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинній на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до пункту 2 розділу V «Виплата щомісячного довічного утримання та її припинення» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-12. виплата щомісячного довічного утримання припиняється у випадках, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV). Порядок виплати щомісячного довічного утримання у разі поновлення його виплати, за минулий час, за час перебування особи на повному державному утриманні, за час перебування в місцях обмеження або позбавлення волі, у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон, утримання надміру виплачених сум та відрахувань зі щомісячного довічного утримання здійснюється у порядку, передбаченому Законом № 1058-IV (статті 46-50).
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання ) відповідачем не надано.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у відзиві на те, що довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України скасована, оскільки припинення виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку зі скасуванням Департаментом соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання/скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Отже, припиняючи виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету.
Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо припинення з 01.10.2017 року (оскільки судом встановлено саме цю дату припинення виплати пенсії) виплати щомісячного довічного грошового утримання позивачу та зобов'язання відповідача відновити в повному обсязі нарахування та виплату позивачу призначеного щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням заборгованості, що виникла з 01.10.2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» з 01.10.2017 року.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
З огляду на викладене, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права громадянина на судовий захист.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Відтак, зважаючи на те, що рішення суду зобов'язує відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, суд вважає за необхідне встановити відповідачу строк подання звіту про виконання рішення суду - один місяць з дня набрання законної сили рішенням суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 05 листопада 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. (за ставками для сплати судового збору, чинними на час подання позову) до ухвалення судового рішення .
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) щодо припинення з 01.10.2017 року виплати щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1, громадянці України, 1941 року народження, паспорт номер НОМЕР_5, виданий 13 серпня 1997 року Ворошиловським РВ УМВД України в місті Донецьку, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, судді Донецького апеляційного господарського суду у відставці.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) відновити в повному обсязі нарахування та виплату ОСОБА_1, громадянці України, 1941 року народження, паспорт номер НОМЕР_5, виданий 13 серпня 1997 року Ворошиловським РВ УМВД України в місті Донецьку, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, судді Донецького апеляційного господарського суду у відставці, призначеного щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01.10.2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» з 01.10.2017 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання рішення суду у строк - один місяць з дня набрання чинності рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/11864/18-а.
В іншій частині позовних вимог- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 26 листопада 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Кочанова П.В.