Справа №22-291/10 Головуючий у 1-й інстанції: Прокопчук Т.С.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
19 січня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Денисенко Т.С.
при секретарі Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товаориства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке ремонтно-транспортне підприємство «Альфа ЛТД» (надалі Товариство) про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, грошових коштів за час перебування на лікуванні, компенсації за невикористану відпустку, за вимушений прогул, за навчання, за відрядження, за відкриття візи і відшкодування моральної шкоди, повернення вкладишу до трудової книжки, -
Неодноразово уточнюючи і доповнюючи свої позовні вимоги, позивач звернувся в суд із вказаним позовом до відповідача, де зазначав наступне.
З 01.06.2007 року на підставі заяви від 08.05.2007 року позивач працював водієм в Товаристві. Проте офіційно його прийнято на роботу лише 01.10.2007 року, про що було складено відповідний наказ про прийом на роботу.
07.04.2008 року позивач звернувся із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період з 07.04.2008 року по 07.06.2008 року.
09.06.2008 року позивач звернувся до Товариства із заявою про своє звільнення за угодою сторін. Проте, 12.06.2008 року дізнався, що його звільнено за п.3 ст.40 КЗпП через систематичне невиконання своїх трудових обов'язків.
Не погоджуючись із підставами свого звільнення, а також вважаючи, що Товариством було порушено ряд його трудових прав, ОСОБА_2 просив суд змінити формулювання причин свого звільнення на звільнення за угодою сторін. Ухвалити рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати за період, коли його не було офіційно оформлено на роботу в період з 01.06.2007 року по 01.10.2007 року. Стягнути заборгованість із виплати грошових коштів за час перебування позивача на лікуванні, а також компенсації за невикористану відпустку, за оплачене позивачем навчання в учбовому комбінаті за вимогою відповідача, за відрядження за час роботи в Товаристві, за відкриття візи. Крім того, ОСОБА_2 вимагав ухвалити рішення, яким зобов'язати Товариство повернути йому вкладиш до його трудової книжки і відшкодувати моральну шкоду, яка була завдана внаслідок порушення трудових прав позивача.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту дослідження наданих доказів, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, позивач в своїй апеляційній скарзі просив зазначене рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Вислухавши суддю-доповідача, позивача, його представника і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач вважає, що його було прийнято на роботу не 01.10.2007 року, а 01.06.2007 року. В обґрунтування своїх тверджень позивач зазначив, що заяву він склав ще в травні 2007 року, у вкладиші його трудової книжки зазначено саме цю дату, в копії посвідчення на відрядження від 22.06.2007 року зазначено, що воно видане ОСОБА_2 - водієві-експедитору ТОВ «ЗРТП «Альфа ЛТД».
Проте погодитись із такою заявою не можна з огляду на наступне.
Згідно ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Згідно матеріалів справи ОСОБА_2 відповідно до наказу №28 від 01.10.2007 року прийнято на роботу до Товариства водієм з окладом згідно штатного розпису. Підставою прийняття на роботу зазначено заяву позивача. (а.с. 21)
01.10.2007 року укладено письмовий трудовий договір між сторонами у справі (а.с. 111)
Саме 01.10.2007 року було збільшено штатний розклад Товариства на дві штатні одиниці водіїв, одну з яких зайняв ОСОБА_2 (а.с. 22)
ОСОБА_2 став отримувати заробітну плату саме з жовтня 2007 року, свідченням чого є дані його відомості про заробітну плату. (а.с. 24) З цим погодився і сам позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Наказом №36 від 03.10.2007 року за водієм ОСОБА_2 було закріплено транспортний засіб - автомобіль НОМЕР_1. Того ж дня було складено приймально-здаточний акт автомобіля. (а.с. 37об., 38)
Крім того, позивач не ставив питання про визнання (частково) незаконним наказу №28 від 01.10.2007 року про своє прийняття на роботу саме із зазначеної дати.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 повторно заявивши, що його було прийнято на посаду водія в Товаристві, одночасно пояснив що ні обов'язків водія ні іншого робітника він в Товаристві не виконував. Весь цей час він займався оформленням в посольстві Федеративної Республіки Німеччина шенгенської візи, необхідної для працевлаштуванні в підприємстві і виконання функцій водія-міжнародника,і підвищенням своєї кваліфікації, навчаючись на відповідних курсах.
До заперечень ОСОБА_2 про те, що доказом його працевлаштування в Товаристві з 01.06.2007 року є надана суду копія посвідчення на відрядження від 22.06.2007 року, де його зазначено як робітника Товариства (а.с. 11), колегія суддів ставиться критично, оскільки представник відповідача заперечував щодо існування оригіналу такого документа, який суду наданий так і не був. Крім того, даний доказ суперечить іншим об'єктивним вищезазначеним доказам зібраним по справі і дослідженим судом. Дана копія не може свідчити , що ОСОБА_2 фактично було допущено до роботи.
З цих же ж підстав суд не приймає до уваги й надану копію вкладишу до трудової книжки, в якій зазначено, що ОСОБА_2 прийнято на роботу з 01.06.2007 року. (а.с. 167 об.). Крім того, в самій трудовій книжці позивача відсутній запис про наявність вкладишу до неї. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачеві у його вимозі щодо зобов'язання відповідача повернути вказаний вкладиш, оскільки не доведено саме існування такого вкладишу. Дана обставина підтверджується також тим, що записи про прийняття на роботу ОСОБА_2 і його звільнення вчинені безпосередньо в його трудовій книжці. (а.с. 14)
Заява ОСОБА_2 про те, що доказом його прийняття на роботу в червні 2007 року може служити копія страхового полісу (а.с.15), яким Товариство його застрахувало, також не може служити належним доказом зазначеного твердження, оскільки ТОВ «ЗРТП «Альфа ЛТД» діяло від імені і за дорученням Страхової компанії «Українська страхова група», з якою з 01.01.2007 року у відповідача укладено договір, згідно якого Товариство від імені і за дорученням СК «Українська страхова група» може вчиняти дії, спрямовані на укладення договорів страхування з будь-якою особою. (а.с. 112-114)
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що позивачем не доведено факту укладення сторонами трудового договору саме з 01 червня, а не з 10 жовтня 2007 року, а отже вимога ОСОБА_2 про виплату йому заробітної плати за вказаний проміжок часу є безпідставною.
Твердження позивача про те, що під час його роботи в Товаристві було порушено ряд його трудових прав, пов'язаних з невиплатою грошових коштів за час перебування на лікуванні, компенсації за невикористану відпустку також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції. Більш того, такі заяви спростовуються висновками перевірок Товариства Запорізьким відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с. 117-118), відповіддю прокурора Орджонікідзевського району м.Запоріжжя (а.с. 76). Доказів наявності будь-якої заборгованості Товариства перед ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Вимога позивача про стягнення з відповідача компенсацій за навчання, відрядження та за відкриття шенгенської візи не може бути задоволена з тих підстав, що всі понесені витрати мали місце до укладення трудового договору з відповідачем і не перебувають у зв'язку з виконання позивачем своїх трудових обов'язків.
Позовна вимога про зміну формулювання причин звільнення позивача не може бути задоволена з наступних підстав.
07.04.2008 року ОСОБА_2 звернувся до Товариства із заявою про надання відпустки терміном на 2 місяці без збереження заробітної плати. Дана відпустка у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про відпустки» наказом №22-О від 07.04.2008 року була надана на строк 15 календарних дні. (а.с. 39)
Проте, не отримавши відповіді і результатів розгляду вказаної заяви під підпис, ОСОБА_2 припинив відвідувати місце своєї роботи.
Через невиконання ОСОБА_2 своїх трудових обов'язків и відсутністю на своєму робочому місці з 22.04.2008 року по 25.04.2008 року наказом №25/04-1 від 25.04.2008 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани. Від ознайомлення з наказом ОСОБА_2 відмовився, в зв'язку з чим було складено відповідний акт. (а.с.41, 41об.)
Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 не оскаржував.
В подальшому сторони надсилали один одному листи із взаємними вимогами, згідно яких Товариство вимагало виходу ОСОБА_2 на роботу, а ОСОБА_2, в свою чергу, вимагав різного роду довідки про заборгованість перед ним підприємства. (а.с. 42-44)
Наявність цієї переписки позивач не заперечував.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_2 знав, про свій обов'язок вийти на роботу, проте його ігнорував і своїх обов'язків водія не виконував.
В зв'язку з чим, Наказом №10\08 від 02.06.2008 року ОСОБА_2 було звільнено за систематичне, повторне на протязі року невиконання своїх трудових обов'язків у відповідності до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. (а.с. 45)
Колегія суддів вбачає, що в діях ОСОБА_2 мають місце ознаки дисциплінарного проступку - прогулу. Проте, керуючись принципом диспозитивності суд апеляційної інстанції не вправі змінити формулювання причин звільнення на п.4.ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки сторони цього не вимагали.
Вимога позивача змінити формулювання причин звільнення з п.3 ч.1 ст.40 на ст.36 КЗпП України не може бути задоволена, оскільки позивач звернувся із заявою про своє звільнення за угодою сторін 09.06.2008 року, проте на той час його вже 02.06.2008 року було звільнено з інших підстав. Крім того, звільнення працівника за ст. 36 КЗпП України передбачає обов'язкову наявність добровільної згоди сторін на розірвання трудового договору. Суд же ж не вправі примусити будь-яку із сторін до такої добровільності.
Змінити формулювання причин звільнення з п.3 ч.1 ст.40 на ст.38 КЗпП України суд також не вправі, оскільки в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки порушення трудової дисципліни, через які його й було звільнено з роботи в Товаристві.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в позовній заяві і яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж направлення справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий суддя суддя суддя
Бондарь М.С. Гончар О.С. Денисенко Т.С.