01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
14.12.09 р. № 17/466-08
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мостової Г. І. (доповідач по справі),
суддів: Маляренка А.В.,
Мельника С. М.
при секретарі судового засідання Лебедєвій С.В.,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 21.09.2009 р.
у справі № 17/466-08 (суддя Суховий В.Г.)
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Черкаси
до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Богуслав
про стягнення 250 000, 00 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_4 -дов. № 10013 від 15.10.2008 р.
від відповідача: не з'явився
Рішенням господарського суду Київської області від 21.09.2009 р. вимоги фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 задоволено повністю, присуджено до стягнення з фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 суму безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 250 000, 00 грн., проценти за користування безпідставно збереженими грошовими коштами у розмірі 8 219, 18 грн., а також судові витрати: держмито у розмірі 2 582, 20 грн. та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою б/н від 19.10.2009 р. (вх. суду № 2-04/1/1237/2958 від 29.10.2009 р.) та клопотанням б/н від 19.10.2009 р. (вх. суду № 2-04/1/1237 від 29.10.2009 р.), просить відновити строк на подачу апеляційної скарги, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, оскільки вважає, що судом неправильно встановлено фактичні обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 1214 ЦК України, а також порушено вимоги ст. 43 ГПК України.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.11.2009 р. відновлено строк на подачу апеляційної скарги, прийнято скаргу до провадження, розгляд якої призначено на 30.11.2009 р.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 30.11.2009 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача.
Розпорядженням першого заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.12.2009 р. змінено склад колегії суду у справі та призначено її розгляд у складі колегії: головуючого судді Мостова Г.І., суддів Маляренка А.В. та Мельника С.М.
Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не виконав вимоги ухвали суду.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги, викладені в апеляційній скарзі, підтримав, оскільки вважає їх обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Колегія апеляційного суду винесла на обговорення питання розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача. Представник позивача вважає за можливе розгляд справи без участі представника фізичної особи -підприємця ОСОБА_2. Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду вирішила, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники процесу були повідомлені належним чином.
Перевіривши і оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, правильність застосування норм матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія апеляційного суду встановила наступне.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 звернувся до місцевого господарського суду з позовною заявою до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про стягнення на підставі ст.ст. 526, 612 ЦК України заборгованості у сумі 250 000 грн. у зв'язку з невиконанням останньою умов договору довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р. (а.с. 2-3).
У зв'язку з надходженням зустрічного позову, позивачем була подана заява б/н від 23.02.2009 р. (вх. місцевого суду № 1744 від 16.02.2009 р.) про зміну підстави позову та збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України безпідставно збережені грошові кошти у сумі 250 000 грн. та проценти за користування безпідставно збереженими грошовими коштами у сумі 8 219, 18 грн. (а.с. 46).
Пізніше позивачем була подана заява б/н від 12.06.2009 р. про уточнення позовних вимог та стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 526, 612 ЦК України збитків у розмірі 250 000 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р. (а.с. 84-85).
Також, позивачем була подана заява б/н від 09.07.2009 р. (вх. місцевого суду № 8131 від 10.07.2009 р.) про зміну підстави позову та збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України безпідставно збережені грошові кошти у сумі 250 000 грн. та проценти за користування безпідставно збереженими грошовими коштами у сумі 8 219, 18 грн. (а.с. 100).
Таким чином, колегія апеляційного суду, як і місцевий суд, розглядає спір за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про стягнення на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 250 000 грн. та процентів за користування безпідставно збереженими грошовими коштами у сумі 8 219, 18 грн.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею ст.1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).
Виходячи з системного аналізу норм цивільного законодавства України, колегія апеляційного суду вважає, що норма ст. 1212 ЦК України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, які мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності наступних умов:
· є набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
· мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
· обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
· до відсутності правової підстави також можна віднести ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.
Таким чином, зі змісту наведених норм закону вбачається, що позовна вимога про стягнення на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України безпідставно збережених грошових коштів та процентів за їх користування, може бути задоволена лише у разі наявності підстав набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України.
Колегія апеляційного суду вважає, що висновки місцевого суду про безпідставність збереження грошових коштів у розмірі 250 000 грн. і стягнення процентів за користування ними не відповідають дійсності та не підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, враховуючи що в матеріалах справи знаходиться оригінал договору довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р., наданий на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду від 18.05.2009 р. (а.с. 78-79), платіжне доручення № 468 від 25.09.2008 р. (а.с.5).
Відповідно до умов вказаного договору, а саме:
· п. 1. постачальник (відповідач) зобов'язується протягом дії договору поставляти покупцю (позивачу) товар (в тому числі, але не виключно -запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його встановлених договором умовах. Загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється кількістю та асортиментом товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору. Загальна сума договору складає 270 000 грн. без ПДВ;
· п. 4.1. ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару;
· п. 6.1. постачальник зобов'язаний постачати покупцю товар окремими партіями в строки, кількості та асортименті (номенклатурі), остаточно погоджені сторонами в видаткових товарних накладних. Сторони також можуть в кожному конкретному випадку обумовити строки і вартість доставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням № 468 від 25.09.2008 р. позивач сплатив відповідачу 270 000 грн., зазначивши у графі призначення платежу - за автозапчастини згідно договору № 23-09П від 23.09.2008 р. в т.ч. ПДВ 45 000 грн. (а.с. 5). Проте, 06.11.2008 р. відповідач перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти у сумі 20 000 грн. з призначенням платежу -за часткове повернення помилково перерахованих коштів за платіжним дорученням № 468 від 25.09.2008 р. в т.ч. ПДВ 45 000 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача станом на 06.11.2008 р. (а.с. 54).
Колегія апеляційного суду вважає, що місцевий суд у порушення норм матеріального права (ст.ст.11, 204, 525, 598, 629, 214, 1212 ЦК України, ст.193 ГК України), не визнав договір довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р. підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, що передбачена ст.11 ЦК України. При цьому колегія апеляційного суду враховує наступне:
· відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальним правилом цією статтею проголошується презумпція правомірності правочину, яка є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних відносин. Неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини), а також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини);
· з матеріалів справи вбачається, що договір довгострокового постачання №23-09П від 23.09.2008 р. не був визнаний недійсним в судовому порядку; місцевим господарським судом також не було прийнято рішення в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України про визнання цього договору недійсним; сторонами у справі позовна вимога про визнання недійсним договору також не заявлялась. За таких обставин, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що договір довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р. є дійсним;
· відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти госпо дарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зо бов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за від сутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у пев них умовах звичайно ставляться;
· кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.ч.2,7 ст.193 ГК України);
· відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна цього умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом;
· підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду також встановила, що зобов'язання за договором довгострокового постачання №23-09П від 23.09.2008 р. не були припиненні у встановленому законом порядку, сторони договору від договору не відмовлялися. Відтак, повернення відповідачем 20 000 грн. як помилково перерахованих грошових коштів, а також відзив на позов від 01.07.2009 р. та копія висновку Київського науково -дослідного інституту судових експертиз № 784 від 02.02.2009 р., враховуючи ч. 3 ст. 214 ЦК України, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують припинення зобов'язання за договором довгострокового постачання № 23-09П від 23.09.2008 р.у встановленому законом порядку.
Таким чином, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст.ст. 11, 204, 525, 598, 629, 214, 1212 ЦК України, ст.193 ГК України є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в порядку ст. 104 ГПК України з прийняттям нового рішення.
Дослідивши вищевикладене, в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що позивачем не були доведені ті обставини, на які він посилався в обґрунтуванні позовних вимог, а саме те, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави.
Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 21.09.2009 р. у справі № 17/466-08 скасуванню з прийняттям нового рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.06.2009 р. з метою забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, що знаходяться на її рахунках у банківських установах в розмірі суми позову -258 219, 18 грн. (а.с. 82-83).
Відповідно до ст.66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, вжиття заходів до забезпечення позову необхідно для забезпечення реального виконання судового рішення. Відповідно до ст.68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні.
Оскільки, рішення господарського суду Київської області від 11.08.2009 р. у справі № 17/466-08 скасоване, колегія апеляційного суду вважає, що підстави для вжиття заходів до забезпечення позову у цій справі, - відсутні.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 99-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 21.09.2009 р. у справі №17/466-08 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Київської області від 11.08.2009 р. у справі № 17/466-08 скасувати з прийняттям нового рішення.
3. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
4. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, б. 367, кв. 76, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (09700, Київська область, м. Богуслав, вул. Миколаївська, б. 53, кв. 31, ідентифікаційний код НОМЕР_2) державне мито за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 291 (одна тисяча двісті дев'яносто одна) грн. 10 коп. Видати наказ.
5. Видачу наказу доручити господарському суду Київської області.
6. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Київської області від 01.06.2009 р. у справі № 17/466-08.
7. Матеріали справи № 17/466-08 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Мостова Г. І.
Судді:
Маляренко А. В.
Мельник С. М.
Дата відправки 21.12.09