22 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/748/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А. І.,
суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківській області від 21 червня 2018 року у справі № 343/222/18 (рішення ухвалене о 13:26 год у м. Долина судом у складі головуючого судді Керніцького І. І., повний текст рішення складено 26 червня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Івано-Франківській області (далі - Долинське ВП Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області), в якому просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача розглянути його заяву вх. № 2914 від 11 жовтня 2017 року та скласти протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за статтею 173 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП).
Позовні вимоги обґрунтовував посиланням на те, що ним було повідомлено відповідача про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП та надано відповідні докази про це, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно останнього за вказаною вище статтею та скерувати його для розгляду до суду.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківській області від 21 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким його адміністративний позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.
Оскільки від учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про злочин до Долинського ВП Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області, в якій просив скласти протокол про адміністративне правопорушення та притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП; внести відомості в ЄРДР про вчинене ОСОБА_2 відносно нього кримінальне правопорушення, передбачене статтею 129 Кримінального кодексу України, розпочати досудове розслідування та притягнути останнього до кримінальної відповідальності.
20 грудня 2017 року позивач звернувся з запитом про надання інформації про наслідки розгляду згаданої вище заяви.
Не отримавши відповіді на вказаний запит позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до суду тривало досудове розслідування по кримінальному провадженню, що виключало можливість притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
При цьому суд вважав, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вказані норми КАС України регламентують порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Імперативний припис пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання протиправними дії (бездіяльності) Долинського ВП Калуського ВП Головного управління національної поліції України в Івано-Франківській області, які виразились у неналежному розгляді заяви про злочин позивача.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 КПК України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.
Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно з частиною першою статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24 квітня 2012 року по справі № 21-989во10, від 16 вересня 2015 року по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України.
Суд зазначає, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Долинського ВП Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області, яка виразились у неналежному розгляді його заяви про злочин, в тому числі щодо нескладання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за статтею 173 КУпАП та ненадання інформації щодо ходу розгляду заяви позивача, повинні бути розглянуті в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Суд також звертає увагу, що за правилами статті 12 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України", законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження», а тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами ним не регулюються.
Суд зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
На підставі викладеного вище суд вважає, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, а тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідно до частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржуване рішення необхідно скасувати та провадження у справі закрити, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківській області від 21 червня 2018 року у справі № 343/222/18 - скасувати та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. І. Рибачук
судді В. М. Багрій
Д. М. Старунський