Провадження № 22-ц/803/1703/18 Справа № 199/9614/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
13 листопада 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, мотивуючи тим, що згідно з рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради депутатів трудящих м.Дніпропетровська від 14 жовтня 1958 року ОСОБА_3 була надана земельна ділянка для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1, де був збудований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.
Вказувала, що після смерті ОСОБА_3 домоволодіння знаходилось в занедбаному стані та вона у травні 2002 року привела його у належний для проживання та користування стан, оселилася та стала постійно проживати у ньому.
Зазначала, що єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 є його онука, ОСОБА_2, яка з 2002 року не ставила до неї будь-яких вимог щодо звільнення житлового приміщення, виселення чи витребування майна з чужого незаконного володіння, та спадщину після смерті діда не оформляла.
Посилаючись на те, що більше ніж 13 років вона проживає у домоволодінні, відкрито та безперервно ним користується, підтримує у належному стані та жодна особа не пред'являє претензій на нього, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську, яке складається з: житлового будинку літ.«А-1» житловою площею 29,3 кв.м, загальною площею 73,5 кв.м, що складається з: тамбуру 1-1 площею 9,2 кв.м; житлової 1-2 площею 10,8 кв.м, вітальні 1-3 площею 18,5 кв.м, коридору 1-4 площею 12,8 кв.м, санвузлу 1-5 площею 6,7 кв.м, кухні 1-6 площею 12,0 кв.м, кладової 1-7 площею 3,5 кв.м, в тому числі ганку літ.«а» та також сараю літ.«Е», вбиральні літ.«Ж», споруди - 1-5, I, що розташоване на земельній ділянці площею 682 кв.м, за набувальною давністю.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
В апеляційні скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відсутні правові підстави для задоволенні позову, наголошували на тому, що реєстрація права власності на спірне домоволодіння взагалі не проводилась.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року №11 строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Згідно ч.3 ст.368 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов'язковою.
Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб колегія суддів вважає за необхідне розглянути її без участі сторін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з травня 2002 року позивач проживає у домоволодінні АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську (а.с.15).
З архівного витягу від 30 вересня 2011 року №С-245-2011 вбачається, що 14 жовтня 1958 року протоколом №22 виконком Амур-Нижньодніпровської райради депутатів трудящих м.Дніпропетровська вирішив надати право індивідуального житлового будівництва на земельній ділянці №2455 гр.ОСОБА_3 по вул.Балхашській,12 за рахунок нової нарізки, пл.450 кв.м (а.с.7).
Як вбачається з даних технічного паспорту «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» по домоволодінню АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську, а також акту інженера з інвентаризації нерухомого майна, домоволодіння побудовано в 1990 році.
З технічного паспорту, виготовленого на замовлення позивача ОСОБА_1, вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську, складається з: житлового будинку літ.«А-1» житловою площею 29,3 кв.м, загальною площею 73,5 кв.м, що складається з: тамбуру 1-1 площею 9,2 кв.м; житлової 1-2 площею 10,8 кв.м, вітальні 1-3 площею 18,5 кв.м, коридору 1-4 площею 12,8 кв.м, санвузлу 1-5 площею 6,7 кв.м, кухні 1-6 площею 12,0 кв.м, кладової 1-7 площею 3,5 кв.м, в тому числі ганку літ.«а» та також сараю літ.«Е», вбиральні літ.«Ж», споруди - 1-5, I, що розташоване на земельній ділянці площею 682 кв.м (а.с.36-46).
Відповідно до листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 09 листопада 2011 року №13979, станом на 08 листопада 2011 року реєстрація права власності на домоволодіння,12 по вул.Балхашській не проводилась (а.с.49).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протягом тривалого часу, більше 13 років, відкрито та безперервно користується спірним домоволодінням, а відповідач визнала позов.
Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років. Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давніший строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Колегією суддів встановлено, що право власності на спірне домоволодіння не було зареєстроване за померлим ОСОБА_3, що було відомо позивачу.
Будь-які дані стосовно того, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємицею ОСОБА_3 також відсутні.
Як і відсутні дані стосовно правової належності земельної ділянки саме площею 682 кв.м.
Статтею 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 з позовом) передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Також колегія суддів звертає увагу на те, що виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Відповідно до ст.141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 600 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судові витрати у розмірі 600 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.