Постанова
Іменем України
10 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 569/13540/15-ц
провадження № 61-6560св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року у складі судді Ковальова І. М. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевич С. В.,
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2014 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики із заставою майна строком до 09 квітня 2015 року.
За умовами вказаного договору позичальник ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 193 950 грн, що в еквіваленті до іноземної валюти становило 15 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань із повернення позики цим договором передбачено передання ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики із заставою від 10 вересня 2014 року виникла заборгованість, яка станом на 09 вересня 2015 року становила 331 763,61 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 15 000 доларів США.
Враховуючи викладене вище, ОСОБА_1 просив у рахунок погашення цієї заборгованості за договором позики із заставою майна від 10 вересня 2014 року звернути стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 73,8 кв. м, належну ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ОСОБА_1 з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з проведенням дії щодо коригування технічної документації, відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, і виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. У рахунок погашення заборгованості за договором позики із заставою майна від 10 вересня 2014 року в розмірі 15 000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України становить 331 763,61 грн, звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 73,8 кв. м, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору позики з заставою майна) ОСОБА_1, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з проведенням дії щодо коригування технічної документації, відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, і виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі Державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з повернення коштів за договором позики ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом складає 331 763,61 грн та під час розгляду справи відповідачами не спростована. Враховуючи, що договором від 10 вересня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на забезпечення виконання зобов'язання позичальника перед позикодавцем, передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_3, з подальшим виселенням усіх осіб, які у ній проживають, наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року в частині виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири, скасовано. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи позивача про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений договором, підтверджені належними та допустимими доказами та відповідачами не спростовані. Водночас апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції помилково вважав обґрунтованими доводи позивача щодо наявності правових підстав для виселення осіб зі спірної квартири, оскільки такі вимоги не узгоджуються з положеннями статей 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК УРСР.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір по суті заявлених позивачем вимог, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено обов'язок суду визначати початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Також судами не надано оцінки співмірності суми заборгованості за договором позики із заставою майна та вартості іпотечного майна. Крім того, судами належним чином не перевірено та не встановлено осіб, які зареєстровані та проживають у спірній квартирі, та не залучено цих осіб до участі у справі. Вказувала на відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування про передачу в іпотеку нерухомого майна, яке є постійним місцем проживання неповнолітніх дітей. Також судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі; зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2016 року до закінчення касаційного розгляду.
Заперечення на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з договором позики грошей із заставою майна від 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг 193 950 грн, що за курсом Національного банку України станом на 10 вересня 2014 року становить 15 000 доларів США, строком до 09 квітня 2015 року включно, забезпечивши виконання зобов'язання іпотекою, предметом якої є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3
У зв'язку з порушенням зобов'язань відповідачем ОСОБА_2, станом на 09 вересня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 331 763,61 грн, що згідно з курсом Національного банку України еквівалентно 15 000 доларів США.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, встановивши наявність у ОСОБА_2 заборгованості за договором позики грошей із заставою майна від 10 вересня 2014 року, суди попередніх інстанцій правомірно звернули стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації заставного майна.
Доводи касаційної скарги щодо необхідності зазначення судом у резолютивній частині рішення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року за наслідками розгляду справи № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії лише те, що у резолютивній частині рішення суду не зазначено початкову ціну предмета іпотеки в грошовому вираженні, не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Водночас пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що кредитна установа - це фінансова установа, яка відповідно до закону про діяльність відповідної фінансової установи має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Таким чином, діяльність фінансових установ щодо надання кредиту, здійснюється виключно юридичними особами, які мають право на заняття відповідним видом діяльності (наданням фінансових послуг), а тому на правовідносини, що склалися між учасниками справи, наведені вище положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюються.
Доводи касаційної скарги про відсутність згоди органу опіки та піклування на укладання сторонами договору позики із заставою майна не можуть бути підставою для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки апеляційним судом відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про виселення, а питання про недійсність договору чи окремих його положень не є предметом цього спору.
Крім того, рішення апеляційного суду в частині правомірності відмови у позовних вимогах про виселення позивачем не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.
Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2016 року в його нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С.Ф. Хопта
Ю. В. Черняк