Постанова
Іменем України
17 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 490/239/13-ц
провадження № 61-35882св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
заінтересована особа - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року у складі суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду зі скаргою на постанову Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 28 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу.
Скарга мотивована тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2013 року на її користь з кредитної спілки «Флагман» стягнуто 70 283 грн 50 коп. На виконання вказаного рішення 26 вересня 2013 року судом видано виконавчий лист, який заявник неодноразово пред'являла до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області для виконання. 18 лютого 2016 року виконавчий документ втретє пред'явлений до виконання та виконавче провадження №50552693 відкрито 23 березня 2016 року, проте копію постанови про відкриття провадження отримано нею лише 05 квітня 2017 року після звернення із відповідною заявою. Вказувала, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру виконавчих дій жодних виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, крім відкриття провадження, державним виконавцем проведено не було. Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_5 від 28 вересня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання. Підставою для повернення виконавчого листа зазначено відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, нездійснення ним господарської діяльності та відсутність юридичної особи за вказаною адресою.
Разом з тим, дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу є неправомірними, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 вересня 2017 року (ВП № 50552693) незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки протягом всього часу перебування на виконанні виконавчого листа, а саме - з 06 листопада 2013 року по 28 вересня 2017 року - державним виконавцем не вчинено жодних дій, направлених на виконання рішення суду, не проводився ні розшук боржника, ні його майна, на яке можливо було б звернути стягнення, не відібрано пояснень у керівника юридичної особи, не перевірено бухгалтерські документи, дебіторську заборгованість. Наведене свідчить про бездіяльність державного виконавця під час виконання виконавчого листа, виданого 26 вересня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_6 просила постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_5 від 28 вересня 2017 року ВП № 50552693 про повернення виконавчого документа стягувачу скасувати; зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 26 вересня 2013 року; визнати неправомірною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва згідно вищевказаного виконавчого листа.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 вересня 2017 року (ВП № 50552693), винесену головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, скасовано.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем не були проведені усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 26 вересня 2013 року, про стягнення з кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 70 283 грн 50 коп., тому наявні підстави для скасування постанови від 28 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця від 28 вересня 2017 року, оскільки останнім не були проведені усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто питання щодо бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, проте рішення з цього питання не ухвалено та не зобов'язано державного виконавця відновити виконавче провадження; суд апеляційної інстанції вказаних порушень не усунув та залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судами установлено, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2013 року з кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_4 стягнуто кошти за договором про залучення внеску (вкладу) в сумі 70 286 грн 50 коп. На виконання вказаного рішення 26 вересня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №490/239/13-ц, який 05 листопада 2013 року стягувачем пред'явлено до виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 06 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження №40602026 з виконання вищезазначеного виконавчого листа, який наступною постановою цього ж державного виконавця від 19 грудня 2013 року повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів на розрахункових рахунках, на які може бути звернуто стягнення.
27 січня 2014 року ОСОБА_4 повторно пред'явила до виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виконавчий лист № 1423/19582/2012. Постановою старшого державного виконавця від 28 січня 2014 року відкрито виконавче провадження №41734420 з виконання вищезазначеного виконавчого листа. 11 грудня 2015 року постановою державного виконавця виконавчий лист №490/239/13-ц повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів, на які може бути звернуто стягнення.
18 лютого 2016 року ОСОБА_4 пред'явила до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області для виконання виконавчий лист №490/239/13-ц, на підставі якого державним виконавцем 23 березня 2016 року відкрито виконавче провадження №50552693.
28 вересня 2017 року постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що боржник за адресою, зазначеною у виконавчому листі, відсутній, господарську діяльність не здійснює, а майно, на яке може бути звернуто стягнення, відсутнє.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
У частині першій статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження серед іншого має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; звертатися до суду з поданням про розшук боржника; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди установили, що державним виконавцем не вчинено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій щодо примусового виконання рішення суду, зокрема, не вжито заходів щодо розшуку майната рахунків боржника, не здійснено оглядуприміщень з метою виявлення майна, його опису, вилучення та подальшої реалізації з метою захисту інтересів стягувача; не залучено стягувача до проведення виконавчих дій, тобто не вчинено жодної виконавчої дії, направленої на реальне виконання судового рішення, при цьому державний виконавець обмежився лише надсиланням запиту до Державної податкової служби України.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 28 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, прийняв законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам статті 382 ЦПК України.
Відсутність посилання в ухвалі суду щодо зобов'язання державного виконавця відновити виконавче провадження не порушує права стягувача і не є підставою для зміни оскаржуваної ухвали, оскільки відновлення виконавчого провадження у разі скасування постанови про повернення виконавчого провадження є прямим обов'язком державного виконавця, згідно частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, скасуванням постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу суд фактично визнав неправомірними дії державного виконавця, оскільки вказав, що при виконанні рішення суду він порушив норми Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, вказана вимога заявника судом розглянута і щодо неї ухвалено рішення, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких містяться у винесеній ним постанові.
Оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій, їх зміст і мотивування, а також доводи касаційної скарги, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки неправильного застосування норм права не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв