Справа № 22ц-410/2010 Головуючий у І інстанції Ткачов О. М.
Категорія 37 Доповідач Барков В. М.
25 січня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Маширо О. П.,
суддів Баркова В. М.,
Резникової Л. В.,
при секретарі Артамоновій С. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Краснолиманської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 листопада 2009 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до виконавчого комітету Краснолиманської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що, оскільки право власності позивачки на земельну ділянку в порядку спадкування ніким не оспорюється і остання звернулася в установленому законом порядку в нотаріальну контору, де має отримати свідоцтво про набуття права власності в порядку спадкування на спадщину, позов не підлягає задоволенню у судовому порядку.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо іншій її розмір не визначений заповітом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі державних актів на право приватної власності на землю серія ІІІ-ДН №№ 135407, 135408 відповідно належало по Ѕ частині земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 площею по 0,0477 га кожна, переданих ним для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (а.с. 17, 18).
Після смерті ОСОБА_3 її чоловік ОСОБА_4 успадкував належне їй майно і 08 грудня 2006 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом до складу якої увійшли Ѕ частка вказаної земельної ділянки та Ѕ частка житлового будинку АДРЕСА_1 із відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд (а.с. 13).
25 грудня 2006 року ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності на спадковий будинок про що в книзі 21 комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов'янська зроблено запис № 3131 (а.с. 16). Право власності на успадковану частину земельної ділянки ОСОБА_4 у встановленому порядку не оформив.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 9).
ОСОБА_2, як спадкоємиця за заповітом, звернувшись до нотаріальної контори прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 з господарсько-побутовими будівлями та спорудами і отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 10, 64).
З пояснень ОСОБА_2 в судовому засіданні та матеріалів справи вбачається, що після смерті своєї дружини ОСОБА_4 не отримав державний акт на право приватної власності на всю спірну земельну ділянку і тому за відсутністю правовстановлюючих документів нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину як на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_4, так і на земельну ділянку яку він успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_3
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в а.а. 2, 3 п. 23 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Позивачка в судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала, що на час звернення до суду із позовом вона скористалася своїм правом спадкоємця на звернення до компетентних органів щодо прийняття спадщини.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
З урахуванням зазначеного апеляційний суд вважає що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 10, 15, 54, 60, 209, 213, 215 ЦПК України, положенням ст. 1225 ЦК України, п. 23 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування», що містяться в Постанові № 7 від 30 травня 2008 року і підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді