Справа № 22ц-404 Головуючий у 1 інстанції Князьков В.В.
Категорія 20 Доповідач Біляєва О.М.
21 січня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу та штрафу за апеляційною скаргою відповідача на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2009 року,
У вересні 2008 року ОСОБА_1 пред'явила в суд позов до ОСОБА_2 про стягнення авансу та штрафу, посилаючись на те, що 05 грудня 2007 року між сторонами у справі було укладено попередній договір, згідно з яким вони зобов'язувались в строк до 15 січня 2008 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: торгівельних павільйонів з навісом для очікування громадського транспорту загальною площею 163,8 кв. метрів, розташованих по АДРЕСА_1. Вартість майна за угодою сторін визначена в 1370250 гр.
На час підписання попереднього договору ОСОБА_2 отримала від позивачки аванс в сумі 20000 доларів США, що еквівалентно 97000 гр.
У встановлений попереднім договором строк і до звернення з позовом до суду договір купівлі-продажу вказаних об'єктів не укладено з вини продавця ОСОБА_2, яка на порушення п. 6 попереднього договору не вжила заходів щодо оформлення документів, необхідних для укладення договору.
На вимогу повернути аванс та сплатити штраф в сумі 5% авансу, як передбачено п. 3 Договору, відповідач відмовилась.
ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аванс в сумі 97000 гр., який сплачено за попереднім договором, та штраф 4850 гр.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2009 року позов задоволений частково: з ОСОБА_2 на користь позивача стягнута сума позики 97000 гр., судові витрати 1000 гр. В решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням, звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального і процесуального права.
В обґрунтування скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що суд безпідставно визнав попередній договір нікчемним, оскільки не врахував, що предмет договору не відноситься до нерухомого майна. Матеріалами справи не підтверджується факт ухилення продавця від укладення основного договору купівлі-продажу, такий факт і не встановлений оскаржуваним рішенням тому у неї не виникає обов'язку повернення суми авансу. Крім того, на її думку, суд порушив положення статті 11 ЦПК України, оскільки стягнув суму позики.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог пп. 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що між сторонами фактично укладено договір позики, а не попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки останній нотаріально не посвідчений і є нікчемним. Вимоги про стягнення штрафу не підлягають задоволенню через нікчемність договору.
Рішення суду в частині відмови в стягненні штрафу сторонами не оскаржується.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про стягнення суми позики, апеляційний суд визнає, що погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та зроблений з порушенням норм матеріального права.
В силу статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Судом встановлено, що 05 грудня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали попередній договір купівлі-продажу торгових павільйонів з навісом для очікування громадського транспорту, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (ас. 10).
Згідно з цим договором, сторони зобов'язалися укласти в майбутньому в строк до 15 січня 2008 року договір купівлі-продажу вказаних об'єктів за ціною 1370250 гр.
Апеляційний суд не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо нікчемності договору від 05.12.2007 року.
Як видно з матеріалів справи, на час укладення попереднього договору спірне майно було рухомим. Діюче законодавство не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу рухомого майна.
Попередній договір укладено сторонами в простій письмовій формі, що не суперечить закону.
За таких обставин у суду не було підстав для висновку про те, що попередній договір, укладений між сторонами у справі 05 грудня 2007 року, є нікчемним.
Згідно зі ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Якщо ж сторони домовились укласти договір, але відповідним чином його не оформили, сплачені в рахунок виконання платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Суд установив, що договір купівлі-продажу в установленому законом порядку укладений не був.
Оскільки сторони домовились укласти договір купівлі-продажу торгових павільйонів з навісом для очікування громадського транспорту, але відповідно його не оформили, то передані ОСОБА_1 в рахунок виконання договору 20 тисяч доларів США визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 авансу в розмірі 20000 доларів США, підтверджується попереднім договором, який підписаний сторонами та не був оспорений в установленому законом порядку.
Згідно з вимогами статті 11 ЦПК України, суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 просила стягнути суму авансу 97000 гр., що еквівалентно 20000 доларів США за курсом НБУ на час звернення до суду. Протягом розгляду справи позивачка не змінювала позовні вимоги, тому суд не вбачає підстав для стягнення суми авансу за курсом НБУ на час розгляду справи.
Висновок суду про те, що отримані відповідачкою гроші є позикою, не відповідає обставинам справи. Підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 1046, 1047 ЦК України відсутні.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
З виниклих правовідносин не вбачається, що саме договір позики було укладено між сторонами.
Враховуючи, що суд першої інстанції при розгляді справи зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд скасовує рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалює нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми авансу 97000 гр. Рішення суду в частині стягнення судових витрат залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2009 року в частині стягнення суми позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу 97000 гр.
Рішення в частині стягнення судових витрат залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий
Судді