ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 серпня 2011 року 12:32 № 2а-6969/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства "Злагода-2000"
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києві
про скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Губерський А.С. (дов.від 01.02.10 №б/н)
від відповідача: Косякевич Ю.С. (дов.від 12.01.11 №88/9/10-008)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Злагода 2000»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.08.2011 року о 12 год. 32 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2011р. №00001042304/0 та №00001052304/0.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що не погоджується з винесеним відповідачем податковим повідомлення-рішенням. Взаємовідносини позивача та його контрагента підтверджені первинними документами, договором №26-08-09, податковою накладною від 31.08.09р. №6870, яка відображена в реєстрі отриманих податкових накладних. Тому позивач вважає, що у нього були законні підстави віднесення суми, яку він сплатив за договором до складу валових витрат.
Крім того позивач зазначає, що договір укладений між ним та його контрагентом, недійсним в судовому порядку визнаний не був, на момент здійснення господарської операції контрагент прийняв і оплатив товар, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість .
Тому, виявлені порушення на думку позивача не відповідають дійсності, а прийняте податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню. В судовому засіданні представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, на його думку виявлені під час проведеної перевірки виявлено порушення позивачем п.п.5.3.9. п.5.3. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток, та п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України №168/97 «Про податок на додану вартість», призвело до заниження податку на додану вартість. З огляду на виявлене порушення відповідач вважає прийняте податкове повідомлення-рішення правомірним, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду про наступне.
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач) проведено невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Злагода-2000» (далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р Груп»за період з серпень-жовтень 2009р.
За результатами перевірки складено акт від 29.11.2010р. №741/2304/30530830, яким встановлено порушення п.п.5.3.9. п.5.3. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 156389,5 грн., та п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України №168/97 «Про податок на додану вартість», призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 125111 грн. за серпень 2009р.
На підставі виявленого порушення відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 07.12.2010р. №0001042304/0 та від 07.12.2010р. №0001052304/0.
З огляду на зазначене виявлене порушення та матеріали справи, суд акцентує увагу на наступному.
Відповідно до вимог ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Отже, безумовною підставою для визнання правочину недійсним, є вказані підстави, адже відповідно до ст.. 42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво»підприємництво -е безпосередня самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»на підставі договору №26-08-09 від 26.08.09р. та додатку №1 до нього, було придбано у останнього будівельні матеріалами відповідно до рахунку-фактури №6870 від 31.08.09р.. видаткової накладної №6870 від 31.08.09, податкової накладної №6870 від 31.08.09р. на суму 750670,63 грн., в т.ч. ПДІ 125111,77 грн.
Матеріалів справи встановлено, що про ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобілів чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, крім того на підприємстві працює лише 1 особа.
З пояснень відповідача наданих під час проведення судових засідань встановлено, що в провадженні СВ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа № 69-107 за ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 205 КК України, яка порушена відносно директора ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп». ОСОБА_3 формально є засновником і директором ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»яких не підписував ніяких фінансово-господарських документів діяльності підприємства від імені ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп».
Тобто, вказані обставини підтвердили встановлено порушення вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання зазначених норм законодавства у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Так, відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Вимогами п.9.1., п.9.2. ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»№88, первинні документи для надання їх юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі «.. посада, прізвище і підпис осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа..».
Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Так при створенні ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»була відсутня дійсна воля і волевиявлення на створення цього підприємства, діяльність ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»є фіктивним правочином, відповідно до ст.. 234 ЦК України, а саме без наміру створення правових наслідків та здійснення фінансово-господарських відносин згідно чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно з ст. 56 ГУ України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.
Відповідно до ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.
Згідно з ст.. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Однак, в той час громадянин -директор ОСОБА_3 рішення про створення ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»не приймав та нікого не уповноважував це робити.
Частиною 1 ст. 178 ЦК України визначено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 2 ст. 193 ГК України визначає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Викладене свідчить про відсутність надання послуг та поставку товару, що підтверджує про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначений договір відповідно до вимог ст.ст. 203, 216 ЦК України є нікчемним, не створює юридичних наслідку, крім того, що пов'язаний з його недійсністю.
Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин)ю У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст..203 ЦК України зміст правочину не можу суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п. 19 ст.2 Бюджетного кодексу України -доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.
Відповідно до ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансфери. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковим законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Підпунктом 3.2.1. п.3.2. ст..3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.00р. №2181 який передбачає, що у випадку коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язків платіж) якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Таким чином, несплачений позивачем податок на додану вартість внаслідок невірного формування податкового кредиту є дохідною частиною державного бюджету, власність держави.
Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»право нарахування податкового кредиту та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Згідно п.п.7.4.5. п.7.4. ст..7 закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку, не підтверджені податковими документами. Пункт 2 Порядку заповнення податкових накладних від 30.05.1997р. №165 встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, а згідно п.2 Порядку, податкова накладна виписана іншою особою, крім зазначеної у п.2, вважається недійсною.
Вимогою пп.7.2.3. п.7.2. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом. Наявність належним чином виписаної податкової накладної є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів.
Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З огляду на викладене, суд вважає що відповідач дійшов вірного висновку що договір, укладений з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», є нікчемним, а тому позивач в порушення вимог пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.04р. № 334/94-ВР в редакції від 22.05.97р № 283/97-ВР включено до складу валових витрат за 9 місяців 2009 року суму в розмірі 625559грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 9 місяців 2009 року в сумі 156389,50 грн., та в порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами та доповненнями завищено податковий кредит за серпень 2009р. на 125111грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2009р. на суму 125111грн.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведеної перевірки, тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірним, а заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 97, 160-167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст. 185- 187 КАС України.
Суддя І.А. Качур