73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
28.01.2010 Справа № 4/4-ПД-10
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 смт. Каланчак
Херсонської області
до приватного підприємця ОСОБА_2 смт. Каланчак
Херсонської області
про визнання дійсним договору оренди
за участю представників сторін:
від позивача -уповноважена особа ОСОБА_3
від відповідача -приватний підприємець ОСОБА_2
Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач по справі) звернулася до приватного підприємця ОСОБА_2 (відповідач) з позовом про визнання дійсним до 20.12.2012 року договору оренди нежитлового приміщення від 20.12.2006року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч.2 ст. 220 ЦК України та зазначає, що відповідач, як власник нежитлових приміщень магазину-кафе розташованого в смт.Каланчак вул.Леніна №40-А, передав в користування позивача безоплатно на правах оренди відділ у продовольчому магазині “Престиж” площею 45,8кв.м. За посиланням позивача договір укладено строком на три роки -до 20.12.2009року та пролонговано на такий же термін відповідно до пункту 6.2 договору.
За посиланням позивача, сторонами договір виконано повністю, однак його не було посвідчено нотаріально, як того вимагає ч.2 ст.793 ЦК України, оскільки відповідач ухиляється від подальшого нотаріального посвідчення правочину.
Відповідач позовні вимоги не визнає і в задоволенні позову просить відмовити, у зв'язку з тим, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Сторонами не було узгоджено порядок та строк передачі майна, що обумовлює відсутність підписаного сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди, а також розмір орендної плати Крім того, між сторонами не досягнуто домовленості щодо розміру орендної плати, а вимоги позивача про визнання дійсним договору по 20.12.2012 року не відповідають принципам розумності та справедливості, оскільки направлені на несправедливе безкоштовне користування майном.
Крім того відповідач зазначає, що об'єкт оренди належить ОСОБА_2 як фізичній особі, а тому приватний підприємець ОСОБА_2, як суб'єкт підприємницької діяльності, не мав правових підстав на укладення спірного договору, оскільки не є власником майна, зазначеного в договорі оренди.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Звертаючись з позовом, позивач просив визнати дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України договору оренди нежитлового приміщення відділу продовольчого магазину “Престиж” площею 45,8кв.м. розташованого в смт. Каланчак Херсонської області по вул. Леніна №40-А від 20.12.2006року строком до 20.12.2012 року.
Як свідчать матеріали справи, 20.12.2006року приватними підприємцями ОСОБА_1 (позивач по справі) та ОСОБА_2 (відповідач) 20.12.2006року було підписано договір оренди відділу продуктового магазину “Престиж” площею 45,8 кв.м. який знаходиться в смт. Каланчак Херсонської області по вул. Леніна №40-А, тому позивач вважає, що між сторонами склалися господарські відносини з оренди майна.
Визначення договору найму (оренди) закріплено статтею 759 ЦК України, відповідно до частини 1 якої наймодавець передає, або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
При цьому, право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права.
Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що приватний підприємець ОСОБА_2, як суб'єкт підприємницької діяльності, є власником будівлі та нежитлових приміщень магазину-кафе по вул. Леніна №40-А в смт.Каланчак.
Однак, як свідчать надані позивачем копія договору купівлі-продажу від 15.11.2005року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а також витяг із реєстру права власності на нерухоме майно Херсонського державного бюро технічної інвентаризації від 25.11.2005року, об'єкт нерухомого майна по вул. Леніна №40-А в смт. Каланчак Херсонської області належить на праві власності ОСОБА_2, не як приватному підприємцю - суб'єкту підприємницької діяльності, а як фізичній особі . Про це ж стверджував і відповідач в засіданні суду та пояснив, що він використовує належне йому як фізичній особі майно для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами 2, 3 статті 180 Господарського Кодексу України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 284 Господарського Кодексу України визначено істотні умови договору оренди, якими є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; або викупу.
Однак, у спірному договорі оренди від 20.12.2006року, який позивач просить визнати дійсним, сторонами не узгоджені визначені чинним законодавством істотні умови договору оренди щодо складу та вартості майна, орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення.
Відповідач в засіданні суду також пояснив, що договір він дійсно підписував, але без наміру його передачі позивачу в безоплатне користування, а лише на прохання позивача з метою отримання ним необхідних дозволів і ліцензій на здійснення торгівлі.
Частиною 1 статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Частиною 1 ст. 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрацію.
Відповідно до ч. 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до положень статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладений строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Крім того, відповідно до статті 794 ЦК України договір найму будівлі іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше трьох років, підлягає також державній реєстрації.
Договір найму від 20.12.2006року укладено строком на три роки. Об'єктом оренди за зазначеним договором є нежилі приміщення магазину, Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права цей договір підлягав не тільки нотаріальному посвідченню, але і державній реєстрації та вважався б вчиненим лише з моменту його державної реєстрації. Однак такі дії сторонами при підписанні договору не були здійснені, тому посилання позивача на те, що між сторонами укладено договір оренди не обґрунтовані.
Згідно з вимогами частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Однак, відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Таким чином, виходячи із вимог ч.2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним договір, укладений з порушенням нотаріальної форми лише при одночасній наявності таких умов: домовленість сторін щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення такого договору.
Як зазначалося вище, позивачем не доведено належними засобами доказування досягнення між сторонами згоди щодо встановлених законом істотних умов договору. Не надано позивачем і доказів, якими б підтверджувалася фактична передача нежилих приміщень в користування позивача відповідно до вимог ст. 795 ЦК України відповідним письмовим документом (актом ), з моменту підписання якого обчислюється строк договору оренди.
Як пояснив в засіданні суду відповідач, між сторонами не було досягнуто згоди щодо розміру орендної плати, йому і так спричинені збитки у зв'язку з безкоштовним користуванням приміщеннями і він категорично заперечує проти безкоштовного використання позивачем його майна, оскільки це є порушенням вимог ч.1 ст.627 ЦК України щодо спільного волевиявлення та свободи сторін при укладенні правочину та виходить за рамки розумності і справедливості.
Не надано позивачем і будь-яких доказів, якими б підтверджувалося його звернення до відповідача з пропозицією нотаріального посвідчення договору оренди та ухилення відповідача від здійснення цих дій, а його посилання на те, що відповідач не вчинив обов'язкових для власника дій щодо замовлення та отримання в БТІ документів, не свідчить про ухилення відповідача він нотаріального посвідчення договору. Тим більше, що в засіданні суду відповідач пояснив, що він готовий нотаріально посвідчити договір, але лише після того, як сторони досягнуть згоди щодо розміру орендної плати.
З урахуванням викладеного, позивачем не доведено належними засобами доказування наявності передбаченої частиною 2 ст.220 ЦК України одночасної наявності домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору; факту передачі майна в користування позивача у встановленому законом порядку; повного або часткового виконання договору; ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, а тому правові підстави для визнання договору дійсним на підставі вищезазначеної норми відсутні.
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України відносяться на позивача.
В засіданні за згодою представників сторін оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення
На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1.В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя З.І. Ємленінова
Рішення оформлено відповідно до
ст. 84 ГПК України і підписано 29.01.2010року.