Справа № 761/21930/18
Провадження № 1-кс/761/14882/2018
12 липня 2018 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 320 151 000 100 100 96,
До Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту майна ОСОБА_4 звернувся адвокат ОСОБА_5 .
На обґрунтування клопотання його ініціатор зазначив, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2016 (справа № 761/16649/16-к) задоволене клопотання слідчого КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 320 151 000 100 000 96 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК Українита накладений арешт на грошові кошти у сумі 138 260 грн., які належать ОСОБА_7 .
Відповідно до вказаного рішення слідчого судді арешт накладений у зв'язку з тим, що грошові кошти могли бути здобутими злочинним шляхом, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні.
У той же час, представник власника майна вважав, що арешт на грошові кошти ОСОБА_4 накладений необґрунтовано, оскільки останній здійснює підприємницьку діяльність самостійно, з ТОВ «СТМ+М» не пов'язаний, лише орендує приміщення вказаного товариства за адресою, де проведений 27.04.2016 обшук з метою виявлення та вилучення документів, що свідчать про вчинення посадовим особами ТОВ «СТМ+М» кримінальних правопорушень ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.
У судовому засіданні представник власника майна клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Слідчий КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві заперечував проти задоволення клопотання, вважав, що наявні підстави для подальшого перебування коштів під арештом.
Слідчий суддя, заслухавши доводи представника власника майна, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.
Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.
Так, кримінальним процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
У контексті клопотання, що розглядається, слідчим суддею, має бути надана оцінка правомірності примусового, тобто без добровільної згоди особи, вилучення з її володіння та користування речей, предметів, документів, а також їх подальше утримання органом досудового розслідування.
У силу ст. 9 КПК при виконанні вказаного вище обов'язку слідчий суддя зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, статтею 8 КПК наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом безпосереднього застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання вимог закону усіма учасниками кримінального провадження, та зобов'язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Ухвалою слідчого судді від 04.05.2016 (справа № 761/16649/16-к) задоволене клопотання слідчого та накладений арешт на вилучені під час обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , грошові кошти у сумі 138 260 грн., які належать ОСОБА_4 та отримані ним у результаті здійснення підприємницької діяльності.
Як вбачається з рішення слідчого суддя, обґрунтовуючи необхідність застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий посилався на те, що вилучені грошові кошти можуть бути отриманні ТОВ «СТМ+М» протиправним шляхом, а саме внаслідок умисного ухилення від сплати податків, останні у силу ст. 98 КПК є доказом у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається у випадках, зокрема, якщо слідчий або прокурор не доведуть, що може бути виконане завдання, для виконання якого вказані особи звертаються з відповідним клопотанням.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, з-поміж іншого, є доказом злочину.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
У силу ст. 98 КПК до речових доказів кримінальний процесуальний закон відносить, серед іншого, об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або набуті протиправним шляхом.
Таким чином, завданням арешту майна у цьому випадку є забезпечення збереження речей або документів у їх фізичній наявності у тому вигляді, який би дозволив стороні обвинувачення шляхом його утримання, отримати інформацію про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.
З наведеного витікає, що об'єкт, підданий арешту, має бути безпосереднім носієм відомостей про злочин.
Досліджуючи питання, чи можуть бути грошові кошти, вилучені у особи, доказом у кримінальному провадженні, слідчий суддя враховує, що віднесення певних об'єктів до речових доказів безпосередньо пов'язане із складом кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування.
Отже, такі докази мають бути належними, тобто відповідно до ст. 85 КПК прямо чи непрямо підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні за конкретною статтею Кримінального кодексу України.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 320 151 000 100 000 96 здійснюється за фактом умисного ухилення низкою товариств від сплати податків та зборів в особливо великих розмірах шляхом документального оформлення господарських операцій з підприємствами з ознаками фіктивності.
У той же час, на момент розгляду клопотання про скасування вказаного заходу забезпечення слідчий не підтвердив, що грошові кошти, на поверненні яких наполягає заявник, належать ТОВ «СТМ+М», мають незаконне походження та підлягають подальшому утриманню в органу досудового розслідування.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що, не дивлячись на більш ніж 2-річну тривалість досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні, органом досудового розслідування не спростовані аргументи представника власника майна про те, що піддане арешту майно має законне походження, тобто не є речовим доказом.
Згідно з ч. 1 ст.174 КПК арешт майна може бути скасований у разі, коли буде доведено, що у подальшому застосуванні даного заходу відпала потреба чи такий застосований необґрунтовано.
Отже, вищенаведене доводить, що на теперішній час потреба у застосуванні вказаного заходу забезпечення кримінального провадження відсутня, оскільки подальше перебування майна під арештом не відповідає наведеній у ст. 170 КПК меті та завданню його застосування, чим продовжується порушення права власності гр. ОСОБА_4 , та вимагає від слідчого судді прийняття рішення, яке б усунуло спричинені негативні наслідки та відновило у повному обсязі права вказаної особи.
Зазначене приводить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про скасування арешту.
Приймаючи до уваги вищенаведене, керуючись ст. 7, 9, 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя
Клопотання ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.
Арешт, накладений 04.05.2016 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/16649/16-к) на грошові кошти ОСОБА_4 , а саме купюра номіналом 100 (сто) євро в кількості 1 (одна) штука; купюри номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 20 (двадцять) штук на загальну суму 2000, 00 (дві тисячі) доларів США; купюри номіналом 500 ( п'ятсот) гривень в кількості 142 ( сто сорок дві) штуки на суму 71000,00 (сімдесят одна тисяча) гривень; купюри номіналом 200 (двісті) гривень в кількості 207 (двісті сім) штук на суму 41400, 00 (сорок одна тисяча чотириста) тисяч гривень; купюри номіналом 100 ( сто) гривень в кількості 258 (двісті п'ятдесят вісім) штук на суму 25800, 00 (двадцять п'ять тисяч вісімсот) гривень; купюра номіналом 50 (п'ятдесят) гривень в кількості 1 (одна) штука; купюра номіналом 10 (десять) гривень в кількості 1 (одна) штука, скасувати.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1