Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"27" січня 2010 р. Справа № 57/165-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Камишева Л.М. , Сіверін В. І.
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Шамрай М.М., дор. від 22.05.2009 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 3908Х/1-9 на рішення господарського суду Харківської області від 24.11.09 по справі № 57/165-09
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Буди
до ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій", м. Харків
про визнання недійсним договору
та за зустрічним позовом ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій", м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Буди
про визнання покупця добросовісним набувачем
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.11.2009 р. по справі № 57/165-09 (суддя Аюпова Р.М.) відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Відповідач за первісним позовом з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в цій частині скасувати та прийняти нове, яким задовольнити зустрічний позов.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Ухвала суду від 22.12.2009 р., направлена на адресу позивача, зазначену в апеляційній скарзі, повернулася до суду з відміткою пошти "адресат не проживає".
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа ( ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Відмітки на наявних в матеріалах справи процесуальних документах оформлені відповідно до наведених вимог названої Інструкції, а тому зазначеним підтверджується належне надіслання копій процесуальних документів сторонам судового процесу.
Водночас, до повноважень господарських судів не відноситься з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Таким чином, позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, у зв'язку колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності позивача за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу, перевірила матеріали справи, заслухала присутнього в судовому засіданні представника відповідача і встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" та ТОВ фірми "Кордель", в якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бервено Н.І. і зареєстрований за № 2728, укладений між ТОВ фірмою "Кордель" та ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.08.2009 р. провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ фірми "Кордель" припинено у зв'язку з його ліквідацією.
01.09.2009 р. відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою про визнання ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" добросовісним набувачем нежитлових приміщень цокольного поверху №№ 6-22, 24-30 площею 521,9 м2, першого поверху №№ 2-8, 10-14, 16-22 площею 284,5 м2, другого поверху №№ 2-6, 8-30, 32-39 площею 574,5 м2, загальна площа яких склала 1380,9 м2, розташованих в нежитловій будівлі літ. "В" площею 2548,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58-61).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2008 р. між ТОВ фірма "Кордель" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) був укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець зобов'язався в строк до 01 квітня 2009 р. не пізніше 18-00 год. укласти з покупцем договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі загальною площею 1380,90 м2, яка складається з цокольного поверху площею 521,9 м2, першого поверху площею 284,5 м2, другого поверху площею 574,5 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Однак у подальшому основний договір сторонами укладено не було.
03.02.2009 р. позивач звернувся до ТОВ фірми "Кордель" з пропозицією укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, посилаючись на обов'язок виконати вимоги попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.08.2008 р. (а.с. 12-13).
Листом від 26.02.2009 р. ТОВ фірма "Кордель" повідомило позивача про укладення 20.10.2008 р. договору купівлі-продажу нерухомого майна з іншою особою -ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій.
Як зазначив позивач в позовній заяві, оскільки попередній договір від 19.08.2008 р. було укладено раніше, ніж договір купівлі-продажу від 20.10.2008 р., ФОП ОСОБА_2 мав пріоритетне право на укладання також самого договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим це є підставою для визнання недійсним договору від 20.10.2008 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Частиною першою вказаної статті передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст.ст. 626, 638 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно з ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно зі ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно з ч. 2 ст. 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завданні простроченням, якщо інше не зазначене попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає свободу договору, а саме, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу у зв'язку з тим, що сторонами договору в момент вчинення правочину недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованими доводи позивача за первісним позовом про те, що договір купівлі-продажу суперечить Цивільному кодексу України та відмовив у задоволенні первісного позову.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то він також підлягає залишенню без змін в цій частині, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2008 р. ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 2728 придбано у ТОВ фірми "Кордель" 55/100 частин нежитлової будівлі літ. "В" площею 2548,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщення цокольного поверху №№ 6-22,24-30 площею 521,9 м2, першого поверху №№ 2-8,10-14,16-22 площею 284,5 м2, другого поверху площею 574,5 м2.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору нерухоме майно відчужується на виконання рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Юридична група "Верітас" від 17.09.2008 р. по справі № 04-09.09/2008.
На думку ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій", враховуючи, що договір купівлі-продажу було укладено на виконання рішення суду із дотриманням вимог закону до таких правочинів, то його необхідно визнати добросовісним набувачем спірних нежитлових приміщень, оскільки такі обставини свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Отже, добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права відчужувати. Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача.
За приписами вказаної статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза його волею. Власник також має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
В даному випадку вимога про визнання ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" добросовісним набувачем нежитлових приміщень є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому вимога про визнання добросовісним набувачем не призводить до поновлення порушених справ. Вона не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в окремій справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звертаючись із позовом про визнання позивача за зустрічним позовом добросовісним набувачем нежитлових приміщень, позивач обрав спосіб захисту порушеного права, не передбачений чинним законодавством України, та правомірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 24 листопада 2009 року у справі № 6/146-09 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
У задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.11.2009 р. по справі № 57/165-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Судді Камишева Л.М.
Сіверін В. І.
Повний текст постанови підписаний 29.01.2010 р.