22 серпня 2018 р. м. ХарківСправа № 591/2015/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Сіренко О.І.
суддів: Жигилія С.П. , Курило Л.В.
за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми (головуючий-суддя І інстанції: Грищенко О.В.) від 12.04.2018р. (повний текст рішення складено 12.04.2018 року) по справі № 591/2015/18
за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
до ОСОБА_1
про примусове видворення особи без громадянства резидента Латвійської республіки за межі території України та її затримання з метою ідентифікації за забезпечення примусового видворення,
12.04.2018 року Управління Державної міграційної служби України в Сумській області звернулось до Зарічного районного суду м. Суми із адміністративним позовом, в якому просить:
- примусово видворити за межі території України особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1;
- затримати строком на 6 місяців особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, який розташований: Чернігівська обл., Ріпкинський район, село Розсудів, вул. Лісна, буд. 15;
- звернути до негайного виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 07.11.2017 року працівниками Тростянецького РС Управління ДМС України в Сумській області разом з працівниками ГУНП в Сумській області було виявлено особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 В ході перевірки було встановлено, що вона є уродженкою Казахстану, росіянка, народилася в с. Г.-поле Шортандинського району, Целіноградської області, має паспортний документ зразка колишнього СРСР серії VI-МЕ №666737, виданий ВВС Резекненського райвиконкому, Латвійської РСР 05.07.1979 року, знята з реєстраційного обліку 06.07.1994 року, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 14.09.1994 року. Департаментом громадянства та імміграції Латвії 04.11.1992 року відповідачка була внесена до реєстру резидентів Латвійської республіки під персональним номером 190960-10133, не працює, проживає в Україні у с. Люджа Тростянецького р-ну, Сумської області, за адресою вул. Пушкіна, 12. До України за вказаним паспортом, за її словами, в'їхала у 1994 році з чоловіком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 Після цього термін перебування в Україні не продовжувався. Отже, з 1994 року і по теперішній час відповідачка нелегально проживає на території України. У паспортному документі відповідачки, відсутні відмітки про перетин кордону України, за якими було б можливо обчислити точний термін її перебування в Україні, а отже, з 1994 року вона територію України не залишала. Оскільки у встановлений строк відповідач добровільно не покинула територію України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12.04.2018 року адміністративний позов задоволено.
Примусово видворено за межі території України особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП не має).
Затримано строком на 6 місяців особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ( місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП не має), з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, який розташований: Чернігівська область, Ріпкинський район, село Розсудів, вул. Лісна, буд 5.
Звернуто рішення до негайного виконання.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідачем через представника подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.04.2018 року та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства.
Зазначив, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги фактичну відсутність у відповідача можливості добровільно покинути території України з поважних причин, а саме, через відсутність коштів та місця проживання в іншій країні.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також позивачем надано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з службовою завантаженістю та відпусткою представників.
Враховуючи встановлені КАС України скорочені терміни розгляду вказаної категорії справ, не надання позивачем доказів неможливості направлення інших представників та враховуючи, що позивач висловив свою позицію по справі у наданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та відсутності підстав для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст.229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 07.11.2017 року працівниками Тростянецького РС Управління ДМС України в Сумській області разом з працівниками ГУНП в Сумській області було виявлено особу без громадянства резидента Латвійської республіки, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1
За результатами перевірки, проведеної за наявними обліками територіальних органів ДМС та відомчої інформаційної системи «Оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ЄІАС УМП встановлено, що відповідач громадянства не набував, посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документувався.
За інформацією, отриманою з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан») встановлено, що відповідач не значиться як такий, що перетинав державний кордон на в'їзд/виїзд.
07.11.2017 року відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 050410 за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення іноземцями правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні), та начальником Управління ДМС України в Сумській області застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 (п'ятсот десять) грн., відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МСМ № 045340 від 07.11.2017 року (а.с.8,11)
09.11.2017 року Управлінням ДМС України в Сумській області прийнято рішення № 239 про примусове повернення з України -особи без громадянства резидента Латвійської республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12-13).
Оскільки у встановлений строк відповідач добровільно не покинув територію України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Згідно частини другої статті 14 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
У відповідності до ч. ч. 1-5 ст.26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
На підставі ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.
Згідно до п. п. 2, 7, 10 Розділу І Загальних положень Інструкції Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, що затверджена наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012 року, у цій Інструкції терміни “примусове повернення” та “примусове видворення” означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.
Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:
невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;
наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;
якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;
якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили.
У рамках процедури примусового видворення органи ДМС, органи охорони державного кордону, органи СБУ: готують та подають до місцевого загального суду як адміністративного суду (далі - адміністративний суд) обґрунтовану позовну заяву; беруть участь у судовому розгляді; забезпечують участь у судовому розгляді іноземців, які затримані; ознайомлюють іноземця з судовим рішенням про його примусове видворення та порядком оскарження цього рішення (якщо це рішення не було вручене іноземцю одразу після його оголошення); забезпечують фактичне виконання рішення суду про примусове видворення іноземця або іншого рішення суду, прийнятого з метою забезпечення примусового видворення.
Рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Рішення суду про примусове видворення іноземця може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.
Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 КАС України незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб'єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.
Дослідивши наявне в матеріалах рішення Управління ДМС України в Сумській області від 09.11.2017 року № 239 про примусове повернення з України -особи без громадянства резидента Латвійської республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, колегія суддів дійшла висновку, що воно не містить посилань на порядок та строки оскарження.
За наведених обставин, колегія суддів, вважає у відповідача наявні поважні підстави для невиконання рішення про примусове повернення від 09.11.2017 року.
Відповідно до п “f” частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "ОСОБА_3 проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Верховний Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції розуміється фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення (постанова від 15.03.2018 року по справі №320/6447/16-а (2-а/320/236/16).
Відповідно до п.113 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Чахал проти Великобританії” заява №22414/93, будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п.1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виправдано, тільки поки розглядається питання про висилку. Якщо ця процедура не здійснюється з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до статті 5 п.1 (f).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для затримання відповідача для видворення.
Також, як встановлено під час розгляду справи відповідач зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 14.09.1994 року. Як вказує відповідач, за цей період у неї склалися сталі стосунки із мешканцями вказаного населеного пункту, а зв'язок з країною її резидентства втрачений. Зазначила, що за весь період від органів, які реалізують державну політику у сфері міграції не переховувалась.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Згідно з п. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У контексті практики Європейського суду за статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод розділення сім'ї відповідача може становити порушення цієї статті оскільки видворення особи з країни, де проживають її близькі члени родини, становить порушення його права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної вище статті Конвенції, і в кожному випадку повинно розглядатися пропорційно переслідуваній меті відповідно до вимог Конвенції.
Право на сім'ю потребує гарантій від усіх випадків втручання незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами.
При розв'язанні спірних правовідносин суд враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 18.12.1991 року в справі «Мустакім проти Бельгії» (Moustaquim v Belgium) № 12313/86. Суд підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (а саме про департацію) представляли собою втручання в права, захищені ст. 8-1 ЄКПЛ, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність». Крім того, рішення повинні бути «співрозмірні цілям, що переслідуються законом».
Аналогічна позиція у справі «Беррехаб проти Нідерландів» від 21.07.1998 р., де Суд, виходячи із конкретних обставин, вважав, «що не було дотримано належного балансу між інтересами сторін і з цієї причини була відсутня пропорційність між заходами, що застосовувалися владою, та правовими цілями, що переслідувалися».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача, які мають суттєве значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищезазначене, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 289, 308, 310, 315, п.4 ч.1 ст. 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12.04.2018р. по справі №591/2015/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про примусове видворення особи без громадянства резидента Латвійської республіки за межі території України та її затримання з метою ідентифікації за забезпечення примусового видворення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6