ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8429/17
провадження № 2/753/1643/18
"02" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О. з секретарем судового засідання Кримчук Я.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними,
представник позивача: ОСОБА_4
представник відповідача: Щербак Н.В.
У травні 2017 р. ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позивач) звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», банк, відповідач) про визнання недійсними кредитного договору і договору поруки та про визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними.
На обґрунтування позову зазначила, що 11.09.2007 між нею та ПАТ «Ощадбанк» було укладено кредитний договір № 717, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит в сумі 74 370 дол. США під 12,0% процентів річних строком на 25 років на фінансування будівництва житла відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № КНТР-001222/кВ від 09.08.2007. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, третя особа) було укладено договір поруки № 1398.
Кредитний договір та договір поруки позивач вважає недійсними посилаючись при цьому на такі обставини.
У договорі про участь у Фонді фінансування будівництва вартість об'єкта інвестування визначена у гривні, що підтверджує намір позивача отримати кредит у національній грошовій одиниці. Визначена у пункті 1.3. кредитного договору процедура кредитної операції також підтверджує, що фактичною валютою кредиту є гривня. До того ж за нормативами НБУ банк може зарахувати валютні кредитні кошти тільки на поточний рахунок 2620, а оскільки кредитна операція була проведена без дотримання цих вимог, і у заяві на видачу готівки взагалі не зазначений рахунок, з якого видавались кошти, фактичною валютою кредиту є гривня. В порушення Інструкції про касові операції в банках України позивач не укладала з банком договір про відкриття поточного рахунку, а тому банк надав не кредитні кошти, а переказ у валюті, що ставить під сумнів правомірність дій банку в частині нарахування процентів за кредитом та видачу кредитних коштів взагалі. В порушення Постанови Правління НБУ від 17.06.2004 № 280 Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, а також постанови НБУ № 337 позивач не підписувала з банком договір про відкриття позичкового рахунку, а отже рахунок № 2203 не може їй належати, він є внутрішньобанківським рахунком для обліку виданих кредитів і фінансової та бухгалтерської звітності. Проведення банком операцій по видачі кредиту з одночасним переведенням його у гривню та зарахування гривневого еквіваленту на рахунок отримувача в межах одного дня свідчить про те, що долари США позивач не отримувала і валюта за межі банку не виходила, а отже банком була проведена удавана операція. Окрім вираження у договорі суми кредиту у доларах США всі дії з його виконання здійснювались у національній валюті.
Звернувшись до банку з наміром отримати кредит, позивач ознайомилась з таблицею сукупної вартості кредиту в національній валюті, що її повністю влаштовувало, після чого вона уклала угоду на придбання квартири, сплативши аванс. Пізніше з'ясувалось, що умови змінились, і позивач змушена була оформити кредит в іноземній валюті та підписати договір на умовах банку, до якого не було додано графіку платежів. Таким чином укладений договір не є вільним в умовах в розумінні частини 1 статті 627 ЦК України, а є договором приєднання, який може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, що приєдналася.
За міркуванням позивача при укладенні договору в іноземній валюті було порушено вимоги статті 99 Конституції України, пункт 1 статті 3, статті 5, 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Правління НБУ від 14.10.2004 № 483 «Положення про порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу» та від 30.05.2007 № 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», оскільки банк здійснював кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, яка використовувалась як засіб платежу в розрахунках за придбану позивачем квартиру.
Умови кредитного договору щодо погашення кредиту і сплати відсотків у доларах США та щодо покладення ризиків знецінення національної валюти на позичальника позивач вважає несправедливими і такими, що порушують вимоги пункту 10 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 13, пункту 3 статті 509 ЦК України.
Окрім того позивач вважає оспорюваний договір таким, що вчинений з використанням нечесної підприємницької практики та внаслідок обману вказуючи, що якби банк повідомив про те, що в грошовому обігу не може використовуватися готівкова іноземна валюта, вона б відмовилась від кредиту.
Відповідач подав заперечення на позов, у яких послався на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог.
Аргументи відповідача зводяться до того, що укладений з ОСОБА_2 кредитний договір відповідає закону і вільному волевиявленню сторін, а твердження позивача про намір отримати кредит у національній валюті та введення її в оману не відповідають дійсності. Так, банківські документи свідчать, що позивач бажала отримати і отримала кредит у доларах США, у касі банку конвертувала отриману валюту у гривню, після чого в цей же день за дорученням позичальника кошти були перераховані на рахунок забудовника. З березня 2007 до вересня 2016 р. позичальник і поручитель жодного разу не зверталися до банку з подібною претензією. Більш того погашення кредиту здійснювалось відповідно до умов договору у валюті кредиту. Графік погашення кредиту міститься у пункту 1.5. кредитного договору, а таблиця сукупної вартості кредиту, на яку посилається позивач, має примітку про те, що розрахунки наведено у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку, а фактичні строки та суму платежів, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту можуть змінюватись. Всі ці обставини доказуванню не підлягають, оскільки були встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.12.2016, яке набрало законної сили.
Спростовуючи твердження позивача про введення її в оману, відповідач зазначив, що на час видачі кредиту банк діяв на підставі банківської ліцензії № 148 від 16.01.2002 та дозволу № 148-2 від 29.04.2002 з додатком до нього, відповідно до яких мав право здійснювати залучення та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в тому числі і в іноземній валюті.
Третя особа ОСОБА_3 письмових пояснень щодо позову або відзиву не подав, але в судовому засіданні підтримав позовні вимоги про визнання договорів недійсними та визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними.
Заслухавши учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ПАТ «Ощадбанк» є правонаступником усіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
11.09.2007 відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області ВАТ «Ощадбанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір про іпотечний кредит № 717 (а.с. 13-23).
Предметом цього договору є зобов'язання банку надати позичальнику кредит в сумі 74 370 дол. США та зобов'язання позичальника прийняти, належним чином використати та повернути всю отриману суму кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені договором (пункт 1.1.).
Відповідно до пункту 1.2. договору кредит надається терміном на 25 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 11.09.2032 на фінансування будівництва житла відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № КНТР-001222/кВ від 09.08.2007, укладеного між позичальником та Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-інвест».
Об'єктом інвестування є майнові права на квартиру АДРЕСА_1.
Сторони договору погодили, що сплата процентів за користування кредитом та погашення кредиту буде здійснюватися позичальником рівними частинами - по 248 дол. США, щомісячно, до 25 числа платіжного місяця (пункт 1.5 договору).
Виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором було забезпечено іпотекою та порукою.
Так, 11.09.2007 між ОСОБА_3 (поручителем), відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (кредитором) та ОСОБА_2 (боржником) було укладено договір поруки № 1398, відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 24-26).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.12.2016 у цивільній справі № 753/3357/16ц (а.с. 123-126) встановлені такі обставини.
11.09.2007 ОСОБА_2 отримала в касі банку готівкою кредит в сумі 74 370 дол. США з позичкового рахунку № 2233457177410, який на підставі пункту 1.3 кредитного договору був відкритий банком на її ім'я, та конвертувала отриману готівку іноземної валюти у гривну.
В цей же день за дорученням ОСОБА_2 кошти в сумі 375 570,64 грн. були перераховані банком на рахунок Комунального комерційного унітарного підприємства «Фінансова компанія «Житло-інвест» з призначенням платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору КНТР-001222 від 09.08.2007», що підтверджується квитанцією від 11.09.2007 та меморіальним ордером № 43226001 від 11.09.2007.
Після завершення будівництва на даний об'єкт інвестування було оформлено свідоцтво про право власності від 27.02.2008 за № 355-С/КІ, згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2
ОСОБА_2 здійснювала погашення кредиту у відповідності до умов договору про іпотечний кредит у доларах США.
Однак свої зобов'язання за договором ОСОБА_2 порушила, у зв'язку з чим 14.08.2015 банк направив їй вимогу про повне погашення кредиту, а поручителю - лист-повідомлення щодо наявної заборгованості.
Позичальник та поручитель заборгованість в повному обсязі не погасили. Станом на 05.10.2015 за наданим кредитом наявна заборгованість в сумі 54 554,50 дол. США, яка стягнута з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку.
Оскільки рішення у цивільній справі № 753/3357/16ц набрало законної сили, і у ній брали участь ті самі особи, що беруть участь у цій справі, вищенаведені обставини доказуванню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша-третя та п'ята статті 203 ЦК України).
За приписом частини першої статті 230 цього Кодексу правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).
Відтак істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк повернення і розмір процентів.
Підписання ОСОБА_2 кредитного договору, який містить усі зазначені істотні умови, є доказом ознайомлення її з його предметом та усіма умовами.
Та обставина, що отримані позивачем кредитні кошти були одразу проконвертовані в національну валюту України, не дає підстав вважати, що кредит надавався у гривні, оскільки у кредитному договорі чітко зазначено, що валютою кредиту є долар США, а з огляду на відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу переведення кредитних коштів у гривню відповідає вимогам частини 1 статті 524, частини 3 статті 533 ЦК України і Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Наявні в матеріалах цивільної справи № 753/3357/16ц повідомлення про умови кредитування, кредитна заявка та заявка поручителя (майнового поручителя), підписані позивачем та третьою особою 23.08.2007, тобто за два тижні до укладення оспорюваного договору, беззаперечно свідчать про те, що позивач зверталася до банку з метою отримання кредиту саме в доларах США.
Посилання позивача на те, що таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту, у якій наведені розрахунки у гривні, є графіком погашення кредиту, а тому валютою кредиту повинна бути гривня, є безпідставними, оскільки графік погашення кредиту міститься у пункті 1.5 договору про іпотечний кредит, а у таблиці зазначено, що розрахунки наведено в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку, таблиця є довідковою, фактичні строки та суми платежів можуть відрізнятися від планових в залежності від змін у датах, сумах платежів та їх цільового призначення, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту можуть змінюватися.
Укладення позивачем договору про участь у фонді фінансування будівництва, у якому вартість об'єкта інвестування зазначена у гривні, підтверджує лише намір позивача придбати квартиру вартістю 644570,64 грн. і жодним чином не свідчить про намір отримати кредит в національній валюті.
Постанова Національного банку України від 14.08.2003 № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» як і інші відомчі нормативні документи,на порушення яких посилається позивач, є не законом, а підзаконними актами, які не містять інших, ніж передбачені законом, обов'язкових умов кредитного договору, а відтак видача кредиту з позичкового рахунку, а не з поточного 2620, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.
Натомість статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за № 1429/10028).
Згідно з пунктом 1.5. цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій).
Відтак надання та одержання кредиту в іноземній валюті і сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII), суд враховує, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 1-1).
З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 11 Закону № 1023-XII надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється.
Однак зважаючи на те, що вказані положення були внесені до Закону № 1023-XII Законом № 3795-VI від 22.09.2011 та набули чинності лише 16.10.2011, вони не можуть бути застосовані до оспорюваних договорів.
Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Згідно із частиною 3 зазначеної норми несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що договірні права та обов'язки сторін є достатньо збалансованими і справедливими по відношенню до позичальника. В договорі передбачено обов'язок банку надати позичальнику кредит у встановленій сумі, що кореспондує з обов'язком позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у встановлені договором строки і узгоджується з вимогами статті 1054 ЦК України та відповідає економічній сутності кредитного договору.
Відповідно до положень статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору... Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина 2 цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Судом встановлено, що сторони кредитного договору погодили, що валютою кредиту є долар США, а відтак конвертація сплачених позивачем у національній валюті сум у долари США за курсом відповідної валюти на день платежу узгоджується з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним і жодним чином не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки у разі зростання курсу національної валюти України по відношенню до долара США валютні ризики поніс би банк.
Слід також зазначити, що на момент укладення оспорюваних договорів позивач займала посаду головного економіста-фінансиста в Міністерстві фінансів України, а її чоловік ОСОБА_3 працював начальником відділення банку, а отже вони не могли не знати і не усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, а тому повинні були і могли передбачити існування валютного ризику, який відповідно до умов договору покладається на позичальника.
Отже зважаючи на те, що положення оспорюваних договорів узгоджуються з вимогами чинного законодавства, не суперечать інтересам держави і суспільства, відповідають внутрішній волі сторін, а банк під час видачі кредиту діяв на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, вимоги про визнання їх недійсними суд вважає безпідставними і відмовляє у їх задоволенні.
Вимога про визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними є похідною від вимоги про визнання кредитного договору недійсним, і до того ж факт порушення позивачем зобов'язань за кредитним договором встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому підстави для її задоволення також відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя:
Повне судове рішення буде складене 07.08.2018.