Постанова
Іменем України
25 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 305/270/18
провадження № 61-43253св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - комунальне підприємство «Архітектура Плюс» Рахівської районної ради Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня
2018 року у складі судді Ємчука В. Е. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів:
Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Кожух О. А.,
У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Архітектура Плюс» Рахівської районної ради Заркапатської області (далі - КП «Архітектура Плюс») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що наказом від 15 травня 2007 року № 7 ОСОБА_4 був прийнятий на посаду інженера КП «Архітектура Плюс», а наказом від 22 січня 2018 року № 1 його звільнено з посади КП «Архітектура Плюс», згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Зі звільненням не згідний та вважає, що відповідачем при його звільненні було порушено законодавство про працю, зокрема, відповідач не належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо його належного працевлаштування, оскільки не запропонував усі наявні на підприємстві вакантні посади та роботи, які він може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду, тощо.
Станом на 20 січня 2018 року в КП «Архітектура Плюс» є вакансії на посаді архітектора. По штатному розпису є дві вакантні посади, з яких лише одна зайнята - архітектором ОСОБА_8, а інша посада архітектора йому не була запропонована, чим порушено вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України.
ОСОБА_4 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 22 січня 2018 року № 1 «Про звільнення з займаної посади згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України» інженера КП «Архітектура Плюс» Рахівської районної ради Закарпатської області ОСОБА_4.»; поновити його на посаді інженера
КП «Архітектура Плюс»; стягнути з КП «Архітектура Плюс» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня
2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 грн віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_4 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня
2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суд першої інстанції.
25 серпня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно з'ясували всі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.
У вересні 2018 року матеріали цивільної справи № 305/270/18 надійшли до Верховного Суду.
27 вересня 2018 року КП «Архітектура Плюс» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу
ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року залишити без змін.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), пункти 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 та 3 статті 41 КЗпПУкраїни може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач звернувся до голови профспілкового комітету з поданням для розгляду в установленому порядку на засіданні профспілкового комітету та надання згоди на звільнення, серед яких також зазначений позивач, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Вказане подання ОСОБА_9 отримав, про що власноруч розписався, однак питання щодо надання згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом не розглядалося.
Частиною п?ятою статті 43 КЗпП України встановлено, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника і він не мав можливості перевести ОСОБА_4 на іншу роботу в КП «Архітектура Плюс», оскільки на момент звільнення не було вакантної посади архітектора. Зокрема, дві посади архітектора були зайняті ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому, судами попередніх інстанцій не порушено приписи статті 43 КЗпП України, оскільки профспілковим органом у п'ятнадцятиденний строк не розглянуто подання власника про надання згоди на звільнення, а відтак в силу приписів частини п?ятої статті 43 КЗпП України, вважається, що така згода надана.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня
2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська