Іменем України
"11" січня 2010 р. справа № 5020-3/346
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5)
до Приватного виробничо-комерційного підприємства “Пилкс”
(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя 24)
про стягнення заборгованості у розмірі 53826,83 грн. та розірвання договору оренди,
Суддя Головко В.О.,
За участю представників:
позивач -Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 01.09.2009, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради;
відповідач -не з'явився, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пилкс".
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пилкс" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 47030,64 грн. та розірвання договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 18, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 625, 651-654, 783 Цивільного кодексу України. Зокрема позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору оренди не сплачує оренду плату у встановленому порядку та розмірах. На думку позивача, таке порушення є підставою для дострокового розірвання договору, у зв'язку з чим орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.11.2009 порушено провадження у справі.
У ході розгляду справи позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2009 по 20.11.2009 в сумі 32488,38 грн., пеню за порушення строків внесення орендної плати в сумі 446,85 грн., 3% річних в сумі 349,65 грн., а також штраф за порушення зобов'язань за договором -20541,95 грн., а разом -53826,83 грн. Крім того, позивач просить розірвати договір оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 та зобов'язати Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пилкс" повернути (звільнити) орендоване майно орендодавцеві (арк.с.38-39).
Ухвалою суду від 07.12.2009 зазначену заяву позивача прийнято до розгляду.
Відповідач явку уповноважених представників у судові засідання 24.11.2009, 07.12.2009 та 11.01.2010 не забезпечив, про дату, час і місце їх проведення був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки не повідомив.
Через нез'явлення в судові засідання представника відповідача розгляд справи неодноразово відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками "за зазначеною адресою відсутнє", можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.
Визначення поняття "місцезнаходження юридичної особи" дається в статті 93 Цивільного кодексу України. Так, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно зі статтею 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" від 15.05.2003 № 755-ІV (з наступними змінами і доповненнями).
Відповідно до статей 16 і 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців з Єдиного державного реєстру створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
До Єдиного державного реєстру включаються відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця, зокрема такі як "місцезнаходження юридичної особи". Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (частина 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців").
Так само запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходженням Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пилкс" (відповідач у справі) є: 99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. 24, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданою державним реєстратором Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя станом на 11.12.2009 (арк.с.58-59).
Суд тричі повідомляв відповідача про дату, час і місце судового засідання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення: 11.11.2009 (арк.с.18), 01.12.2009 (арк.с.37) та 10.12.2009 (арк.с.56). Причому всі повідомлення були надіслані заздалегідь.
Отже, такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
У зв'язку з викладеним та з метою забезпечення принципу вирішення спору протягом розумного строку (стаття 69 Господарського процесуального кодексу України), суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України -за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
17.09.2008 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець), та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пилкс" (Орендар) укладений договір № 448-06 (далі -Договір) оренди нерухомого майна, згідно з умовами якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно -вбудовані нежилі приміщення з № І-1 по № І-19, загальною площею 140,40 м2, розташовані в житловому будинку літ.“А”, за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. № 24, які знаходяться на балансі РЕП-1, для використання зазначених приміщень під офіс (арк.с.9-10).
Відповідно до пункту 2.2 Договору, об'єкт оренди залишається на балансі РЕП-1 з указівкою, що це майно передано в оренду і зараховано на позабалансовий рахунок Орендаря із зазначенням, що майно є орендованим та оплачується Орендарем з 01.01.2007 у сумі 2661,49 грн. на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно. Амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховуються балансоутримувачем. Амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна є власністю Орендодавця.
Вступ Орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі об'єкта оренди (пункт 2.3 Договору).
За умовами пункту 2.4 Договору, повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення Договору. Майно має бути повернуто в стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу. Приймання-передача об'єкта оренди після закінчення дії договору оренди здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця та Орендаря. Вартість майна, що повертається Орендарем Орендодавцю визначається на підставі акта оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору оренди, звіреного з актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін. У випадку погіршення Орендарем стану орендованого майна, Орендар зобов'язаний відшкодувати вартість робіт, необхідних для проведення відновлювальних робіт. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається у відповідності з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007 та складає 31093,35 грн. на рік. Орендна плата складає 2661,49 грн. за місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. З 01.09.2008 орендна плата становить 3561,92 грн.
Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення.
Згідно з пунктами 4.4, 4.12 Договору, Орендар зобов'язується своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди, у тому числі оплату послуг, наданих підприємствами комунальної сфери; повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу.
Орендодавець має право виступати з ініціативою про внесення змін у договір оренди чи його розірвання у випадку погіршення стану орендованого майна, внаслідок його неналежного використання Орендарем або невиконання умов договору оренди (пункт 5.5 Договору).
За приписами пунктів 6.1-6.2 Договору, сторони несуть майнову відповідальність у розмірі повного матеріального збитку (реальні збитки і упущена вигода), що виникли у результаті порушень однією зі сторін умов даного договору. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором оренди, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Цей договір діє з моменту його підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації, строком до 02.08.2010 (пункт 7.1 Договору).
Договір може бути розірваним на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадку невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених чинним законодавством України (пункт 7.3 Договору).
Дія Договору оренди припиняється внаслідок:
- закінчення строку оренди, передбаченого договором;
- рішення господарського суду;
- загибелі об'єкта оренди;
- ліквідації Орендаря;
- приватизації об'єкта оренди Орендарем (пункт 7.5 Договору).
Відповідно до пункту 8.2 Договору, він є новою редакцією Договору оренди нерухомого майна за № 448-06 від 29.12.2006.
Договір № 448-06 від 17.09.2008 посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. і зареєстрований в реєстрі за № 1838.
На підставі акту приймання-передачі майна від 17.09.2008 Орендодавець передав зазначене вище майно Орендарю -Приватному виробничо-комерційному підприємству "Пилкс" (арк.с.12).
Зазначене свідчить, по-перше, про те, що договір № 448-06 від 17.09.2008 в контексті частин другої та третьої статті 640 Цивільного кодексу України набрав чинності; по-друге, про виконання позивачем як Орендодавцем за договором свого обов'язку, передбаченого пунктом 4.1 Договору.
Натомість відповідач свої зобов'язання щодо внесення орендної плати порушив, в результаті чого у нього перед Орендодавцем утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 32488,38 грн. за період з 01.01.2009 по 20.11.2009.
Неналежне виконання Орендарем своїх зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати і стало причиною для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, а також 3% річних та неустойки, у загальному розмірі 53826,83 грн.; розірвання договору оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 та зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Орендодавцю.
Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 № 2070), Фонд комунального майна є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності (арк.с.26-28).
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями), який є спеціальним законом щодо цих відносин.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначений перелік істотних умов договору оренди, до яких, зокрема, належать:
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- виконання зобов'язань;
- відповідальність сторін.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 (арк.с.9-10).
Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.
Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, відповідач мав сплатити орендну плату за січень 2009 року в строк до 20.01.2009; за лютий 2009 року -до 20.02.2009, за березень 2009 року -до 20.03.2009 і так далі.
Судом встановлено, що відповідач за січень-лютий 2009 року розрахувався лише 20.03.2009, за березень 2009 року -частково 20.03.2009, ще частку (600,00 грн.) сплатив 12.04.2009, решта залишилася несплаченою до теперішнього часу. Так само до цього часу не сплачено орендну плату за квітень-листопад 2009 року. Загальна сума заборгованості відповідача з орендної плати становить 32488,38 грн.
Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.
Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, встановлюються судом на підставі доказів.
За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, ще вимоги позивача про стягнення з відповідача суми несплаченої орендної плати за Договором оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 у розмірі 32 488,38 грн. (за період з березня по листопад 2009 року) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем, серед іншого, заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 446,85 грн. за порушення строків внесення орендної плати.
Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо строків внесення орендної плати за період з березня по листопад 2009 року.
В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Із наведеними нормами узгоджується частина друга статті 551 Цивільного кодексу України. Так, розмір неустойки, предметом якої є грошова сума, встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений або зменшений за згодою сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідальність Орендаря (відповідача) у вигляді пені встановлена у пункті 3.5 Договору, згідно з яким "орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення".
Водночас, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем (арк.с.40), і зазначає, що він здійснений з урахуванням наведених норм та умов Договору, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 446,85 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також позивачем заявлена до стягнення сума штрафу в розмірі 20541,95 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.2 Договору встановлена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором оренди -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Враховуючи, що розмір місячної орендної плати (з урахуванням індексу інфляції) за жовтень 2009 року становить 4108,39 грн., відповідачу нараховано штраф у розмірі 20 541,95 грн. (4108,39*5).
Зважаючи на порушення відповідачем умов договору в частині строків внесення орендної плати (прострочення становить більше 9 місяців), вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 349,65 грн. за період з листопада 2008 року по листопад 2009 року.
Суд вважає, що ця вимога також підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем (арк.с.40), суд вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 349,65 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості у розмірі 53 826,83 грн., з яких: сума основного боргу з орендної плати -32 488,38 грн., пеня -446,85 грн., штраф -20 541,95 грн. і 3% річних -349,65 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків щодо оплати вартості користування орендованим майном протягом тривалого часу, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 та зобов'язати Приватне виробничо-комерційне підприємства "Пилкс" звільнити орендоване майно і повернути його Орендодавцю.
Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.
За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав передбачено пунктом 7.3 Договору.
Як зазначено вище, порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.
З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на такому.
Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів № 1-2/2002) зазначає наступне.
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Верховним Судом України з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 № 8/32пд).
Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.
На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.
Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008 в частині строків внесення орендної плати -орендна плата не сплачується вже більше дев'яти місяців, що є суттєвим порушенням договору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.
Відповідно до пункту 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.
Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
З наведеною нормою кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Пунктом 4.12 Договору встановлений обов'язок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу.
Повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору в порядку, визначеному пунктом 2.4 Договору.
Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об'єкт оренди -вбудовані нежилі приміщення з № І-1 по № І-19, загальною площею 140,40 м2, розташовані в житловому будинку літ.“А”, за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. № 24, -підлягає поверненню позивачеві.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.
За викладених обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на останнього здійснені позивачем судові витрати: державне мито в сумі 623,28 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пилкс" (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 24, ідентифікаційний код 19193763, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму боргу в розмірі 53 826,83 грн., з яких 52 302,60 грн. (п'ятдесят дві тисячі триста дві грн. 60 коп.) на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), а 3% -1 524,23 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять чотири грн. 23 коп.) на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 448-06 від 17.09.2008, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пилкс", з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.
4. Зобов'язати Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пилкс" (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 24, ідентифікаційний код 19193763, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) звільнити орендоване за договором № 448-06 від 17.09.2008 майно -вбудовані нежилі приміщення з № І-1 по № І-19, загальною площею 140,40 м2, розташовані в житловому будинку літ.“А”, за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. № 24, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 35427001000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509).
5. Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пилкс" (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя 24, ідентифікаційний код 19193763, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 25750044) державне мито в сумі 623,28 грн. (шістсот двадцять три грн. 28 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено і підписано
в порядку статті 84 ГПК України
15.01.2010.